Постанова № 53105378, 28.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2015 р. Справа №922/3290/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №325 від 31.03.2015 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 03.12.2014 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський», м.Харків, (вх.№4272Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2015 року по справі №922/3290/15,

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с.Рябоконево,

до Сільськогосподарський виробничий кооператив «Колонтаївський», м.Харків,

про стягнення коштів у розмірі 23012,64 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський», про стягнення 18019,00 грн. основної заборгованості, 4498,98 грн. інфляційних втрат, 494,66 грн. 3% річних. Також позивачем було заявлено до стягнення судові витрати у розмірі 1827,00 грн. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №031113/11 на перевезення вантажу від 01.11.2013 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2015 року у справі №922/3290/15 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 7754,50 грн. основної заборгованості, 4498,98 грн. інфляційних втрат, 494,66 грн. 3% річних та 1827,00 грн. судового збору.

В частині стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський» 10264,50 грн. основної заборгованості провадження у справі припинено.

Відповідач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2015 року в частині задоволення позовних вимог. Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. При цьому, апелянт просить судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в акті зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.03.2014 року, а саме у п. 3 сторони погодили, що після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до п. 2 цього акту заборгованість СВК «Колонтаївський» перед ФОП ОСОБА_3 складає 10264,50 грн. за договором на перевезення вантажу №031103/11 від 03.11.2013 року. Таким чином, скаржник наполягає на тому, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру суми заборгованості, яка платіжним дорученням №68 від 19.06.2015 року була сплачена на користь позивача. Однак, як вказує апелянт, суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача щодо суми заборгованості і в судовому рішення не зазначив підстав не прийняття таких тверджень, що свідчить про неповне зясування обставин справи і про невідповідність висновків суду обставинам справи.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на неправомірність і необґрунтованість відмови в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, який складає 6 місяців згідно приписів Господарського кодексу України, оскільки між сторонами наявні відносини, що випливають з правовідносин по перевезенню і щодо них діє спеціальний строк позовної давності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 16.09.2015 року з метою забезпечення повного, всебічного та обєктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, розгляд справи відкладено.

24.09.2015 року позивач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№13422), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач наполягає на тому, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки, як вірно зазначено у судовому рішенні, між сторонами склалися відносини, які не випливають з договору перевезення, а виникають із змішаного договору і щодо яких встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Позивач також вказує, що акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.03.2014 року лише підтверджує факт зарахування вимог сторін у розмірі 4623,00 грн. і цей факт не заперечується сторонами. Проте, після проведення зарахування однорідних вимог, сума заборгованості на момент звернення до суду складає 18019,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою суду від 24.09.2015 року розгляд справи було відкладено, враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача та неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.10.2015 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти доводів та вимог апелянта заперечував з підстав викладених у його відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.11.2013 року між ФОП ОСОБА_3 (перевізник, позивач у справі) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Колонтаївський» (відправник, відповідач у справі) укладено договір №031113/11 на перевезення вантажу.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому відправником вантаж (згідно з транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а відправник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Обсяг послуг та строки їх надання визначаються відповідно до додатків до цього договору.

У розділі «Порядок розрахунків і плата за перевезення вантажу» сторони визначили, що розрахунок за послуги між перевізником і замовником здійснюються шляхом перерахування коштів за кожні перевезені 200 тон на поточний рахунок перевізника, на протязі 3-х банківських днів з моменту доставки вантажу в пункт призначення, на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт, реєстру прийнятих та розвантажених транспортних засобів та ТТН. Вартість перевезення ат оплата послуг встановлюється сторонами додатково, та закріплюється у додатку до договору, що є невід'ємною частиною цього договору. Загальний та остаточний розмір плати за надані послуги за цим договором визначаються згідно актів виконаних робіт, які являються невід'ємними додатками до цього договору (п. п. 4.1, 4.2, 4.4 договору).

У випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 5.1 договору).

Згідно п.п. 8.1, 8.2 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Укладання цього договору підтверджується складанням перевізного документа відповідно до вимог чинного законодавства. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору, та закінчується 31 грудня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором №031113/13 від 03.11.2013 року на загальну суму 32642,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт до договору №031113/13 від 03.11.2013 року на перевезення вантажу від: 26.12.2013 року на суму 24887,50 грн. (без ПДВ); 26.02.2014 року на суму 1080,00 грн. (без ПДВ); 27.02.2014 року на суму 2708,50 грн. (без ПДВ); 01.03.2014 року на суму 1122,50 грн. (без ПДВ); 10.03.2014 року на суму 2843,50 грн. (без ПДВ).

Також, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідачем 19.12.2013 року та 23.12.2013 року було частково оплачено вартість отриманих послуг на загальну суму 10000,00 грн.

Крім того, 20.03.2014 року між сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 4623,00 грн.

Таким чином, як стверджує позивач, з урахуванням проведених розрахунків, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором №0311103/11 від 03.11.2013 року яка складає станом на час звернення позивача з позовом до суду 18019,00 грн.

Представником позивача до суду першої інстанції було надано клопотання про припинення провадження по справі в частині позовних вимог, оскільки відповідачем частково погашено заборгованість за договором №031113/11 на перевезення вантажу від 03.11.2013 року у розмірі 10264,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №68 від 19.06.2015 року.

Згідно з п. 1.1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, місцевий господарський суд з огляду на наведене, правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №031113/11 на перевезення вантажу від 03.11.2013 року, у розмірі 10264,50 грн.

У наданих уточненнях до позовної заяви, враховуючи сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 10264,50 грн., позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 12748,14 грн., які складаються з суми основного боргу в розмірі 7754,50 грн., збитків від інфляції у розмірі 4498,98 грн., 3% річних у розмірі 494,66 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 6 Цивільного кодексу України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 909 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу, яка кореспондується із частиною 3 статті 909 Цивільного кодексу України, встановлено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Частиною 4 ст. 307 Господарського кодексу України зазначено, що залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті ( внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або Правилами перевезень.

Частиною 5 ст. 308 Господарського кодексу України передбачено, що про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються, у відповідних частинах, положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як встановлено судом першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду та що підтверджується матеріалами справи, сторонами на виконання умов договору №031113/11 транспортні накладні або коносаменти не складалися, однак складалися акти виконаних робіт. Тобто, вказане свідчить, що договір №031113/11 на перевезення вантажу від 03.11. 2013 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який містить в собі елементи різних договорів (змішаний договір). Дана правова позиція узгоджується з постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2013 року по справі №11/05/5026/2643/2011.

Сторонами по справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір №031113/11 на перевезення вантажу від 03.11.2013 року за своєю правовою природою є договором перевезення (як-то транспортні накладні, коносамент тощо), у зв'язку з чим наявні підстави вважати, що правовідносини, що склалися між сторонами, виникли із договору, який є за своєю правовою природою договором про надання послуг та який містить в собі елементи різних договорів (змішаний договір).

При цьому, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про застосування до наявних правовідносин між сторонами по даній справі загального строку позовної давності, який згідно приписів ст.ст. 257, 261 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки і починає свій перебіг від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті за надані послуги по перевезенню за змішаним договором №031113/11 на перевезення вантажу від 03.11.2013 року у належні строки та розмірі. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 7754,50 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що в акті зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.03.2014 року, а саме у п. 3 сторони погодили, що після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до п. 2 цього акту заборгованість СВК «Колонтаївський» перед ФОП ОСОБА_3 складає 10264,50 грн. за договором на перевезення вантажу №031103/11 від 03.11.2013 року, тобто між сторонами досягнуто згоди щодо розміру суми заборгованості.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до актів виконаних робіт було надано послуг за договором на загальну суму 32642,00 грн. 19.12.2013 року та 23.12.2013 року відповідачем здійснено сплату за договором на загальну суму 10000,00 грн. Таким чином, з урахуванням проведеної відповідачем оплати, залишок заборгованості становить 22642,00 грн. 20.03.2014 року між сторонами складено та підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно п. 2 якого проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 4623,00 грн. У звязку із проведеним зарахуванням, сума боргу становить 18019,00 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено 10264,50 грн. Таким чином, за результатами проведених розрахунків, залишок суми боргу становить 7754,50 грн., які і були заявлені позивачем до стягнення. Матеріалами справи підтверджується, що будь-які інші розрахунки між сторонами не провадились.

Колегія суддів зазначає, що досягнута згода між сторонами щодо розміру суми заборгованості не відповідає наявним між ними правовідносинам, а отже не може бути взята судом до уваги. Так, сторонами за правовідносинами є юридичні особи і в силу приписів Господарського кодексу України правовідносини повинні оформлюватися у письмовій формі, а усні домовленості не можуть бути належними та допустимими. Погодження, між сторонами за актом зарахування зустрічних однорідних вимог, що сума боргу становить 10264,50 грн. відповідає нормам права, однак, відсутність письмового врегулювання щодо суми боргу в розмірі 7754,50 грн., який підтверджується розрахунками та обліковується за відповідачем згідно бухгалтерського обліку позивача є істотною обставиною. Сторони не врегулювали та не досягли згоди щодо суми заборгованості в розмірі 7754,50 грн. і вони обліковується за первинними документами. За наявними між позивачами правовідносинами і наданими в їх підтвердження доказами можливо дійти висновку, що визначення сторонами суми боргу в розмірі 10264,50 грн. не звільняє відповідача від обовязку належного виконання свого обовязку, як то сплати суми боргу в розмірі 7754,50 грн., який є підтвердженим.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 494,66 грн. та 4498,98 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності сум інфляційних втрат за період квітень 2014 року - січень 2015 року в розмірі 4498,98 грн. та 3% річних за період з 21 березня 2014 року по 17 лютого 2015 року у розмірі 494,66 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору №031113/11 на перевезення вантажу від 03.11.2013 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2015 року по справі №922/3290/15 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колонтаївський» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2015 року по справі №922/3290/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.