Ухвала суду № 53117186, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/9991/40783/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012

у справі № 2а-2759/12/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-Рибсервіс»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 23.02.2012 № 0002042305, № 0002052305.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ТОВ «Україна-Рибсервіс» грошових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової невиїзної документальної перевірки від 06.02.2012 № 545/2305/32030997. Згідно з цими висновками товариство порушило норми підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 ст. 138, пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): занижено податок на прибуток на загальну суму 538756,20 грн. у податковому обліку за 2-й квартал 2011 року, податок на додану вартість на загальну суму 468483,65 грн. у податковому обліку за квітень, травень 2011 року у зв'язку з включенням до складу витрат та податкового кредиту у вищевказаних податкових періодах вартості отриманих від ТОВ «Сайрос» товарів (морепродукти, пакети поліпропіленові) та сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) у ціні товарів, відповідно з огляду на відсутність реального характеру вказаної поставки. Висновок про відсутність реального характеру поставок між позивачем та вищевказаним постачальником обґрунтовано посиланням на відсутність у цього постачальника основних засобів, інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкові повідомлення-рішення 23.02.2012: № 0002042305 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 538756,00 грн. за основним платежем; № 0002052305 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 468484,00 грн. за основним платежем та на 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій з поставки позивачу від ТОВ «Сайрос» товарів (морепродукти, пакети поліпропіленові) за договором поставки від 11.05.2007 № 1105/1 постачальник виписав видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за зазначені вище податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат і податкового кредиту, задекларованих за податковими накладними, виписаними ТОВ «Сайрос», ДПІ посилається на відсутність реального характеру поставки. Як на докази цього ДПІ вказує на обставини щодо відсутності у ТОВ «Сайрос» основних засобів, об'єктивно необхідних для здійснення операцій з поставки, а також доказів транспортування товару від постачальника до замовника.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій договору поставки від 11.05.2007 № 1105/1, заявки позивача постачальнику щодо необхідної продукції, видаткових та податкових накладних; договору складського зберігання від 01.07.2010, укладеного ТОВ «Сайрос» із ТОВ «Бобринецький завод продтоварів», який підтверджує попереднє зберігання поставленої за договором поставки від 11.05.2007 № 1105/1 продукції, разом із накладними на зберігання, які підтверджують, що товар не переміщувався, а був переданий на переробку ТОВ «Бобринецький завод продтоварів» за договором про виготовлення продукції з давальницької сировини, укладеного позивачем із вказаним переробником; платіжних доручень, доказів подальшої реалізації упакованої продукції покупцям позивача, - встановили факт поставки позивачу від ТОВ «Сайрос» товару і відповідно до встановлених обставин зробили юридично правильний висновок про правомірне декларування позивачем за наслідками господарських операцій з цим суб'єктом підприємницької діяльності сум валових витрат і податкового кредиту. Оцінка судом доказів у справі відповідає вимогам норм ст. 86 КАС України

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підписЄ.А. УсенкоСудді підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев