Ухвала суду № 53118022, 05.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/38396/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року

у справі № 802/920/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача від 18 лютого 2013 року №0000012203.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 21 січня 2013 року, про що склав акт від 08 лютого 2013 року № 411/2207/36352216, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 163.1.2 пункту 163.2 статті 163, підпункту «е» 164.2.17. пункту 164.2 статті 164, пункту 164.5 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем, як податковим агентом, не утримано та не сплачено податок з доходів фізичних осіб з оподатковуваного доходу, отриманого працівниками позивача.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 18 лютого 2013 року №0000012203, яким збільшив позивачу податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 33 858,66 грн., у тому числі за основним платежем - 27 086,93 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 771,73 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) було укладено договір про надання послуг від 04 січня 2012 року № 2.02.-02-12Н, за умовами якого Виконавець зобов'язався надати послуги з організації та проведення занять-практикумів для працівників підприємства, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити послуги.

Зокрема, пунктом 2 зазначеного договору Виконавець зобов'язався забезпечити проведення занять кваліфікованими фахівцями та забезпечити учасників необхідними навчально-методичними матеріалами. Замовник зобов'язався подати попередню заявку із зазначенням теми та кількості учасників, здійснити оплату послуг, вжити усіх необхідних заходів для прибуття на заняття погодженої кількості учасників. Оплата здійснюється згідно акту здавання-приймання послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаного договору за період з квітня по грудень 2012 року ФОП ОСОБА_4 надавав послуги Вінницькій філії ПАТ «СК «Перша»», яка в свою чергу, здійснила їх оплату у розмірі 153 554,00 грн., що підтверджується первинними документами, зокрема: виписками банку по розрахунковим рахункам, касовими книгами, видатковими касовими ордерами на оплату послуг, актами приймання-передачі наданих послуг за квітень-грудень 2012 року та щомісячними заявками.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючі позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу не відповідають встановленим обставинам справи та не ґрунтується на нормах закону, а тому сума податкового зобов'язання, визначена спірним податковим повідомленням - рішення, підлягає скасуванню.

Так, у відповідності до підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України, до загального місячного (річною) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Якщо додаткові блага надаються у не грошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 статті 164 Кодексу, тобто з урахуванням коефіцієнту 1,176.

Підпунктами 165.1.21, 165.1.37 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми, сплачені роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за фізичну особу, але не вище розміру, визначеного в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу на кожний повний або неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи, незалежно від того, чи перебуває ця особа у трудових відносинах з роботодавцем, але за умови, що вона уклала з ним письмовий договір (контракт) про взяті зобов'язання з відпрацювання у такого роботодавця після закінчення вищого та/або професійно-технічного навчального закладу і отримання спеціальності (кваліфікації) не менше ніж три роки та суми витрат роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку.

Відповідно до статті 201 Кодексу законів про працю України, для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організовує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Правові основи організації професійного розвитку працівників регулюються Законом України «Про професійний розвиток працівників».

Згідно із пунктом 5 статті 6 цього Закону роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне професійне навчання працівників.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників», неформальне професійне навчання працівників - це набуття ними професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання.

Згідно із пунктом 2 статті 6 цього ж Закону професійне навчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах або організаціях.

Отже, законодавством передбачена можливість направляти працівників підприємств на професійні тренінги, курси підвищення кваліфікації, семінари з метою професійної підготовки або підвищення кваліфікації працівників задля досягнення господарських цілей підприємства.

Підприємство як суб'єкт господарювання є вільним у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Для того, щоб витрати на підготовку, підвищення кваліфікації працівників враховувались у податковому обліку підприємства, такі витрати повинні мати зв'язок з господарською діяльністю підприємства, тобто знання та навички, які отримують працівники на професійних тренінгах, курсах підвищення кваліфікації, семінарах, мають бути необхідними при виконанні трудових обов'язків на підприємстві, мають удосконалювати рівень, знання і уміння працівників.

Своєю чергою, корпоративна культура є компонентом господарської діяльності підприємств, яка підвищує її ефективність, оскільки втілює систему цілей і пріоритетів підприємства, основною метою діяльності якого є отримання доходу.

Враховуючи, що метою проведення занять-практикумів працівників позивача було створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності, витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників задля підтримки і удосконалення їхнього рівня, знань і умінь, та витрати, що пов'язані з такими послугами, є витратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не можуть вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для скасування спірного податкового-повідомлення-рішення, а відтак - задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі № 802/920/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.