Рішення № 53105953, 08.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Шиманського В.Й.

при секретарі П'ятничук В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Справа №760/19680/13-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10646/2015Головуючий у суді першої інстанції: Бобровник О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У грудні 2013 року представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 в якому просив: в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11359607000 від 12.06.2008 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта банк» на підставі Договору іпотеки наступної черги №59098 Б від 12.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_5; зобов'язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Дельта банк»; припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1, в тому числі право володіння, користування та розпорядження вказаною квартирою; припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1; виселити з вказаної квартири іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 12.06.2008 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11359607000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 65 000,00 дол. США, який зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 12.06.2018 року або достроково зі сплатою 14,50 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання споживчого кредиту іпотекодавець ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру: загальна площа: 80,0 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК», яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ «УкрСиббанк», останнім передано ПАТ «Дельта банк».

Через неналежне виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 25.06.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн., яка складається з: 63224,59 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 505354,14 грн. - заборгованість за кредитом; 45680,36 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 365123,12 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Позивач зазначав, що в рахунок виконання основного зобов'язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», а також вимагати захисту свого права власності та усунення його порушень.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06.06.2014 року вищезазначений позов було задоволено частково.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.11.2014 року, заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06.06.2014 року скасовано, справу призначено до нового розгляду.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року позов задоволено частково.

В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 108904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11359607000 від 12.06.2008 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру: загальна площа: 80,00 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотеко держателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Дельта банк» на підставі Договору іпотеки наступної черги № 59098 Б від 12.06.2008 року, укладеного між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1.

Припинено право власності іпотекодавця ОСОБА_1 в тому числі право володіння, користування та розпорядження вкзаною квартирою.

Припинено право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

Виселено з вказаної квартири іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта банк» судовий збір в сумі 3441 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильного застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції помилково не застосував вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку», зокрема не зазначив початкову ціну предмета іпотеки порівняну до боргу.

На думку апелянта, суд не мав право примусово стягувати нерухоме майно не перевіривши та не встановивши наявність іншого майна, оскільки це суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також суд не взяв до уваги, що сума боргу менша за вартість стягуваного майна, що порушує права боржника.

Крім того, судом не взято до уваги, що згідно розділу 5 п.п. 5.2 Договору іпотеки від 12.06.2008р. позасудове врегулювання, а саме передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, відбувається на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Апелянт також зазначає, що в матеріалах справи також відсутні докази того, що банк надсилав боржнику досудову вимогу, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки у банку не настало права вимоги.

Безпідставним, на думку апелянта, є також і рішення суду про виселення оскільки після задоволення вимог про стягнення на предмет іпотеки, у мешканців буде місяці після письмової вимоги, для добровільного звільнення житлового приміщення.

Крім того, розрахунок заборгованості, який міститься у матеріалах справи, складений з суттєвими порушеннями, оскільки не містить усі необхідні розрахунки, а тому суд не міг брати його до уваги, як доказ.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності осіб, які не з'явилися.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.06.2008р. між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11359607000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 65 000,00 дол. США, який зобов'язувався повернути у повному обсязі в строк до 12.06.2018р. або достроково зі сплатою 14,50 % річних за користування кредитом (том 1, а.с. 65-73).

12.06.2008р. між сторонами був укладений також договір іпотеки наступної черги №59098 Б, з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання споживчого кредиту, згідно якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 80.0 кв. м., житлова площа: 49,60 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. 01 серпня 2006 року за реєстровим № 3006 (том 1, а.с. 79-81).

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УКРСИББАНК» змінило назву на ПАТ «УКРСИББАНК», яке є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УКРСИББАНК».

08 грудня 2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору у Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», останнім передано Публічному акціонерному товариству «Дельта банк», що підтверджується Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року. (том 1, а.с. 106-109)

У зв'язку із неналежним виконання умов Договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 25.06.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 108 904,95 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 870477,27 грн., яка складається з: 63224,59 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 505354,14 грн. - заборгованість за кредитом; 45680,36 дол. США, що згідно курсу НБУ складає 365123,12 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, згідно довідки та виписці по вказаному кредитному договору. (том 1, а.с.85-95)

15.10.2013р. позивачем на адресу відповідача був надісланий лист-вимогу про виконання порушеного зобов'язання у 30-денний строк та попередження, що у разі невиконання вимог, банк вимагає виселення із квартири та банком буде розпочато процедуру звернення на предмет предмету іпотеки. (том 1, а.с.99-100)

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Державної реєстраційної служби України про зобов'язання вчинити дії в апеляційному порядку не оскаржувалося, під час розгляду справи не було встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому, у відповідності до положень ст.303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевірялося.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення звернення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за позивачем та припинення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, суд першої інстанції керувався положеннями Закону України «Про іпотеку» та виходив з того, що в іпотечному договорів укладеному між сторонами міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя таким шляхом, а тому існують усі підстави для визнання права власності за позивачем.

Позовні вимоги щодо виселення та припинення права користування квартирою, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані в ній, суд першої інстанції задовольнив зважаючи на те, що з визнанням права власності на квартиру за позивачем, відповідач, усі мешканці та члени його сім'ї втратили право користування та володіння квартирою.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 591 ЦК України, реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Тобто примусове стягнення іпотечного майна відбувається шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку".

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зокрема передбачено, що відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Аналізуючи вказане, вбачається, що законодавцем крім продажу з публічних торгів предмета іпотеки, на яке звернене стягнення, передбачено і передача його у власність іпотекодержателю, за умови домовленості про це сторін у вигляді договору або відповідного застереження в іпотечному договорі.

Саме на таке застереження в іпотечному договорі послався суд першої інстанції, задовольняючи частину позовних вимог.

Проте, вивчення договору іпотеки наступної черги №59098 Б від 12.06.2008р., укладеного між сторонами, колегією суддів встановлено, що сторони не домовлялися про про можливість іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Так, згідно розділу 5 п.п. 5.2 Договору іпотеки від 12.06.2008р. сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, передачею іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Тобто, для того, щоб в даних правовідносинах можливо було застосувати положення ст. статті 37 Закону України "Про іпотеку", сторони повинні були укласти окремий договір щодо цього.

Разом з тим, матеріали справи не містять інших договорів між сторонами, аніж ті, що вказані вище.

Суд першої інстанції не звернув уваги на викладене, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене, оскільки позивач заявляє вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, колегія суддів приходить до висновку, що позовна заява в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки дані вимоги не передбачені нормами матеріального права.

Щодо позовних вимоги в частині припинити права користування житловим приміщенням та виселення усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів прийшла до наступного.

Так, частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Оскільки колегією суддів відмовлено в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, то право володіння та користування вказаною квартирою залишається за ОСОБА_1, а тому вимоги про його припинити права користування житловим приміщенням та виселення також не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року скасуванню в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, припинення права власності, користування житловим приміщенням та виселення, оскільки воно ухвалено з порушенням вимог матеріального права в цій частині.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, припинення права власності, користування житловим приміщенням та виселення, та ухвалити нове рішення у цій частині, наступного змісту:

У позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, припинення права власності, користування житловим приміщенням та виселення - відмовити.

В частині про відмову в задоволенні позовних вимог до Державної реєстраційної служби України про зобов'язання вчинити дії залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді