Постанова № 53105272, 28.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2015 р. Справа№ 910/3886/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Растєгаєва Ю.В. - дов. № 2401 від 29.12.2014р.

від відповідача: Ковригін О.В. - дов. № 5-У від 26.12.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2015р.

у справі № 910/3886/15-г (суддя Селівон А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 89 414, 91 грн.

В судовому засіданні 28.10.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015р. Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 89 414, 91 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № Д-1111-80-Д/189-Д від 30.09.2010р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 71 452, 84 грн. заборгованості, 2 730, 87 грн. пені, 5 001, 70 грн. штрафу, 6 442, 50 грн. 3 % річних, 3 787, 00 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2015р. у справі № 910/3886/15-г позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" основний борг в сумі 71 452,84 грн. та судовий збір в розмірі 1 459,98 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки судом не взято до уваги порушення позивачем умов спірного договору щодо надіслання рахунку-фактури для проведення оплати товару. Крім того, підписання сторонами Акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013р. не може свідчити про визнання ним боргу перед позивачем, оскільки вказаний Акт підписаний головним бухгалтером підприємства, тобто не уповноваженою особою відповідача, що не може бути підставою для переривання строку позовної давності згідно вимог ст. 264 ЦК України.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 07.09.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 28.10.2015р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 28.10.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 28.10.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.09.2010р. між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», (позивач, постачальник по договору) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (відповідач, покупець по договору) укладено договір поставки № Д-1111-80/189-Д, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки покупцеві певну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2. договору товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації, яка оформлюється у вигляді додатку до даного договору і є його невід'ємною частиною.

Розділами 2-7 договору сторони узгодили поставку товару, його якість та пакування, здачу - приймання товару, гарантію, вартість та порядок оплати товару, а також відповідальність сторін тощо.

Цей договір, згідно п.10.1., набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Відповідно до умов договору сторонами підписано специфікацію, якою було погоджено найменування, асортимент товару, ціну за одиницю товару, його кількість, а саме пружини клапану в кількості 749 штук на загальну суму 71 452, 84 грн. з ПДВ.

Постачальник повинен передати покупцю накладну на відпуск товарно - матеріальних цінностей (товару), податкову накладну на товар і на вимогу покупця копію сертифіката відповідності. Покупець повинен надати постачальнику довіреність типової форми № М-2 (п. 2.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № Д-1111-80-Д/189-Д від 30.09.2010р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (пружини клапана) на загальну суму 71 452, 84 грн., що підтверджується накладною № 71 від 30.09.2010р., яка підписана уповноваженими представниками сторін (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи)

Найменування, асортимент товару, ціна за одиницю товару та його вартість відповідають підписаній між сторонами специфікації, яка є невід'ємною частиною спірного договору.

З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим у нього за поставлений позивачем товар утворилась заборгованість в розмірі 71 452, 84 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою договір № Д-1111-80-Д/189-Д від 30.09.2010р. є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Посилання апелянта (відповідача) на відсутність обов'язку з оплати поставленого товару у зв'язку з ненаданням позивачем рахунку-фактури на його оплату, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.2. договору оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100 % вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 даного договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Згідно п. 6.3 договору оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості.

Оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.

Більш того, платіжні реквізити продавця зазначені безпосередньо у розділі 12 спірного договору, а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації до договору та накладній від 30.09.2010р.

Оскільки передбачений договором товар було належним чином передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною, відповідач зобов'язаний його оплатити згідно умов укладеного між сторонами договору.

При цьому, під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на те, що трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукцію, з урахуванням перебігу строку на 30 робочих днів, сплинув 12.11.2013р.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - постанова пленуму № 10) за змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ГК України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.2 постанови пленуму № 10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Як вбачається з матеріалів справи, поставлений позивачем товар згідно спірного договору був прийнятий відповідачем 30.09.2010р., обов'язок по оплаті 100% поставленої продукції, згідно п. 2.2. договору, виник у відповідача 12.11.2010р.

При цьому, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивач наполягав на тому, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки він перервався підписанням сторонами актів звірки взаємних розрахунків від 31.03.2013р. та від 30.09.2013р., в яких зазначено, що станом на 31.03.2013 р. та 30.09.2013 р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 1 106 612, 92 грн.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 постанови пленуму №10).

Пунктом 4.4.1. постанови пленуму № 10 роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами 31.03.2013р. та 30.09.2013р., тобто в межах строку позовної давності, складено акти звірки взаємних розрахунків, в яких зазначено, що станом на 31.03.2013 р. та 30.09.2013 р. загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 106 612, 92 грн.

Згідно інформації, викладеній у довідці обліку дебіторської заборгованості відповідача, яка підписана головним бухгалтером Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», вказана сума заборгованості включає в себе, зокрема, борг за договором № Д-1111-80-Д/189-Д від 30.09.2010р. в розмірі 71 452, 84 грн.

Судом встановлено, що акти звірки 31.03.2013р. та 30.09.2013р. підписані зі сторони позивача заступником головного бухгалтера ОСОБА_4, а зі сторони відповідача - головним бухгалтером Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» Дочірнього підприємства «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_5, підписи яких скріплені печатками товариств.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що головний бухгалтер підприємства не наділений повноваженнями на підписання документів, якими б визнавалась заборгованість перед контрагентами, вказаний акт звірки не є первинним бухгалтерським документом, а тому не може вважатись доказом, що підтверджував би визнання відповідачем заборгованості за договором № Д-1111-80-Д/189-Д від 30.09.2010р.

Однак колегія суддів не погоджується з доводами апелянта виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно статті 8 вказаного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).

Таким чином, акти звірки взаємних розрахунків, на які посилається позивач у справі, складені та підписані уповноваженими на це посадовими особами, скріплені печатками товариств, а тому є належними доказами у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Верховного Суду України від 24.04.2007р. у справі № 26/271 сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підписання сторонами актів звірки взаєморозрахунків від 31.03.2013р. та від 30.09.2013р. вказує на визнання відповідачем своєї заборгованості в розмірі 71 452, 84 грн. за договором № Д-1111-80-Д/189-Д від 30.09.2010р., що свідчить про переривання 30.09.2013р. перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення вказаної заборгованості.

При цьому колегія суддів відзначає, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а відтак у даному випадку строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг заново 30.09.2013р. та на момент звернення позивача з даним позовом до суду (19.02.2015р.) не сплив.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 71 452, 84 грн. заборгованості, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 6 442, 50 грн. 3 % річних, 3 787, 00 грн. інфляційних втрат, 2 730, 87 грн. пені, 5 001, 70 грн. штрафу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, крім суми основної заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача 6 442, 50 грн. 3 % річних, 3 787, 00 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.11.2010р. по 11.11.2013р., та 2 730, 87 грн. пені за період з 11.11.2010р. по 09.05.2011р. згідно п. 7.2 договору.

При цьому, згідно п 4.4 постанови № 10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Колегія суддів зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладене в п.1.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Отже, переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2014р. у справі № 910/4129/14.

З огляду на вищевикладене та враховуючи встановлену дату звернення позивача до суду з даним позовом - 19.02.2015 р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 11.11.2010р. по 11.11.2013р. фактично сплив 12.11.2013р.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару згідно п. 6.3 договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається зі змісту наданого позивачем розрахунку, останній здійснює нарахування пені за прострочення оплати поставленого товару ще до моменту виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати основного боргу, оскільки прострочення зобов'язання по оплаті виникло 12.11.2010р.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (зокрема пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як встановлено судом, строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки, передбаченої п. 7.2 договору, сплинув 12.11.2011р., тобто до моменту звернення позивача з даним позовом до суду (19.02.2015р.).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 442, 50 грн. 3 % річних, 3 787, 00 грн. інфляційних втрат та 2 730, 87 грн. пені не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5 001, 70 грн. штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору у визначений строк оплату за поставлену продукцію не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тобто застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Проте, позивач просить стягнути з відповідача 5 001,70 грн. штрафу за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість нарахування штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України та є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 26.05.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2015р. у справі № 910/3886/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2015р. у справі № 910/3886/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3886/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала