Ухвала суду № 53117004, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/29477/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року

у справі №1570/3337/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бергнер Україна»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бергнер Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 22 серпня 2012 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 15 травня 2012 року №0008372301 та №0008392301.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при правових відносинах та взаєморозрахунках з ТОВ «Таверс» за період травень-вересень 2011 року та з ТОВ «Олдеко» за період жовтень-грудень 2011 року, про що склали акт від 20 квітня 2012 року №118/22-214/33137920/652, яким встановили порушення позивачем вимог частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України; підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 15 травня 2012 року №0008372301, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 124 626,00 грн., з яких основний платіж - 1 124 625,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 01,00 грн. та №0008392301, яким зменшив розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 17 144,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «Таверс» та ТОВ «Олдеко» за правочинами, які не спричиняють настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 24 лютого 2012 року №523/23-5 та від 14 грудня 2011 року №30790/23-5/37680145 щодо неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Таверс» та ТОВ «Олдеко», за змістом яких не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами вказаних підприємств у січні-грудні 2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та від`ємного значення податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 03 травня 2011 року №22 ТОВ «Таверс» поставило позивачу товар побутового призначення на суму 4 490 618,45 грн. (у тому числі ПДВ у розмірі 765 103,07 грн.).

Крім того, на підставі договору від 03 травня 2011 року №27 ТОВ «Олдеко» поставлено позивачу товар побутового призначення на суму 2 259 997,40 грн. (у тому числі податок на додану вартість у розмірі 376 666,24 грн.).

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, податкових накладних, видаткових накладних, реєстрів документів по рахунку, які підтверджують розрахунок позивача за поставлений товар.

Договором оренди нежитлового приміщення від 14 листопада 2007 року укладеного між позивачем та ТОВ «Фірма «Взуття» підтверджується наявність у позивача відповідного приміщення для зберігання поставленого контрагентами товару.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог податкового законодавства та виписаними контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Таверс» та ТОВ «Олдеко».

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Визначальним фактом виникнення права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є отримання ним належним чином оформленої податкової накладної, а також фактичне здійснення господарських операцій, що було підтверджено відповідними доказами.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Доводи податкового органу про те, що неможливість проведення перевірки господарської діяльності контрагентів позивача та відсутність у них виробничих та трудових ресурсів, свідчать про відсутність у нього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування від`ємного значення податку на додану вартість не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Попередньою судовою інстанцією також обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями.

Зважаючи на встановлення судом апеляційної інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Таверс» та ТОВ «Олдеко», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено позивачу розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі №1570/3337/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. к Н.Г.