Ухвала суду № 53117204, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/46477/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року

у справі № 2а-5295/09/1770 (№ 89540/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олес»

до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про визнання нечинними рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олес» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинними: рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 26 лютого 2009 року № 0000632342/0/23-121 в повному обсязі; податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2009 року № 00005511742/2/17-123 в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 9000,00 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року позов був задоволений повністю. Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій суб'єкта владних повноважень - ДПІ у м. Рівне від 26 лютого 2009 року за №0000632342/0/23-121 визнано протиправним та скасовано в повному обсязі з моменту прийняття. Податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень - ДПІ у м. Рівне від 15 липня 2009 року № 00005511742/2/17-123 визнано протиправним та скасовано в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 9000,00 грн., в тому числі: 3000,00 грн. - за основним платежем, 6000,00 грн. - за штрафними фінансовими санкціями, з моменту його прийняття. Присуджено на користь ТОВ «Олес» із державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Олес», посилаючись на те, що постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Рівне була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Олес» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складений акт № 121/23-100/31479062 від 13 лютого 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені: вимоги пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, які полягали у видачі працівнику готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів та у перевищені встановлених строків використання виданої під звіт готівки на суму 21079,83 грн.; вимоги підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, пункту 3.4 статті 3, підпунктів 4.2.1, 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 6.1 статті 6, підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6, пункту 7.1 статті 7, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту «а» підпункту 20.3.1, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», які полягали у тому, що товариством не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у 2007 році у загальній сумі 3060,00 грн..

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що сума коштів, сплачена директором ТОВ «Олес» - ОСОБА_1 шляхом внесення готівки через банк на рахунок кредитора ТОВ «Олес» - ТОВ «Любисток», підлягала поверненню бухгалтеру-касиру ТОВ «Олес» - ОСОБА_2, оскільки саме її прізвище зазначено в квитанціях на оплату коштів від імені ТОВ «Олес», як прізвище особи, через яку проведено платіж. Відповідно, факт повернення такої суми коштів не ОСОБА_2, а ОСОБА_1 є порушенням позивачем вимог пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, а самі кошти - як додатково отримане ОСОБА_1 благо, тобто дохід, який не був оподаткований позивачем відповідно до положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Також, у акті перевірки було вказано про неправильне оподаткування доходів працівника товариства - ОСОБА_3, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на 60,00 грн. (вказане порушення позивачем не оспорювалось).

26 лютого 2009 року ДПІ у м. Рівне на підставі вказаного акту перевірки прийняла рішення № 0000632342/0/23-121, яким на підставі абзацу 5 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» застосувала до ТОВ «Олес» штрафні (фінансові) санкції у сумі 5270,00 грн.

26 лютого 2009 року ДПІ у м. Рівне на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000551742/0/17-123, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Олес» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 9180,00 грн., у тому числі: 3060,00 грн. - за основним платежем, 6120,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000551742/1/17-123 від 08 травня 2009 року та № 0005511742/2/17-123 від 15 липня 2009 року на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що витрачення власних коштів працівником для вирішення господарських питань підприємства відповідає договору доручення, а кошти, виплачені ОСОБА_1 як покриття витрат, понесених ним на погашення заборгованості перед контрагентом позивача, підпадають під дохід, який не включається до складу загального оподаткованого доходу і не може вважатися додатковим благом, оскільки носить компенсаційний характер.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, виплата ОСОБА_1 (який являється керівником ТОВ «Олес») (арк. справи 15) грошових коштів у сумі 33929,50 грн. згідно видаткового касового ордеру № 41 від 22 червня 200 7 року (арк. справи 55) була здійснена на підставі даних регістру бухгалтерського обліку по субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами», за даними якого, станом на 01 квітня 2007 року перед ОСОБА_1 обліковувалась кредиторська заборгованість ТОВ «Олес» в сумі 22852,32 грн., яка зросла на 10000,00 грн. - 03 квітня 2007 року та ще на 10000,00 грн. - 06 квітня 2007 року (арк. справи 20-24). Підставою для обліковування збільшення кредиторської заборгованості позивача на 20000,00 грн. зазначено операції з оплати ОСОБА_1 товару, поставленого ТОВ «Любисток» для ТОВ «Олес» на підставі договору ДГ-0000003 від 19 січня 2006 року. Факт існування заборгованості ТОВ «Олес» перед ТОВ «Любисток» в загальній сумі 216118,50 грн. та її часткове погашення на 20000,00 грн. 03 та 06 квітня 2007 року не оспорюється відповідачем та підтверджується даними субрахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» (арк. справи 29). Оплату власних коштів на погашення заборгованості ТОВ «Олес» перед ТОВ «Любисток» ОСОБА_1 оформив авансовими звітами. Зокрема, згідно авансового звіту ОСОБА_1 №АО-0000018 від 03 квітня 2007 року ним отримано - « 0», витрачено - « 10000,00» грн., у графі «цілі, на які витрачено кошти» вказано «оплата за товар ТОВ «Любисток»» (арк. справи 16). До звіту долучено квитанцію №91/1 від 03 квітня 2007 року РФ АТ «Український інноваційний банк» на суму 10000,00 грн., де одержувачем зазначено - ТОВ «Любисток», призначення платежу - «за товар», платник - ТОВ «Олес» через ОСОБА_2 (арк. справи 16 зворотна сторона). Згідно авансового звіту ОСОБА_1 №АО-0000019 від 06 квітня 2007 року ним отримано - « 0», витрачено - « 10000,00» грн., у графі «цілі, на які витрачено кошти» вказано «оплата за товар ТОВ «Любисток»» (арк. справи 18). До звіту долучено квитанцію №51/1 від 06 квітня 2007 року РФ АТ «Український інноваційний банк» на суму 10000,00 грн., де одержувачем зазначено - ТОВ «Любисток», призначення платежу - «за товар», платник - ТОВ «Олес» через ОСОБА_2 (арк. справи 18 зворотна сторона). В свою чергу, передача ОСОБА_2, яка являється касиром-бухгалтером ТОВ «Олес» (арк. справи30), готівкових грошових коштів ОСОБА_1 для внесення в банк на рахунок ТОВ «Любисток» оформлена письмовими розпорядженнями керівника ТОВ «Олес» (арк. справи 17,19).

Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що ОСОБА_1 безпідставно відзвітувався на загальну суму 20000,00 грн., з огляду на що штрафні санкції, нараховані на виплачені ТОВ «Олес» для ОСОБА_1 за видатковим касовим ордером №41 від 22 червня 2007 року кошти у сумі 33929,50 грн. за мінусом суми коштів - 22852,32 грн., яка обліковувалась на звітну дату як заборгованість перед ОСОБА_1 по попередньо поданому ним звіту: 33929,50 - 22852,32 = 11077,18 грн. та з урахуванням наступних проведених йому виплат в розмірі 2,65 грн.(видатковий касовий ордер №19 від 07 вересня 2007 року) та 10000,00 грн. (видатковий касовий ордер №17 від 12 серпня 2008 року), як таких, що здійснені без звітування за отримані раніше під звіт суми: 11077,18 + 2,65 + 10000,00 = 21079,83 грн., і складають 21079,83 Х 25% = 5270,00 грн.

Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено порядок видачі готівкових коштів під звіт працівнику, а не порядок використання працівником підприємства власних коштів для вирішення господарських питань підприємства. Операції по використанню працівником підприємства власних коштів для вирішення господарським питань підприємства та видача працівнику готівкових коштів під звіт відповідає договору доручення.

Відповідно до частини 1 статті 1000 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно з частиною 1 статті 1002 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 1007 Цивільного кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що зазначення в квитанціях на оплату вказаних коштів від імені ТОВ «Олес» прізвища особи, через яку проведено платіж, ОСОБА_2, а не ОСОБА_1, не спростовує факту погашення заборгованості ТОВ «Олес» за рахунок власних коштів ОСОБА_1, адже документально підтверджено ту обставину, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 занести належні йому кошти в банк і оформити відповідні платіжні документи, які повернути йому для складання авансового звіту. Даними обліку позивача підтверджено, що вказані кошти в сумі 20000,00 грн. обліковувалися саме як кошти, які підлягають до відшкодування ОСОБА_1 за здійснену ним оплату товару ТОВ «Любисток».

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід; доходи з джерелом їх походження з України, та іноземні доходи є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб-резидентів.

Згідно з підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті).

За приписами підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судами передніх інстанцій, що кошти, виплачені ТОВ «Олес» для ОСОБА_1 як покриття витрат, понесених ним на погашення заборгованості ТОВ «Олес» перед ТОВ «Любисток» шляхом внесення власних готівкових коштів в банківську установу на розрахунковий рахунок кредитора, що підпадають під той вид доходу, який, відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не включається до складу загального оподатковуваного доходу. Також, ці грошові кошти не можуть вважатися додатковим благом (доходом), в розумінні підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, оскільки носять компенсаційний характер.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу в сумі 5270,00 грн. рішенням від 26 лютого 2009 року № 0000632342/0/23-121 та про неправомірність визначення позивачу податкових зобов'язань в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 9000,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2009 року №00005511742/2/17-123.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби підлягає залишенню без задоволення, а постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ І.В. Приходько