Рішення № 53135432, 28.10.2015, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2281/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 жовтня 2015 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючої-судді ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання Старовойтова Є.В., позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Дніпропетровська міська рада, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, та за позовом ОСОБА_7, правонаступником якої є ОСОБА_4, до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2, звернувшись до суду з позовом та остаточно уточнивши під час судового розгляду свої позовні вимоги, просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_8 на 45/100 частин домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську та земельну ділянку площею 0,0398 га, яка розташована за цією ж адресою. Вимоги обґрунтовані тим, що за життя чоловіком був складений заповіт, відповідно до якого останній заповів їй усе належне йому нерухоме майно. 24 серпня 2006 року ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, що складається з 45/100 частин домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську та земельної ділянки площею 0,0398 га за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новосибірська, 19. У встановлений законом строк вона прийняла спадщину, але їй відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів.

Також з позовом звернулася ОСОБА_7, правонаступником якої є ОСОБА_4, який з урахуванням уточнених ним під час судового розгляду вимог просив розірвати договір довічного утримання, укладений 31 серпня 1993 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за номером в реєстрі 2-2366, скасувати державну реєстрацію права власності на 45/100 часток вказаного домоволодіння на ім'я ОСОБА_8, посилаючись на те, що на підставі вищевказаного договору ОСОБА_8 набув право власності на 45/100 частин домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську. Після смерті ОСОБА_8 у 2006 році обов'язки набувача за договором довічного утримання перейшли до ОСОБА_2, на ім'я якої він залишив заповіт. Але ОСОБА_2 внаслідок неприязних відносин, що склалися між нею та ОСОБА_7, не виконувала належним чином обов'язки набувача за цим договором.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 свій позов підтримали, а в задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Відповідач ОСОБА_4, який є правонаступником ОСОБА_7, та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позов ОСОБА_2 не визнали, наполягали на задоволенні їх позову.

Третя особа ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечувала проти позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на частину домоволодіння та земельну ділянку.

Третя особа Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора надала суду заяву про розгляд справи без участі її представника.

Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про часткове задоволення як первісного, так і зустрічного позову за наступних підстав:

Судом встановлено, що 31 серпня 1993 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір довічного утримання, який посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за номером в реєстрі 2-2366.

За умовами цього договору ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_8 належні їй на праві власності 45/100 частин домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській у м. Дніпропетровську, а останній у свою чергу зобов'язався утримувати ОСОБА_7, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою.

6 червня 2000 року ОСОБА_8 був отриманий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0398 гектарів за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новосибірська, 19 (кадастровий номер 1210100000:04:069:0006).

6 квітня 2006 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, відповідно до якого заповів все належне йому майно дружині ОСОБА_2

24 серпня 2006 року ОСОБА_8 помер.

Після смерті ОСОБА_8 до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини в установлений строк звернулися його дружина ОСОБА_2 та мати ОСОБА_7, яка на час відкриття спадщини була непрацездатною особою.

Позивачу відмовлено Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою у видачі свідоцтвапро право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Також судом встановлено, що 2 грудня 2013 року ОСОБА_7 померла. Після її смерті спадщину в установленому порядку прийняв онук ОСОБА_4, на ім'я якого нею за життя був складений заповіт.

За змістом статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1241 ЦК України визначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Враховуючи, що після смерті ОСОБА_8 спадщину окрім ОСОБА_2 прийняла й мати померлого - ОСОБА_7, право на належне йому майно у порядку спадкування виникло не лише у ОСОБА_2, а й у ОСОБА_7, як непрацездатної матері, яка перебувала на його утриманні, незалежно від змісту заповіту, складеного на користь ОСОБА_2 Виходячи з того, що спадкоємцями першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_8 також є дружина ОСОБА_2 та повнолітні діти ОСОБА_4 і ОСОБА_6, то обов'язкова частка ОСОБА_7 у спадковому майні складає 1/8 частину.

Таким чином ОСОБА_7 отримала у спадщину 1/8 частину від 45/100 частин спірного домоволодіння або 45/800 частин (360/800 : 4 : 2), а позивач ОСОБА_2 7/8 частин від 45/100 частин або 315/800 частин домоволодіння (360/800 - 45/800).

Відповідно до статті 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною 1 статті 757 ЦК України передбачено, що обовязки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

У зв'язку з переходом до ОСОБА_2 в порядку спадкування прав на майно, що було передано за договором довічного утримання, укладеним 31 серпня 1993 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, до неї перейшли обов'язки набувача за вказаним договором.

Як встановлено в судовому засіданні, і це вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_8 внаслідок неприязних відносин, що склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, остання не змогла виконувати належним чином обов'язки набувача за договором довічного утримання, оскільки ОСОБА_7 категорично не бажала, щоб та їй надавала допомогу, відмовлялася від такої допомоги та не допускала ОСОБА_2 в будинок взагалі. Зазначений факт не заперечувався у судовому засіданні сторонами та був підтверджений допитаною в якості свідка ОСОБА_9

Згідно зі статтею 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути припинений шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини. За змістом вказаної норми закону, підставою для припинення договору шляхом його розірвання на вимогу відчужувача є невиконання або неналежне виконання умов договору. При цьому, немає значення, з яких причин ці обов'язки не виконувались.

Приймаючи до уваги, що неприязний характер відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, яка з 2006 року відмовлялася від надання їй допомоги саме ОСОБА_2, унеможливив виконання останньою обовязків набувача за договором довічного утримання, суд приходить до висновку про наявність підстав для розірвання такого договору. Доводи позивача та її представника щодо припинення договору довічного утримання зі смертю відчужувача суд вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_7 за життя звернулася до суду з позовом про його розірвання саме з підстав невиконання договору набувачем.

У той же час, при вирішення спору суд враховує положення частини 2 статті 756 ЦК України, якою передбачено, що у разі розірвання договору довічного утримання при неможливості подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача за договором довічного утримання з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

З матеріалів справи вбачається, що з часу укладення договору довічного утримання між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та до часу його смерті, тобто у період з 31 серпня 1993 року по 24 серпня 2006 року, зазначений договір належним чином виконувався набувачем, що підтверджується, зокрема, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2007 року, яке набрало законної сили та відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення при розгляді цієї справи.

Тому, з урахуванням вищенаведених положень закону, суд вважає, що за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на частину домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську пропорційно часу належного виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання з моменту його укладення (31.08.1993 року) до часу смерті відчужувача ОСОБА_7 (02.12.2013 року), виходячи з частки вказаного домоволодіння, яка була успадкована ОСОБА_2 після смерті чоловіка, - 315/800 частин, а саме в розмірі 25/100 частин (315/800 частин * 64 % : 8).

Крім того, враховуючи, що до спадкової маси після смерті ОСОБА_8 також входить земельна ділянка площею 0,0398 га, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новосибірська, 19 (кадастровий номер 1210100000:04:069:0006), що належала спадкодавцю на підставі державного акту про право приватної власності на землю, суд вважає, що за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на 7/8 частин вказаної земельної ділянки (за вирахуванням 1/8 частини, яка складає обовязкову частку ОСОБА_7 у спадковому майні).

Позовні вимоги за зустрічним позовом про скасування реєстрації права власності ОСОБА_8 на 45/100 частин домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську задоволенню не підлягають, оскільки державна реєстраційна служба не була залучена до участі у справі в якості співвідповідача, а суд не вправі вирішувати питання про обов'язків осіб, які не залучені до участі у справі. Крім того, відповідно до частини 1 статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання у звязку з невиконанням або неналежним виконання набувачем обовязків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передано, і має право вимагати його повернення. Таким чином закон не вимагає судового рішення про скасування реєстрації права власності набувача, а розірвання договору довічного утримання є підставою для переходу до відчужувача права власності на майно, яке було ним передано за договором. Враховуючи, що відчужувач ОСОБА_7 померла, право власності на її частку в спірному майні може бути набуте в установленому порядку її спадкоємцями.

Таким чином, позовні вимоги як за первісним, так і за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Дніпропетровська міська рада, Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, а також позов ОСОБА_7, правонаступником якої є ОСОБА_4, до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання, укладений 31 серпня 1993 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та посвідчений Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за номером в реєстрі 2-2366.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 49/200 частин домоволодіння № 19 по вул. Новосибірській в м. Дніпропетровську.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/8 частин земельної ділянки площею 0,0398 га, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новосибірська, 19 (кадастровий номер 1210100000:04:069:0006).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.Ю. Марченко