Ухвала суду № 53117244, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/18230/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року

у справі № 2а/0270/5015/12

за позовом Фермерського господарства «Вільне»

до Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Фермерське господарство «Вільне» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 09 серпня 2012 року №0000282201. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 025,31 грн., шляхом безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунків відповідача.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при обчисленні податку на додану вартість та використання податкової пільги з податку на додану вартість за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, про що склав акт від 31 липня 2012 року №664/2201/30279251, яким встановив порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 8№.2 статті 8№ Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем неправомірно використано податкову пільгу з податку на додану вартість у розмірі 102 531,00 грн., у тому числі за липень 2010 року на 83 561,00 грн. та за вересень 2010 року на 18 970,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2012 року №0000282201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 102 531,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що для здійснення господарської діяльності позивач використовував земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, позивач втратив право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість у частині таких незареєстрованих договорів.

За висновками відповідача, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації позивач до складу такого зобов'язання має право відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість декларації, у якій відбуваються розрахунки з бюджетом.

Водночас, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 8№.2 статті 8№ Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до пункту 8№.6 статті 8№ Закону України «Про податок на додану вартість», сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому, земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин, виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Відтак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились із тим, що дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

За вказаних обставин, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій сільськогосподарським підприємством в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарськими товарами (послугами) в розумінні статті 8№ Закону України «Про податок на додану вартість» незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

При цьому, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством. Сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Тобто у чинному податковому законодавстві, відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Як свідчать матеріали справи, до позивача податковим органом оскаржуваним рішенням застосовано штрафні санкції за використання платником податків сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання які передбачені пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, проте як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем в ході проведення перевірки не було встановлено на які цілі позивачем було використано кошти, що залишились в розпорядженні внаслідок отримання податкової пільги, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість нарахування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій вказаним рішенням.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 09 серпня 2012 року № 0000282201 та наявність правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Могилів - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року у справі №2а/0270/5015/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.