Ухвала суду № 53117161, 28.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/27117/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року

у справі № 806/5329/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Корал» Довбиський фарфоровий завод» (далі - позивач, ТОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод»)

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Новоград-Волинська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконними дій, скасування акту, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» звернулось у липні 2013 року до суду з позовом до Новоград-Волинської ОДПІ, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.07.2013 року № 0000102200 та № 0000122200, визнати незаконним та скасувати наказ про проведення перевірки, визнати незаконними дії по проведенню перевірки та скасувати акт перевірки.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.07.2013 року № 0000102200 та № 0000122200. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Враховуючи те, що касатор-відповідач оскаржує судові рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дані рішення не оскаржені, касаційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати решту судових рішень, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року, результати якої оформлено актом від 04.07.2013 року № 38/22-00/30825081, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 1 квартал 2013 року на 891 892,00 гривні та занижено податок на прибуток за 1 квартал 2013 року на 2875,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.07.2013 року: № 0000102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 2875,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1437,50 гривень; № 0000122200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 891 892,00 гривні.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, виходили з наступного, з чим також погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Операції з продажу платнику податку товарів (виконаних робіт, наданих послуг) відображаються в податковому обліку на загальних підставах за правилами, визначеними положеннями ст. 134 ПК України.

Положеннями п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг є доходом від операційної діяльності, який визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не меншої від суми компенсації, отриманої у будь-якій формі, у тому числі при зменшенні зобов'язань.

За змістом п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами п. 138.6 (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та п. 138.8 (собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) ст. 138 ПК України.

Тобто, наведеними нормами податкового законодавства не встановлено обмежень стосовно формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від їх реалізації, а також не містять вимоги коригувати витрати у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) за ціною нижче собівартості.

Також, за умови отримання підприємством доходу, чинним законодавством не встановлено прямої заборони на реалізацію товарів власного виробництва нижче собівартості їх виробництва.

В певних випадках реалізація продукції за цінами, що нижче собівартості, може сприяти отриманню прибутку по результатах діяльності підприємства в цілому (реалізація залишків продукції за умови низького попиту на неї тощо).

При цьому, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як не господарської, оскільки не отримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, адже при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Визначальним в даному випадку є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення суб'єктом господарювання діяльності у відповідності з визначеними цілями.

Судами попередніх інстанцій в ході судового розгляду встановлено факт продажу ТОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» товарів за цінами нижчими ніж їх собівартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками завищення витрат за період з 01.01.2012 року по 31.03.2013 року, та не заперечується позивачем.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, підприємство вперше отримало збитки в 1 кварталі 2013 року за 2012 рік, що було викликано зупиненням роботи підприємства в січні місяці, через відсутність реалізації на ринку фарфору, у зв'язку із чим позивач змушений був реалізовувати товари нижче собівартості з метою сплати податків, збереження робочих місць, оплати обов'язкових платежів, що відповідає меті господарської діяльністю та визначенню підприємництва.

Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками, відповідно до яких продаж товарів за цінами нижче собівартості дав можливість підприємству сплатити податки на суму 921 тис. грн., заробітну плату на суму 889 тис. грн. тощо, що також не спростовано відповідачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що, оскільки позивач не здійснював реалізацію товарів, ціни на які регулюються законодавством, а при визначенні ціни на фарфор та пегматит товариство виходило із оцінки ситуації на відповідному ринку та якості сировини, що відноситься до власних ризиків підприємницької діяльності, то є безпідставним донарахування позивачу зобов'язань за завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 556 414,00 гривень по операціям з реалізації пегматиту та фарфору за цінами нижче собівартості за 1 квартал 2013 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем (споживач) та ТОВ «Скела Терциум» (постачальник) укладено договір постачання природного газу від 15.12.2011 року № 37, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу в 2012 році природний газ, а споживач прийняти у власність та оплатити газ на умовах договору, та якщо за 10 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору ні одна із сторін не заявила про його розірвання, то він вважається продовженим на наступний рік до 31.12.2013 року.

При цьому, між позивачем (замовник) та TOB «Скела Терциум» (виконавець) укладено договір про надання послуг по забезпеченню постачання природного газу № 1 від 15.12.2011 року, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику в період з 01.01.2012 року послуги по забезпеченню постачання природного газу, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказані послуги на умовах даного договору.

Так, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання договору про постачання природного газу № 37, між сторонами складено акти прийому-передачі вартісних показників природного газу за березень 2013 року на природний газ в кількості 96,830 тис. м.і та на послуги по забезпеченню постачання 96,830 тис. м.і природного газу на загальну суму 350 606,91 гривень без податку на додану вартість.

Також, між позивачем (замовник) та ДК «Укртрасгаз» НАК «Нафтогаз України» (газотранспортне підприємство) укладено договір 30.12.2011 року № BRD/2012/0040 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, за умовами якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язується внести плату з надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

При дослідженні наявного у матеріалах справи акту № 03-13-1201241134/BRD/2012/0040 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2013 року судами встановлено, що філією УМГ «Київтрансгаз» Бердичівська ЛВУМГ надано позивачу послуги з транспортування природного газу в обсягах 96,830 тис. м.і на загальну суму 5600,65 гривень, у тому числі податку на додану вартість у сумі 933,44 гривні.

Крім того, між позивачем (замовник) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз» (газорозподільне підприємство) укладено договір на розподіл природного газу від 02.12.2012 року № Т-ПР-2-2013-18, за умовами якого газорозподільне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін.

Також, між зазначеними сторонами укладено додаткову угоду від 07.12.2012 року № 1/2012 до Технічної угоди від 21.11.2011 року № 2/11/ТУ-18-Т про порядок організації обліку природного газу при його транспортуванні газорозподільчими мережами.

При дослідженні наявної у матеріалах справи копії видаткової накладної від 29.03.2013 року № П00001555 судами встановлено, що ПАТ «Житомиргаз» передано послуги з розподілу ПГ облгазу в обсягах 96,830 тис. м.і на загальну суму 29 908,85 гривень, у тому числі податку на додану вартість у сумі 4984,81 гривні.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору від 02.12.2012 року № Т-ПР-2-2013-18 між газорозподільним підприємством та позивачем підписано договірні обсяги транспортування природного газу позивача на 2013 рік та складено акт приймання-передачі природного газу від 02.04.2013 року, відповідно до якого ТОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» спожито газу в обсязі 106,830 тис. м.і, з яких 96,830 тис. м.і від ТОВ «Скела Терциум».

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі встановлено процес обліку природного газу в обсягах 96,830 тис. м.і на загальну суму 350 606,91 гривень, придбаного у ТОВ «Скела Терциум» (під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання).

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 09.07.2013 року № 0000102200 та № 0000122200.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області - відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року у справі № 806/5329/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько