Ухвала суду № 53117009, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/45255/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року

у справі №822/2164/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна»

до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармгейт Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 03 червня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 серпня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2013 року №0000142301. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації з ПДВ за жовтень 2012 року), яке виникло за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період квітень 2011 року - вересень 2012 року, про що склали акт від 11 січня 2013 року №14/2201/37138877, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 44.6 статті 44, пункту 187.8 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивач занизив податок на додану вартість на 463 954,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2013 року №0000142301, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 579 943,00 грн., з яких основний платіж - 463 954,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 115 989,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про відсутність нарахування позивачем податкових зобов'язань при здійсненні господарських операцій з повернення необоротних активів за договором оперативного лізингу та безпідставне віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідного податкового періоду, суми податку, сплаченої у ціні товару - автомобіля Toyota Land Cruzer Prado, отриманого від ТОВ «Бізнес Портал», використання якого у господарській діяльності позивача не підтверджено.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Бізнес Портал» та з компанією FARMGATE BV (Нідерланди) за договором оперативного лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 17 березня 2011 року №14 ТОВ «Бізнес Портал» поставило позивачу товар (автомобіль Toyota Land Cruzer Prado, 2011 рік випуску) на суму 398 840,00 грн. (у т.ч. ПДВ 66 473,34 грн.).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору, реєстру податкових накладних, акту приймання-передачі.

На підставі договору оренди від 01 грудня 2012 року позивач придбаний автомобіль надав у строкове платне користування СТОВ «Зоря», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями акту наданих послуг, податкової накладної, додатку №1 до договору оренди, акту приймання-передачі.

У свою чергу, позивач відніс до складу податкового кредиту за квітень 2011 року суму ПДВ у розмірі 66 473,00 грн. на підставі податкової накладної від 17 березня 2011 року №26, що відобразив у податковій декларації за квітень 2011 року.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит по господарській операції (придбання автомобіля Toyota Land Cruzer Prado) з ТОВ «Бізнес Портал» сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними первинними документами, оформленими з дотриманням вимог податкового законодавства та з встановленням подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Бізнес Портал» за квітень 2011 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що компанія FARMGATE BV (Нідерланди) на підставі укладених типових договорів оперативного лізингу від 01 березня 2011 року поставила позивачу сільськогосподарську техніку.

За вказаними договорами оперативного лізингу позивач сплатив податок на додану вартість у квітні 2011 року у розмірі 1 374 135,00 грн., у травні 2011 року - 319 850,00 грн., у червні 2011 року - 474 339,00 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, вантажно-митних декларацій, видаткових накладних та актів прийому-передачі.

На підставі договорів від 30 листопада 2011 року про припинення договорів оперативного лізингу сільськогосподарської техніки від 01 березня 2011 року, позивач повернув об'єкти оперативного лізингу компанії FARMGATE BV (Нідерланди), що підтверджується відповідними актами приймання-передачі.

За змістом положень підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Відповідно до абзацу «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно пункту 206.1 статті 206 Податкового кодексу України при ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, положеннями пункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

Відповідно до змісту пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами.

В свою чергу, за приписами договору оперативного лізингу передбачено надання лізингоодержувачу права користування основними фондами за плату, на визначений строк, однак не передбачено права їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), що обумовлено пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, нормами податкового законодавства встановлено право платника податків на нарахування податкового кредиту у разі ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного лізингу, що обумовлено використанням такого об'єкту в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, передача основних фондів у користування за умовами договору оперативного лізингу, не передбачає придбання самого об'єкту лізингу, у зв'язку з чим, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України щодо визначення бази оподаткування при поверненні необоротних активів у разі припинення договору оперативного лізингу.

Відтак, позивачем обґрунтовано не нараховані податкові зобов'язання за результатом виконання договору оперативного лізингу, що спростовує висновки податкового органу про правомірність донарахування податкових зобов'язань у цій частині.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2013 року у справі №822/2164/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.