Рішення № 53135376, 30.10.2015, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7478/13-ц

2/212/1124/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2015 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Борис О.Н., з участю секретаря Хазієвої Т.В., представників сторін: позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сімєю , визнання майна спільною сумісною власністю , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки, визнання спільною сумісною власністю та поділ спільного майна та просила суд встановити факт її проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3П, в період з 2000 року до моменту укладення між ними шлюбу, тобто до 15.07.2005 року, визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 - Партзїзду в Жовтневому районі м. Кривого Рогу, яку розділити між ними порівну, та виділити їй зі спільного сумісного майна 1/2 частину, з визнанням за нею права власності на 1/2 частину цієї квартири, стягнути з відповідача на її користь понесені витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 24 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на частину квартири залишено без розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні не був присутній , відбуває покарання у місцях позбавлення волі, надав суду пояснення, за якими з вимогами позивача не згоден, тому що надану ОСОБА_1 інформацію вважає недостовірною.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, пояснив, що дійсно сторони проживали однією сім`єю, після укладення шлюбу у них народився спільний син, проте просив суд у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки спірна квартира придбана за власні кошти ОСОБА_3

Допитана в судовому засіданні у якості свідка позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що познайомилась з відповідачем ОСОБА_3 у 1993 році, з 1994 року жили разом у однокімнатній квартирі у будинку № 14А квартира 9 по вулиці Ногіна у м. Кривому Розі , яка їй належала на праві власності, в подальшому винаймали більш зручне житло за іншими адресами. Улітку 2000 року переїхали у спірну квартиру за адресою : АДРЕСА_2, яку винаймали з подальшим викупом, усі сімейні кошти витрачали на погашення боргу за квартиру. Вона та ОСОБА_6 працювали на різних роботах без офіційного працевлаштування . У 2003 році остаточно викупили квартиру та документи на право власності оформили на ОСОБА_3 На теперішній час вона разом з сином мешкає у цій квартирі , відповідач проти цього не заперечував.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка з боку позивача ОСОБА_7 пояснила суду, що вона знайома з сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приблизно з 1993-1994 років, оскільки мешкає у квартирі 12 будинку 14 А по вулиці Ногіна у м. Кривому Розі, а у квартирі 9 цього ж будинку мешкала ОСОБА_1 та ОСОБА_3. З моменту знайомства у неї не виникало іншої думки окрім того, що вони подружжя, оскільки проживали разом, спільно проводили час. У їхній квартирі не було стаціонарного телефону, тому періодично, по сусідські, користувались їхнім телефонним апаратом. Також знайома з батьком ОСОБА_6 , оскільки він неодноразово приїздив у гості до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на власному автомобілі, привозив продукти харчування.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка з боку позивача ОСОБА_8 пояснила суду, що знайома з сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 2000 року, вони спільно мешкали у квартирі, яка розташована у будинку по вулиці ХХ Партзїзду у м. Кривому Розі, точної адреси не памятає, візуально може показати, оскільки неодноразово була у них у гостях з чоловіком, який товаришував з ОСОБА_3. Ірина та ОСОБА_6 спільно приймали гостей , готували їжу, проводили час.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка з боку позивача ОСОБА_9 суду пояснила, що з ОСОБА_1 знайома тривалий час, оскільки раніше вона була дружиною її брата. Приблизно з 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно мешкали у квартирі по вулиці Ногіна у м. Кривому Розі, яка належала ОСОБА_1. У подальшому вони винаймали квартиру по вулиці ХХ Партзїзду у м. Кривому Розі на умовах подальшого викупу. Після переїзду у квартиру по вулиці ХХ Партзїзду однокімнатну квартиру по вул. Ногіна у м. Кривому Розі здавали в оренду , а отримані кошти сплачували у рахунок вартості квартири, у якій мешкали. Після того як ОСОБА_1 завагітніла, то вирішили узаконити свої відносини та офіційно уклали шлюб. У ОСОБА_1 від першого шлюбу є син ОСОБА_10, яким ОСОБА_6 опікувався, турбувався , як про свою дитину, спільно проводили дозвілля. Ірина та ОСОБА_6 працювали на різних неофіційних роботах, для того щоб сплатити борги за квартиру, у якій вони проживали.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка з боку відповідача ОСОБА_11 пояснила що, ОСОБА_3 являється їй племінником, з ОСОБА_1 він проживав приблизно з 2002-2003 років на квартирах, які винаймали. Квартира по вулив ХХ Партзїзду придбана за кошти ОСОБА_3 , крім цього вона особисто дала йому 900 доларів США, отриманих з продажу батьківської квартири, для останнього грошового внеску за квартиру, у якій вони жили з ОСОБА_1. ОСОБА_6 їй неодноразово скаржився, що ОСОБА_1 ніде не працює, ніякої участі у придбанні квартири не приймає. Вона з неприязню відноситься до ОСОБА_1 , оскільки остання принижувала ОСОБА_3, відносилась до нього погано.

Допитана судом свідок зі сторони відповідача ОСОБА_12 вказала, що з позивачем ОСОБА_1 в неї були і є неприязні стосунки, вона відноситься до неї з ненавистю. Вказала, що з самого початку знайомства сина ОСОБА_6 з ОСОБА_1 заперечувала проти їхніх стосунків. У 2005 році народився онук Федір , приблизно у 2008 році почались проблеми, оскільки ОСОБА_3 не працював. Ірина ніякої участі у купівлі спірної квартири не приймала, на перший внесок за квартиру гроші дав батько ОСОБА_6.

Заслухавши пояснення сторін, показання допитаних свідків, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

У відповідності до п. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.

Зі змісту ст. 74 СК України вбачається, що якщо жінка й чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, яке є обєктом права спільної сумісної власності жінки й чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Однак, як встановлено в судовому засіданні, спірна квартира придбана 19 червня 2003 року ( а.с.37), право власності зареєстровано в КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» 04.09.2003 року.

Тобто, на час придбання квартири діяв КпШС, яким не передбачено поділ майна між чоловіком та дружиною, які не перебували між собою у зареєстрованому шлюбі.

Сімейний кодекс України набув чинності лише 01 січня 2004 року, а тому не може застосовуватися до правовідносин, які виникли між сторонами до набуття ним чинності.

Згідно з ч.2 ст.13 КпШС права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав та обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до Перехідних положень, Сімейний Кодекс України набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року і зворотної сили не має.

Керуючись ст. 58 Конституції України та п. 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, п. 4 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, суд застосовує при визначенні правового статусу спірного майна положення Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року та Закону України „Про власність, які діяли на час набуття у власність спірного майна.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України „Про власність, який діяв на час набуття спірної квартири, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Аналогічний підхід рекомендовано застосовувати судам Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року за № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім»ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), де у п. 12 зазначено, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року за № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, згідно з якими спільною сумісною власністю є: майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачене інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст. 18, п.2 ст. 17 Закону „Про власність). Правила статей 22,28,29 КпШС в цих випадках не застосовуються.

Ч. 2 ст. 112 ЦК Української РСР 1963 р. визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року за № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (ст.ст.17,18 Закону України «Про власність») тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є обєктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У звязку з цим судом під час вирішення спору встановлено не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбано сторонами внаслідок спільної праці.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення ст. 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

З такого по суті розуміння закону виходив суд касаційної інстанції в наданому для порівняння судовому рішенні від 04.07.2012 (№ 6-14503св12).

Така ж по суті правова позиція висловлена в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 при розгляді справи за № 6-66цс13.

Така ж думка висловлена в правовій позиції ВСУ від 23.09.2015 р.

Чинне на 24 січня 2003 року законодавство не пов`язувало факт перебування у фактичних шлюбних стосунках чоловіка та жінки з виникненням права їх спільної сумісної власності на майно, такими підставами були: спільна праця або придбання за спільні кошти.

В судовому засіданні встановлено, що з 15 липня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі ( а.с. 22) , який розірвано у встановленому законом порядку, чого сторони не заперечували.

10 листопада 2005 року у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 народився син ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, від 21.11.2005 року, відповідно до актового запису № 1204 ( а.с. 23).

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 постійно проживали, починаючи з 2000 року однією сімєю за адресою: АДРЕСА_3.

За час спільного проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 придбали квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, і яка була зареєстрована на імя відповідача ОСОБА_3, в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 475973), на підставі договору купівлі-продажу ВАК №244620 від 19 червня 2003 року, зареєстрованого та посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_14 в реєстрі за № 2842, що підтверджено копією договору купівлі-продажу, та витягом з державного реєстру прав власності ( а.с. 37).

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 спільно облаштовували квартиру та мешкали в ній постійно, однією сімєю, мали спільний побут, спільно користувались належним виключно позивачці майном, в тому числі, автомобілями.

З 2000 року по 15 липня 2005 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, був єдиний бюджет, набували спільну сумісну власність і мали взаємні права.

Відповідач ОСОБА_3 пішов з сімї, та фактично тривалий час в спірному помешканні не проживає, та не сплачує комунальні послуги, будь- яких претензій щодо проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі не висловлював.

На підтвердження фактів, на які посилається позивач, надано до суду документи, як докази по справі: договір про користування електричною енергією від 27.06.2000 року, згідно якого ОСОБА_1 уклала даний договір про користування електричною енергією в квартирі за адресою спільного проживання АДРЕСА_4; договір на підключення до мереж кабельного телебачення, укладений на імя ОСОБА_1; доручення на управління та розпорядження належним їй автомобілем від 30.11.2002 року виданим на імя відповідача; договір №37-05-К2-ОК від 14.06.2004 р. на виготовлення та встановлення вікон в квартирі спільного проживання; квитанція №37-05-Л2-ОК від 15.06.2004 р. згідно якої ОСОБА_1 проводила оплату за даним договором; квитанція №7-08 до даного договору; розрахунок до даного договору;квитанція від 24.05.2004 р.; договір №23-09 від 07.10.2004 року; квитанція від 12.10.2004 р. до даного договору; розрахунок до даного договору; квитанція №35-09 від 16.09.2004 р.; рахунок на придбання газового котла від 01.07.2005 р.; гарантійний талон на придбання СВЧ пічі від 17.08.2005 р.; довіреність на управління належним їй транспортним засобом від 11.07.2005 р.; гарантійний талон на придбання пилососу від 09.12.2006 р.; квитанцією про придбання соковитискач від 16.08.2007 р.

Показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтверджується спільне проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу та спільне придбання за спільні кошти квартири за адресою: АДРЕСА_3, яка була зареєстрована на відповідача.

Так безпосередньо свідки по справі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, підтвердили той факт, що до моменту придбання квартири сторони у справі мешкали спільно за іншими адресами, де вони винаймали квартири. Також свідки підтвердили той факт, що до моменту нотаріального посвідчення договору сторони спільно проживали в спірній квартирі, вели спільний побут та проводили оплату за квартиру частками, і лише після повної сплати вартості квартири вони оформили договір купівлі продажу в 2003 році.

В 2005 році позивачка завагітніла і між ними було зареєстровано шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб від 15.07.2005 р.

10 листопада 2005 року у них з відповідачем народився син ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом про народження. Укладення шлюбу було лише логічним фактом, якому передувало багаторічне спільне проживання однією сімєю.

Свідок з боку відповідача ОСОБА_11, зазначала, що їй відомо, що кошти нібито на придбання квартири надав батько відповідача, але вона не бачила цього особисто, вона не була присутня при переданні грошей, не знає навіть де точно розташована ця квартира і ніколи в ній не була.

Суд відкидає покази свідків сторони відповідача ОСОБА_12 матері ОСОБА_3 та ОСОБА_11, оскільки у судовому засіданні, кожен окремо, суду пояснили, що з неприязню відносяться до позивача ОСОБА_1, свідок ОСОБА_12 з ненавистю, тому їхні покази не можуть бути обєктивними.

Свідки з боку позивача ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, добре обізнані і з побутом сторін у справі, неодноразово бували в них вдома і їм відомі деякі подробиці особистого життя подружжя, підтвердили факт сумісного проживання сторін, ведення спільного господарства, набуття спільної сумісної власності .

Той факт, що сторони спільно проживали однієї сімєю, мали спільне господарство та спільний бюджет, який створювали внаслідок спільної праці, але не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою з 2000 року, підтвердили в судовому засіданні допитані судом свідки, в тому числі матір відповідача ОСОБА_12, та підтверджено письмовими доказами: договір про користування електричною енергією від 27.06.2000 року, згідно якого позивач ОСОБА_1 уклала даний договір про користування електричною енергією в квартирі за адресою спільного проживання квартира АДРЕСА_5; договором на підключення до мереж кабельного телебачення, укладений на імя позивачки у цій же квартирі; дорученням на управління та розпорядження належним позивачці автомобілем від 30.11.2002 року виданим на імя відповідача ОСОБА_3Дані докази також свідчать про спільні витрати сторін у справі для забезпечення спільного побуту.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що починаючи з 2000 року позивач укладала договори про надання житлово - комунальних послуг у квартиру АДРЕСА_6, займалась її облаштуванням, витрачала кошти на утримання спірної квартири, трудові зусилля , внаслідок яких були одержані доходи, були спрямовані для набуття спільного майна та ведення спільного побуту.

Дані факти спростовують твердження відповідача щодо не проживання сторін однією сім`єю до укладення шлюбу.

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили, що з 2000 року відповідач та позивач оселилися в придбаній квартирі за адресою: АДРЕСА_2.

Те, що з відповідачем позивач проживали однією сім`єю і перебували у фактичних шлюбних відносинах, доводять і дії відповідача, який зареєстрував позивача та їхнього сина у спірній квартирі, що про що свідчить копія паспорта позивача .

По теперішній час позивач з сином проживають у спірній квартирі, відповідач добровільно пішов з квартири.

У відповідності до ст. 261 ЦК України позивач не пропустила строк позовної давності на предявлення позову.

Згідно з розясненнями Пленуму Верховного Суду України , викладені в п. 15 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст.ст. 106,107 СК України) чи з дати набрання рішенням законної сили (ст.ст. 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, при цьому позов про визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відноситься до вимог, на які позовна давність не поширюється.

Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання представника відповідача в процесі судового розгляду щодо «придбання квартири за власні кошти», «не проживання з позивачем», «сам заробив» не є доказами в розумінні чинного законодавства, а інших обґрунтувань заперечення не надано.

В ході розгляду справи відповідачем не було надано жодного доказу того, що квартиру придбано за власні кошти.

Відповідач ґрунтує свої заперечення лише на припущеннях, не підтверджуючи належними та допустимими доказами у відповідності до ст. 57 ЦПК України.

Здобутими у судовому засіданні доказами підтверджується, що спірна квартира придбана внаслідок спільної праці за спільні кошти сторін. Будь яких доказів, які б свідчили про відсутність прав на спірну квартиру у позивача, як на майно, що набуте спільною працею, відповідачем не надано.

Натомість, пояснення позивача про те, що грошові кошти, здобуті спільними та індивідуальними зусиллями, на спірну квартиру вносились обома сторонами, є логічними, послідовними, та підтвердженими документально.

Отже, судом встановлено обставини, які свідчать, що кошти, внесені для придбання спірної квартири, були зароблені внаслідок спільної праці позивача та відповідача.

Аналіз норм приписів чинного законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом дає підстави вважати, що основним критерієм законності володіння майном є також джерело фінансування.

Виходячи з викладеного, при розгляді справи встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період 2000 року до моменту укладення шлюбу , тобто 15 липня 2005 року та факт придбання квартири внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, що є підставою для визнання квартири спільною сумісною власністю.

Відповідно до вимог ст.ст. 79, 80, 88 Цивільно-процесуального Кодексу України з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_1В, у рахунок відшкодування сплаченого нею при зверненні до суду судового збору344 гривні 12 копійок.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 80, 88, 212, 214, 215, 218 Цивільно-процесуального Кодексу України, Законом України «Про власність» від 07.02.1991 року ( який діяв до 27.04.2007 року), п.1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, п.4 , п.6 Прикінцевих перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, ст..11 ЦК Української РСР 1963 року, -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання майна спільною сумісною власністю задовольнити у повному обсязі.

Встановити факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, в період з 2000 року до моменту укладення шлюбу 15 липня 2005 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 квартиру АДРЕСА_1 - Партзїзду в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору 344 гривні 12 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О. Н. Борис