Ухвала суду № 53117248, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/19868/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 р.

у справі № 1570/1300/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКТАН»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОКТАН» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000012350 від 06.02.2012 р.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідач, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідачем також заявлено клопотання про заміну його правонаступником Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Одеській області, у зв'язку із проведеною реорганізацією.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

На підставі направлень від 16.01.2012 р. № 000009 та № 000010, виданих податковою інспекцією у відповідності до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на підставі наказу від 16.01.2012 р. № 114, працівниками податкового органу проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з МПП «Ден-Вік» за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., за результатами якої складений акт від 18.01.2012 р. № 17/23-50/22506013.

Вказано перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року на суму 393 769,00 грн.

На підставі вказаного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.02.2012 р. № 0000012350, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 393 769,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість лютого 2011 року суму податку на додану вартість, сплачену у ціні товарно-матеріальних цінностей, отриманих від МПП «Ден-Вік» за нікчемним правочином.

Контролюючий орган вважає, що у вказаного контрагента не має реальних можливостей для виконання своїх зобов'язань перед позивачем щодо поставки товару за умовами укладеного договору у період, що перевірявся податковим органом, а саме - відсутність у такого контрагента складських приміщень, трудових та інших ресурсів, економічно необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у вказаного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2011 р. між позивачем та МПП «ДЕН-ВІК» укладено договір поставки нафтопродуктів №1.

На виконання умов вказаного договору МПП «ДЕН-ВІК» поставило позивачу товар згідно видаткових накладних від 16.02.2011 р. №11, від 16.02.2011 р. №12, від 24.02.2011 р. №13, від 24.02.2011 р. №14, від 25.02.2011 р. №15, від 25.02.2011 р. №16, від 25.02.2011 р. №17, від 25.02.2011 р. №18 на загальну суму 1 758 769,14 грн.

Транспортування придбаного позивачем дизельного палива здійснювалося за замовленням позивача перевізниками - ПП ОСОБА_6, ПП ОСОБА_7, ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_8, СПД ОСОБА_5 та підтверджуються товарно-транспортними накладними. Умови поставки були узгоджені в додаткових угодах до договору поставки, відповідно до яких поставка здійснювалася за правилами Інкотермс СПТ або FCA.

Розрахунок за отриманий товар проводився у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення.

На підставі отриманих від продавця товару податкових накладних, позивачем було сформовано податковий кредит лютого 2011 року.

У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідною податковою накладною, що виписана контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Ден-Вік», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, МПП «Ден-Вік» було оскаржено дії податкової інспекції щодо складання акту перевірки від 02.11.2011 р.№512/23-1/22468821, висновки якого слугували підставою для посилання податкового органу на нікчемність укладеного з позивачем правочину. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 р. у справі №1570/2295/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р., задоволено позов МПП «Ден-Вік», визнано протиправними дії податкового органу щодо складання акту перевірки від 02.11.2011 р. №512/23-1/22468821 про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента МПП «ДЕН-ВІК» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р.

Водночас, є помилковим і висновок податкового органу про те, що відсутність у МПП «Ден-Вік» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Замінити Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Одеської області Державної податкової служби на Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області.

2. Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 р. у справі № 1570/1300/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.