Рішення № 53105905, 30.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Головачова Я.В., Соколової В.В.

при секретарі: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/12424/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

В рахунок погашення боргу ОСОБА_12 та ОСОБА_8 за договором позики від 10 листопада 2004 року в сумі 2 500 000,00 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - 2/3 частини будинку АДРЕСА_1, житловою площею 111,8 кв.м., загальною площею 408.7 кв.м., позначений на плані під літерою «А», літня кухня - під літерою «Є», навіс - під літерою «Ж», навіс - пі літерою «З», басейн - під літерою «І», споруди під номером 1-2, та 2/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,1 га, кадастровий номер 85156042, шляхом визнання права власності за ОСОБА_3 на 2/3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,1 га, кадастровий номер 85156042 та 2/3 частини будинку АДРЕСА_1, житловою площею 111,8 кв.м., загальною площею 408.7 кв.м., позначений на плані під літерою «А», літня кухня - під літерою «Є», навіс - під літерою «Ж», навіс - під літерою «З», басейн - під літерою «І», споруди під номером 1-2.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки договір іпотеки, на підставі якого звернуто стягнення на нерухоме майно відповідачів не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме, нотаріально не посвідчений, його державна реєстрація не здійснена, у зв'язку з чим, такий договір є нікчемним і не тягне за собою жодних правових наслідків. Крім того, предметом іпотеки виступало майно, право власності на яке іпотекодавець не набув. Зазначає, що судом не було застосовано положення ч.2 ст. 331, ст. ст. 1281, 1282 ЦК України, які поширюються на спірні правовідносини. Також зазначає, що визнання відповідачами позову суперечить закону та порушує права ОСОБА_2, а тому суд мав відмовити у прийнятті визнання відповідачами позову і продовжити судовий розгляд. Вважає, що суд безпідставно не залучив до участі у справі ОСОБА_2 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_13, ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважали, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 просили розглядати справу за їх відсутності, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 листопада 2004 рокуміж ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_12, ОСОБА_4 (позичальники) було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у позику ОСОБА_12, ОСОБА_4 2 500 000,00 грн., які ОСОБА_12 та ОСОБА_4 зобов'язались повернути позикодавцеві готівкою до 10 листопада 2014 року (а.с.20).

Відповідно до п. 10 договору позики, сторони погодили, що в рахунок забезпечення виконання зобов'язання за цим договором позичальники передають в заставу позикодавцю 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку на АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_12, ОСОБА_4

Згідно з п. 11 договору позики, в разі коли позичальники не повернуть позичені кошти у встановлений строк, позикодавець вправі здійснити звернення стягнення на належну позичальникам 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку на АДРЕСА_1.

20 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_12, ОСОБА_4 з письмовою вимогою про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк, а також попередила про звернення стягнення на належне їм майно у разі невиконання ними її письмової вимоги (а.с.17).

ОСОБА_12, ОСОБА_4 листом від 20 січня 2015 року повідомилипозивчці, що повернути кошти не мають змоги, а тому вона може у виконання досягнутих домовленостей в договорі позики, звернути стягнення на належну їм 2/3 частини будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1, площею 0,1 га, кадастровий номер 85156042(а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_12, спадкоємцями першої черги за законом є відповідачі: дружина - ОСОБА_4, діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, батько - ОСОБА_8, мати - ОСОБА_9

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_12 та ОСОБА_4 не виконали зобов'язання за договором позики.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за договором позики не виконано, звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено умовами укладеного договору позики, а також прийняв визнання позову відповідачами.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку», ст. 575 ЦК України іпотекою визначається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Вимоги до договору іпотеки визначені ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ч. 1 вказаної статті іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на випуск заставної або її відсутність.

Як вбачається з матеріалів справи, договір від 10 листопада 2004 року, на підставі якого було заявлено вимоги, не містить всіх істотних умов, передбачених вказаною нормою, був укладений в простій письмовій формі та не був нотаріально посвідчений.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України в у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, в силу ч. 1 ст. 220 ЦК України договір від 10 листопада 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_12, ОСОБА_4 є нікчемним.

Крім того, з копії договору купівлі-продажу від 10 вересня 1998 року вбачається, що на праві власності ОСОБА_12 належало 2/3 житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 житловою площею 56,4 кв.м. (а.с.19). Після придбання будинку на підставі вищезазначеного договору він був знесений, а на його місці було побудовано новий будинок, житловою площею 111,8 кв.м., загальною площею 408,7 кв.м. Проте, вказаний будинок не був зданий в експлуатацію (а.с. 11, 13-15, 22-26).

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки є об'єкти нерухомого майна та об'єкти, які прирівнюються до таких цим Законом. До них чинним законодавством, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об'єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна.

Об'єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом

Частиною першою ст. 5 Закону передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

При цьому, суд першої інстанції безпідставно прийняв заяви відповідачів про визнання позову.

Так, відповідно до положень ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відтак, прийняття визнання відповідачами позову не є беззастережним та не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_3 не ґрунтуються на законі.

Відтак, суд мав відмовити у прийнятті визнання відповідачами позову.

Також, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи, представник ОСОБА_2 подавав до суду заяву про вступ до участі в розгляді справи як третьої особи, посилаючись на те, що вона була кредитором померлого ОСОБА_12 та заявила вимоги до його спадкоємців, звернення ОСОБА_3 до суду з даним позовом є спробою приховати належне померлому майно для того, щоб на нього не можна було звернути стягнення.

Таким чином, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Я.В. Головачов

В.В.Соколова