Ухвала суду № 53143622, 04.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/1136/14-ц Номер провадження 22-ц/775/892/2015

Головуючий в 1 інстанції Кротінов В.О.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Гапонова А.В., Краснощокової Н.С.

при секретарі Парфенюку Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Артемівську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Селидівського міського суду Донецької області від 25 вересня 2015 року у справі за поданням Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції в Донецькій області про визначення частки майна боржника у спільній власності подружжя, заінтересовані особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Селидівського міського суду Донецької області знаходилася цивільна справа за поданням ВДВС Селидівського міського управління юстиції про визначення частки майна боржника у спільній власності подружжя.

25 вересня 2015 року стягувач ОСОБА_2 подав заяву, в якій він просив накласти арешт на 1/2 частку жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 або заборонити співвласникам цього будинку вчиняти дії щодо його відчуження.

Ухвалою судді Селидівського міського суду Донецької області від 25 вересня 2015 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Накладено заборону на відчуження нерухомого майна - 1/2 частку жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1.

На вказану ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить її скасувати та постановити ухвалу про відмову у задоволенні вказаної заяви.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що до матеріалів заяви про забезпечення позову не було додано відомостей щодо вартості зазначеного нерухомого майна, а суд першої інстанції не визначив співмірність виду забезпечення вимогам подання.

Також, вказує, що він не має частки у праві власності на майно, щодо якого було накладено заборону. Судом було встановлено, що у реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо належності боржникові об'єктів нерухомості на праві власності. Заявником не було надано відомості, які підтверджують те, що на час звернення до суду з заявою про забезпечення позову щодо накладення арешту на 1/2 частку жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1, вказане нерухоме майно належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яке згідно довідки Селидівського БТІ від 03 лютого 2014 року № 67 зареєстроване за ОСОБА_3

Крім того, зазначає, що 1/2 частина будинку вже знаходиться під арештом, який накладений постановою заступника начальника ВДВС Селидівського МУЮ від 03 вересня 2015 року при виконанні рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року. До теперішнього часу арешт не знято, що підтверджує довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 вересня 2015 року.

Сторони, належним чином сповіщені про час та місце розгляду питання, не з'явився. Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Судом першої інстанції встановлено, що об'єктом подання є житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, який придбаний боржником та його дружиною ОСОБА_3 під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу і за правовим режимом належить їм на праві спільної сумісної власності.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики були задоволенні - стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 124 000,00 грн. Рішення набрало законної сили 18 листопада 2013 року, виконавче провадження за даним рішенням відкрито 04 грудня 2013 року.

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, на час відкриття виконавчого провадження у боржника відсутнє особисте майно, за рахунок якого може бути забезпечено виконання судового рішення.

Після набрання законної сили судовим рішенням, у проміжок часу з 28 листопада 2013 року до 04 грудня 2013 року боржник здійснив дії по відчуженню нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 червня 2007 року № 14864872, за яким ОСОБА_1 значиться власником нежилого приміщення за вказаною адресою.

Згідно інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12 грудня 2013 року, станом на 28 листопада 2013 року ОСОБА_1 значиться як власник нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, щодо якого наявні обтяження за іпотечним договором. Обтяження з цієї нерухомості зняті 28 листопада 2013 року через повне погашення кредиту та відсотків, виконання яких було забезпечено іпотекою, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру іпотек з відміткою про перенесення запису до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 12 грудня 2013 року, станом на 12 грудня 2013 року у Реєстрі відсутні відомості щодо належності боржникові ОСОБА_1 об'єктів нерухомості на праві власності.

Згідно довідки УДАІ м. Красноармійська Донецької області від 01 квітня 2014 року автомобіль AUDI, зареєстрований на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи викладене та посилаючись на положення ст. 151 ЦПК України, суд першої інстанції вважав за необхідне, з метою запобігання дій по відчуженню майна, накласти заборону на відчуження вказаного нерухомого майна.

Погодитися з даним висновком суду не можливо, оскільки питання вирішено з порушенням норм процесуального права.

Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Тобто заява про забезпечення позову може бути пред'явлена на стадії відкриття провадження у справі, стадії провадження у справі до судового розгляду, стадії судового розгляду в суді першої інстанції, стадії провадження в апеляційній інстанції.

У даному випадку, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 вересня 2013 року, яким задоволенні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, набрало законної сили 18 листопада 2013 року та на його виконання виданий виконавчий лист від 27 листопада 2013 року. (а. с. 2)

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах вирішуються відповідно до розділу VI ЦПК України, яким встановлений певний перелік повноважень суду при виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Зокрема, ст. 379 ЦПК України передбачено можливість визначення судом частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, яке саме розглядав у даній справі суд першої інстанції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі Закон від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 цього Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Порядок накладення арешту та опису майна боржника визначений ст. 57 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

З огляду на викладене, питання про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в процесу примусового виконання рішень судів відноситься до повноважень державного виконавця, а не суду, що ухвалив рішення.

Як вбачається з постанови державного виконавця від 03.09.2015 року при примусовому виконанні виконавчого листа №2/242/1204/13 від 27.11.2013 року, з метою забезпечення виконання вказаного виконавчого листа та усунення можливості відчуження майна та на підставі заяви стягувача від 03.09.2015 року накладений арешт на 1/2 частку будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та постановив оскаржувану ухвалу з порушенням вказаних норм процесуального права.

Таким чином, оскаржувану ухвалу судді першої інстанції слід скасувати з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви стягувача про накладення арешту та заборони відчуження майна боржника.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 312 ч.1 п. 2, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Селидівського міського суду Донецької області від 25 вересня 2015 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про накладення арешту або заборони відчуження майна боржника відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: