Рішення № 53105960, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.

при секретарях Хоменку О.С., П'ятничук В.Г.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» за довіреністю - Зубар Олександри Володимирівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укргазвидобування», в якому просила стягнути з відповідача суму індексації заробітної плати у розмірі 11 110,95 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 207 938,22 грн., в всього 219 049,17 грн. та моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з нею при звільнені 13.02.2014р., у відповідності до вимог чинного трудового законодавства України, не був проведений повний розрахунок, а саме не було сплачено 40 111,74 грн., які були стягнуті рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2014 року, та які були виплачені тільки 29.01.2015 року.

Справа № 755/5584/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10971/2015Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року позов задоволено частково. (а.с.61-64)

Стягнуто з ПАТ "Укргазвидобування" на користь ОСОБА_2 49 800 грн. 33 коп. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 8991 грн. 21 коп. індексація за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а всього стягнути 58 791, 54 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ «Укргазвидобування» - Зубар О.В. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послався на те, що суд першої інстанції грубо порушив вимоги цивільного процесуального законодавства, прийнявши, всупереч вимог ст.ст. 27, 31 ЦПК України, на стадії розгляду справи по суті заяву позивача, якою вона фактично змінила предмет позову, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, суд першої інстанції незаконно задовольнив позовні вимоги в частині, оскільки відповідно до положень ст.95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 1,2 Закону України про індексацію грошових доходів населення», ст.ст. 1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», індексації та компенсації підлягають лише ті доходи та частина заробітної плати, які не мають разового характеру. Натомість в даній справі позивачу не була виплачена допомога при звільненні, передбачена Галузевою угодою, яка виплачується при скороченні штату працівників, а тому безумовно має разовий характер.

Крім того, суд першої інстанції не правильно застосував положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки між сторонами існував спір про виплату вихідної допомоги позивачу, а тому, на думку апелянта, у них виникло зобов'язання по сплаті вказаних коштів тільки після набрання законної сили рішення про їх стягнення, а саме 25.11.2014 року.

30 вересня 2015 року на вказане рішення також подала апеляційну скаргу ОСОБА_2, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що судом першої інстанції не правильно стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку всього за 57 днів, оскільки такий обов'язок у відповідача виник в день її звільнення, а тому, на думку апелянта, в розрахунок потрібно брати 238 днів.

У судовому засіданні представник ПАТ «Укргазвидобування» за довіреністю - апеляційну скаргу ПАТ «Укргазвидобування» підтримав та просив її задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

ОСОБА_2 апеляційну скаргу ПАТ «Укргазвидобування» не визнала, та просила її відхилити. Свою апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 29 вересня1999 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу в ПАТ «Укргазвидобування» на посаду заступника начальника відділу моніторингу та матеріально-технічних ресурсів управління маркетингу та матеріально-технічного забезпечення департаменту матеріально-технічного забезпечення та капітального будівництва, відповідно до наказу № 250-к від 29.09.1999р.

Наказом № 13-к від 13.02.2014 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.10.2014р. з ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_2 стягнуто допомогу у розмірі 40 111,74 грн., передбачену п.2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.11.2014 р. рішення залишено без змін.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ст.ст. 116, 117 КЗпП України, виходив з того, що заборгованість перед позивачем встановлена рішенням суду, а оскільки заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 нараховувалася на день винесення рішення, то з позивачем не було здійснено розрахунок за 57 робочих днів по день фактичного розрахунку.

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки індекс інфляції в Україні в 2014 році перевищував 100,1%, то позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині також підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів в повній мірі не може погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.

З досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено, що в день звільнення позивач була на роботі, з нею був проведений розрахунок при звільненні, але не в повному обсязі, що не заперечується сторонами, так як не було виплачено додаткової допомоги при скороченні, передбаченої положенням п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, укладеної між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією « Нафтогаз України» і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України.

Вказана виплата була спірною, а тому ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення вказаної допомоги у розмірі 40 111,74 грн. та моральної шкоди в розмірі 3 000,00 гривень з відповідача.

Як вже вказувалося, позовні вимоги були задоволені частково рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.10.2014р., яке було залишено без змін без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.11.2014р., а саме в частині стягнення допомоги, передбаченої положенням п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, у розмірі 40 111,74 грн.

Згідно положень ст. 61 ЦПК України: обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.10.2014р. встановлено, що відповідач не виконав умови Галузевої угоди та не виплатив позивачу при звільненні 40 111,74 грн., а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що факт затримки розрахунку при звільненні є встановленим.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що з позивачем не було здійснено розрахунок за 57 робочих днів по день фактичного розрахунку, оскільки даний висновок суперечить положенням ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Крім того, рішення суду першої інстанції не містить розрахунку, а тому не зрозуміло яким чином суд першої інстанції рахував середньоденну заробітну плату.

Розраховуючи середньоденну заробітну плату, колегія суддів керується п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8.12.1995р. №100, згідно якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Враховуючи вказаний порядок, для розрахунку середньоденної заробітної плати потрібно враховувати оклад, винагороду за вислугу років, премію за виробничі результати відповідно до відпрацьованих в місяці днів та винагороду за підсумками роботи за рік за два місяці роботи.

Колегія суддів, при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки, бере за основу середньоденний заробіток у розмірі 689,54 грн., відповідно до розрахунку, який міститься в матеріалах справи (на а.с. 55), оскільки в ньому враховані всі вказані вище показники.

З платіжного доручення №668 від 24 грудня 2014 року вбачається, що ПАТ «Укргазвидобування» перерахувало 24 грудня 2014 року на рахунок ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 40 111,74 грн. на погашення боргу за виконавчим листом Дніпровського районного суду м. Києва в справі №755/6184/14-ц, в якій було винесено рішення від 07.10.2014 р. про стягнення на користь ОСОБА_2 вказаної суми, а тому саме до цього дня потрібно робити розрахунок, а не до дня зарахування коштів на рахунок позивача.

З урахуванням того, що в порядку виконання рішення суду заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 була перерахована ПАТ «Укргазвидобування» на рахунок ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 24 грудня 2014 року, ОСОБА_2 була звільнена 13 лютого 2014 року, то колегія суддів вираховує середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 13.02.2014 р. по 24.12.2014 р., в якому було 214 робочих днів (у лютому - 11, у березні - 19, у квітні - 21, у травні - 19, у червні - 19, у липні - 23, у серпні - 20, у вересні - 22, у жовтні - 23, у листопаді - 20, у грудні - 17).

З урахуванням того, що середньоденна заробітна плата позивача становить 689,54 грн., середній заробіток за весь час затримки, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період затримки розрахунку при звільненні з 13.02.2014р. по 24.12.2014р. становить 147 561,56 гривень (689,54 грн. х 214 днів = 147 561,56).

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суму індексації заробітної плати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно ч.6 ст.95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Індексація заробітної плати здійснюється в порядку, передбаченому спеціальним Законом - Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Так, відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Як встановлено колегією суддів, ПАТ «Укргазвидобування» при звільненні ОСОБА_2, не здійснив у повному обсязі розрахунки в день звільнення, а саме не сплатив додаткову допомогу при скороченні, передбачену положенням п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.10.2014р.

Тобто, позивачу не була вчасно сплачена допомога, яка виплачується при скороченні працівника, тобто має разовий характер, а тому вона не підлягає індексації згідно з ч.1 ст.2 Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», що не було враховано судом першої інстанції.

Не погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.

Так, згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як було встановлено, відповідач порушив права позивача, не виплативши її при звільненні матеріальну допомогу, передбачену положенням п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, у розмірі 40 111,74 грн.

Для захисту свого законного права ОСОБА_2 довелося звертатися до суду, приймати участь в судових засіданнях, наймати осіб для надання їй правової допомоги тощо, тобто докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, у розмірі 1 000 грн. Вказану суму колегія суддів вважає такою, що відповідає вимогам розумності і справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач під час розгляду справи по суті змінив предмет позову, як такі що не відповідають матеріалам справи.

Так, як вбачається з описової частини позовної заяви, позивачем ставиться питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з посиланням на відповідні норми права. В описовій частині немає жодного посилання про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем помилково вказані вимоги про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в прохальній частині позовної заяви, а тому вважає, що суд першої інстанції правомірно прийняв від позивача заяву про уточнення позовних вимог від 22.04.2015р., і вона не містила зміни предмету позовних вимог.

Колегія суддів також не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що оскільки між сторонами існував спір про виплату вихідної допомоги позивачу, то у них виникло зобов'язання по сплаті вказаних коштів тільки після набрання законної сили рішення про їх стягнення, а саме 25.11.2014 року, а не у день звільнення, так як вони суперечать положенням ст. 117 КЗпП України, відповідно до яких, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_2 та скасуванню в частині стягнення з відповідача суми індексації за несвоєчасний розрахунок при звільненні і відмови у стягненні моральної шкоди, з ухваленням у цій частині нового рішення.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення з ПАТ «Укргазвидобування» на користь держави судового збору також необхідно змінити, відповідно до суми задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» за довіреністю - Зубар Олександри Володимирівни та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення індексації за несвоєчасний розрахунок при звільненні - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині наступного змісту:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення індексації заробітної плати - відмовити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення судового збору - змінити та стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (ідентифікаційний код №30019775) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 147 561,56 грн. (сто сорок сім тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня, п'ятдесят шість копійок).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (ідентифікаційний код №30019775) в дохід держави 1 475,62 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят п'ять гривень, шістдесят дві копійки).

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині наступного змісту:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (ідентифікаційний код №30019775) на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 1 000 грн. (одна тисяча гривень).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді