Постанова № 53106302, 12.10.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 р. Справа № 804/14286/15 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11.09.2015 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької південної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 09.06.2015р. № 32645-04, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідач мав інформацію лише про рік виготовлення транспортного засобу, тобто термін використання транспортного засобу позивача міг перевищувати термін, необхідний для віднесення транспортного засобу до обєкту оподаткування, а саме 5 років. Крім того, позивач зауважує, що зміни до Податкового кодексу України внесені за кілька днів до початку бюджетного періоду і тому не можуть застосовуватись до позивача.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

Відповідач надав клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження та письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Проаналізувавши матеріали адміністративного позову та додані до нього документи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Позивачу на праві приватної власності з 20.11.2014 р. належить легковий автомобіль «TOYOTA LAND CRUSER» з обємом циліндрів 4664 куб. см., який зареєстрований 15.10.2010 р. (первинна реєстрація), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2015 р. Криворізькою південною ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (Апостолівське відділення) було винесено на підставі положень пп.54.3.3 п.54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення форми «Ф» за №32645-04, яким визначено до сплати ОСОБА_1 податкове зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн.

Згідно зі ст.265 Податкового кодексу України податок на майно складається, зокрема, із транспортного податку.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. внесено зміни до ст. 267 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є обєктами оподаткування.

Обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України).

Враховуючи те, що легковий автомобіль «TOYOTA LAND CRUSER», який належить позивачу первісно зареєстрований 15.10.2010 р. та має обємом циліндрів 4664 куб. см., зазначений автомобіль є обєктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до пп.267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (пп. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 267.4, 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.1, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України).

Згідно із пп. 267.6.3 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, органи внутрішніх справ зобовязані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації обєкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку. З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобовязані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця, подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації обєкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Відповідно до пп. 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України за обєкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

Позивач придбала та зареєструвала автомобіль, що є обєктом оподаткування у листопаді 2014 року.

З огляду на викладене, враховуючи дату придбання автомобіля, кількість місяців, що залишались до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу, а також враховуючи, те що сума податку за рік становить 25000,00 грн., нарахуванню позивачу податкового зобовязання із транспортного податку з фізичних осіб необхідно було здійснити пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (листопад 2014 р.), натомість відповідач оскаржуваним рішенням нарахував позивачу податкове зобовязання у сумі 25000,00 грн.

Крім того, суд зауважує, що статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

Жодної прямої вказівки на надання зворотної дії статті 267 Податкового кодексу України в Законі України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 немає.

Відповідно до п.4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Статтею 10 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно, в склад якого, відповідно до пп. 265.1.2 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України входить транспортний податок, належить до місцевих податків. Місцеві ради обовязково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України встановлено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обовязковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп.12.1.2 п.12.1 ст.12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Пунктом 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Також, згідно п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Крім того, норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, податкові зобовязання по місцевому податку можуть визначатися податковим органом лише в разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок. При цьому, визначення податкових зобовязань з місцевого податку розпочинається не раніше, ніж настання наступного бюджетного періоду (року), що настає за періодом (роком), в якому прийняте відповідне рішення міської ради.

Аналогічні приписи містить і пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого одним із принципів податкового законодавства є стабільність, коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Доказів прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів із визначенням об'єкту оподаткування, платників податків і зборів, розміру ставки, податкового періоду та інших обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 Податкового кодексу України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII Податкового кодексу України для відповідного місцевого податку - транспортного податку відповідачем не надано.

Отже, без відповідного рішення про встановлення місцевих податків та зборів не можливо і встановити обовязку щодо сплати позивачем транспортного податку, як місцевого податку, запровадження якого має бути здійснено відповідним органом місцевого самоврядування.

З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 р. № 32645-04 про нарахування ОСОБА_1 транспортного податку в сумі 25000,00 грн., прийняте відповідачем - субєктом владних повноважень не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність свого рішення.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Криворізької південної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 09.06.2015 р. № 32645-04, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 12.10.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_2 ОСОБА_2 ОСОБА_3