Ухвала суду № 53129640, 04.11.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/1315/15-ц

Номер провадження 2/489/3145/15

Ухвала

Іменем України

04 листопада 2015 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Антоненко А. С.,

розглянувши заяву представника відповідача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3 (далі-відповідач 1), ОСОБА_4 (далі-відповідач 2) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні шляхом вселення,

встановив

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі не проживають у квартирі, що є її власністю понад один рік, тому є підстави для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою.

Відповідач 1 подала зустрічний позов про вселення та подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру.

В судовому засіданні відповідач 1 та її представник підтримали заяву про забезпечення позову.

Позивач заперечувала проти задоволення заяви, посилаючись на те, що квартира є її власністю.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечено шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Частина 3 статті 151 ЦПК України передбачає, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В процесі тлумачення норм ЦПК України щодо забезпечення позову Конституційний Суд України в рішенні від 31 травня 2011 року у справі N 1-18/2011 звернув увагу на таке.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову (частина третя статті 152, частина четверта статті 153, стаття 155, пункт 2 частини першої статті 293 Кодексу) ( 1618-15 ).

Аналіз зазначених положень Кодексу дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є власником квартири. Відповідачі були зареєстровані в спірній квартирі.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від Імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Згідно з частиною третьою статті 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: - укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Вказані вище обмеження встановлюються законом щодо батьків дитини, або осіб, які їх замінюють.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не відноситься до батьків дитини, або осіб, які їх замінюють.

Неповнолітня ОСОБА_3 не має права власності на спірну квартиру. Більше того, як вбачається з реєстру її батько ОСОБА_5 має у власності будинок № 129в/1 по вулиці Старий Інвалідний Хутір в м. Миколаєві.

Обов'язок забезпечення дитини житлом покладається на батьків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суд враховує правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15 в якій вказано, що права користування житлом які є у неповнолітньої особи не можуть бути зменшені або обмежені. Однак вказаний правовий висновок наданий у справі, що стосується дій батьків дитини.

Враховуючи, конституційний принцип непорушності права власності, те що батько дитини має у власності нерухоме майно, суд приходить до висновку про те, що відсутні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру.

Керуючись ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України, суд

ухвалив

Відмовити в задоволенні заяви представника відповідача про забезпечення позову.

Ухвалу може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня при проголошенні ухвали - з дня отримання її копії.

Суддя В. В. Кокорєв