Ухвала суду № 53117147, 27.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/24462/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Лосєва А.М. Федорова М.О.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаДиба Ю.Д.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Стрікт»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2013та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014у справі № 826/17003/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Стрікт»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стрікт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005012203 від 19.04.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в результаті взаємовідносин з ТОВ «Збутпроект-1» за період з 01.11.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт № 347/2203/34480243 від 11.04.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2011 року на суму 136 252 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005012203 від 19.04.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 136 252 грн. за грудень 2011 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що матеріали справи не містять доказів, які б давали змогу ідентифікувати участь ТОВ «Збутпроект-1» у наданні послуг позивачу, при цьому, не дають змогу ідентифікувати особу, якою підписувались договори, акти, податкові накладні, оскільки згідно вироку Оболонського районного суду м. Києва від 01.03.2013 року ОСОБА_6 з моменту реєстрації товариства жодних дій від імені та як директор ТОВ «Збутпроект-1» не вчиняв, а тому судом не встановлено, що спірні господарські операції носять реальний характер.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову зроблені з врахуванням наявності вироку Оболонського районного суду м. Києва від 01.03.2013, який набрав законної сили, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України, та з якого вбачається, що ОСОБА_6, діючи умисно, протиправно та з корисливих мотивів у квітні 2011 року підробив та збув за грошову винагороду в розмірі 100 доларів США невстановленій слідством особі на ім'я ОСОБА_7 статутну (реєстраційну) документацію ТОВ «Збутпроект-1» з метою її наступного використання невстановленими слідством особами на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шляхом подання у відповідні органи державної влади та банківські установи.

Згідно ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства-контрагента), що встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведених норм випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та, вирішуючи спір по суті, дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення позивачем спірних господарських операцій, формування суми податкового кредиту та суми від'ємного значення з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрікт» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіА.М. Лосєв М.О. Федоров