Рішення № 53137577, 04.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1069/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2361/2015

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

за участю: представника апелянта ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Фірма Нафтогазбуд» про стягнення розрахункових сум при звільненні з роботи, - за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» на рішення Калуського міськрайонного суду від 22 вересня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

В березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з зазначеним позовом, вимоги якого обґрунтував тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах та 02.12.2013 року був звільнений з посади електрозварювальника за угодою сторін. Відповідачем при звільненні не виплачено заробітну плату в розмірі 4608,54 грн., повний розрахунок проведено тільки в квітні 2015 року. Тому просив стягнути з ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» 140 240,64 грн. середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Фірма Нафтогазбуд» на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 106 250 грн. та 1062,50 грн. судового збору в дохід держави.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права представник ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» подав апеляційну скаргу.

Вказує, що неправомірно залишивши поза увагою два останні календарні місяці, що передують звільненню ОСОБА_3 (жовтень та листопад 2013 року) суд вирахував середній заробіток позивача за попередні два місяці. Так, відповідно до ст.56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий тиждень, оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Позивач погодився працювати в режимі неповного робочого часу та відповідно до табелів обліку робочого часу у жовтні та листопаді 2013 року ОСОБА_3 працював 1 робочий день у жовтні та 1 робочий день у листопаді 2013 року, за що отримав заробітну плату в розмірі 24,76 грн. При визначенні середнього заробітку ОСОБА_3 слід виходити саме з цього розміру заробітної плати.

Відповідач також вказував, що в день звільнення 02.12.2013 року позивач був відсутній на роботі, а тому провести повний розрахунок з ОСОБА_3 в день звільнення не було змоги. Після звільнення позивач довгий час не звертався з відповідною вимогою про виплату коштів, а відтак відповідач не вчиняв протиправних дій, які могли б свідчити про ухилення від проведення розрахунку з ним. Тільки 16.10.2014 року позивач звернувся за місцем роботи з вимогою про проведення розрахунку. Беручи до уваги цей факт та те, що остаточний розрахунок було проведено 30.04.2015 року, то в позивача є право на стягнення 4 852,96 грн. за час затримки з 16.10.2014 року по день фактичного розрахунку.

Крім того, ОСОБА_3 вказував, що підпис на позовній заяві від його імені виконаний не ним, а його сином. Проте, суддя всупереч вимог процесуального законодавства встановивши дану обставину позовну заяву, як таку що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи, не повернув.

Зважаючи на вказані доводи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представника апелянта, який пояснив що підприємство знаходилося у скрутному становищі через розгляд господарським судом справи про банкрутство, а тому на той період зарплата працівникам видавалась по відомостях, однак позивач не подавав заяви про отримання розрахункових, оцінивши надані сторонами докази, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повністю не провів розрахунок з позивачем під час звільнення, остаточний розрахунок з позивачем було проведено тільки 30.04.2015 року, а тому позивачу слід нарахувати середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з часу звільнення до проведення повної виплати.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працював в спецуправлінні №14 тресту «Укртрубопроводстой» на посаді електрозварювальника, яке в майбутньому було реорганізоване в спецуправління №14 ВАТ «Фірма Нафтогазбуд». 02.12.2013 року позивач звільнився з роботи відповідно до п.1 ст.36 КЗпП за угодою сторін на підставі Наказу №07/140-к від 02.12.2013 року.

Позивачем не спростований той факт, що в день звільнення він був відсутній на робочому місці. З заявою про розрахунок по заробітній платі звернувся 16.10.2014 року, а повний розрахунок колишнім роботодавцем здійснений 30.04.2015 року.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Судом вірно застосовані дані статті до спірних правовідносин, так як відповідач не здійснив повний розрахунок з колишнім працівником після звільнення.

Встановивши, що позивач в день звільнення не працював, суд у рішенні не надав належного значення тому, коли позивач пред'явив вимогу про розрахунок і, відповідно, з якого часу порушено його право та дійшов необгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з часу звільнення 02.12.2013 року.

Обчислюючи середньоденний заробіток, суд першої інстанції, помилково та всупереч Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 взяв до уваги повні відпрацьовані місяці роботи у липні 2013 року та серпні 2013 року, незважаючи на те, що звільнення відбулось в грудні 2013 року.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженою Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Проте, як вбачається з матеріалів справи згідно наказів позивачу було встановлено режим неповного робочого часу (а.с.83,84,90) та згідно табелів робочого часу він відпрацював у жовтні та листопаді по одному робочому дню з середньоденною заробітною платою 24,76 грн. А тому саме цей розмір середньоденної заробітної плати слід враховувати при виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку.

З урахуванням цього та те, що вимогу про розрахунок при звільненні позивач пред'явив 16.10.2014 року, середній заробіток підлягав би стягненню з 17.10.2014 року до 30.04.2015 року, коли відповідач повністю виплатив розрахункові кошти, в розмірі 3367,36 грн. (24,76 грн. середньоденної заробітної плати Х 136 робочих днів затримки). Однак представник апелянта уточнив що вони згідні компенсувати позивачу кошти за затримку розрахункових сум за 196 календарних, а не робочих днів, тому суд погодившись з доводами представника апелянта вважає що на користь позивача слід стягнути 4852 грн. 96 коп.(196x24.76= 4852.96)

Доводи апеляційної скарги в цій частині є доречними, та з них вбачаються підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру стягуваного з відповідача середнього заробітку.

Що стосується посилань апелянта про порушення судом норм процесуального права при розгляді позовної заяви, колегія вважає їх надуманими, оскільки позивач з'являвся в судові засідання та підтримував позовні вимоги та їх мотиви.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення частково є необґрунтованим, суперечить нормам матеріального права, а тому підлягає зміні.

Судові витрати слід стягнути з відповідача відповідно до ст.88 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд»- задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 22 вересня 2015 року змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фірма Нафтогазбуд» на користь ОСОБА_3 4852 грн. 96 коп. середньомісячного заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фірма Нафтогазбуд» в дохід держави 243,60 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк

І.О. Максюта