Рішення № 53104580, 29.10.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р. Справа № 911/4425/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д. розглянувши справу

за позовом виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, Київська обл., м. Броваридо товариства з обмеженою відповідальністю «Продагросервіс», Київська обл., м. Броварипро зобовязання вчинити дії.за участю представників:

позивача:ОСОБА_1, довіреність №2-15/05 від 05.01.2015 року;відповідача:ОСОБА_2, довіреність б/н від 19.06.2015 року;ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2015 року виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області (позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Продагросервіс» (відповідач) про зобовязання відповідача укласти з виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області договір про пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бровари у редакції викладеній у резолютивній частині позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.09.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.10.2015 року.

У судовому засіданні 15.10.2015 року було оголошено перерву на 29.10.2015 року.

29.10.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на обєктах, що належать до I - III категорій складності, підключення обєкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом пяти робочих днів з дня надходження декларації.

Виконувати будівельні роботи, підключати обєкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється.

За наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Згідно пункту 1 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, що належать до I - III категорій складності, та обєктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність обєкта до експлуатації.

Пунктом 5 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта є дата реєстрації декларації про готовність обєкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Судом встановлено, що 11.11.2014 року департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію про готовність обєкта до експлуатації «Гаражі-бокси з вбудованою автомийкою по вул. Київська, 316 в м. Бровари Київської області, ІІІ категорія складності» за №КС143143150244.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобовязаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Пунктом 5 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва обєкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Згідно до пунктів 6, 8, 9 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва обєкта - для нежитлових будівель та споруд;

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва обєкта, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію.

08.06.2015 року позивач звернувся листом №2-6/2146 від 08.06.2015 року до відповідача з пропозицією щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Бровари.

Як зазначає позивач, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Бровари відповідачем підписаний не був, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про зобовязання відповідача укласти з виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області договір про пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бровари.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Судом встановлено, що декларація про готовність обєкта до експлуатації була зареєстрована департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області 11.11.2014 року. Дана дата є датою прийняття побудованого обєкту до експлуатації, тоді як позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Бровари лише 08.06.2015 року листом №2-6/2146 значно пізніше після дати введення обєкта в експлуатацію.

Отже, до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію договір про пайову участь між сторонами укладений не був; на момент звернення позивача до відповідача з пропозицією укласти такий договір та на дату подачі даного позову обєкт будівництва вже був прийнятий в експлуатацію.

Тобто, позивачем пропущено строк, визначений наведеним законодавством України для укладення такого договору.

З огляду на приписи частини 9 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» укладання спірного договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста після введення обєкта будівництва в експлуатацію не ґрунтується на вимогах закону.

Така ж правова позиція викладена і в постановах Вищого господарського суду України від 31.07.2014р. у справі № 909/17/14, від 02.07.2014р. у справі № 909/1434/13, від 14.08.2014р. у справі № 909/1227/13.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 Цивільного Кодексу України передбачено, що відповідно ст.6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського Кодексу України, укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладення договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

З аналізу вищенаведених норм слід дійти висновку, що, у даному випадку, укладання договору про пайову участь між органом місцевого самоврядування і замовником є обовязковим на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Тобто, підставою для виникнення у сторін спору прав та обовязків є договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який в силу приписів ч. 9 ст. 40 Закону має бути укладений не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію.

Крім того, за змістом ч. 5 ст. 40 Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається також у договорі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки до прийняття обєкта в експлуатацію договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між сторонами укладений не був, а граничний термін на його укладання (не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію) для укладення такого договору сплив, позовні вимоги в частині зобовязання відповідача укласти з виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області договір про пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бровари, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В той же час, господарський суд звертає увагу позивача на те, що при поданні позову останнім було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що слугує окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відповідача укласти з виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області договір про пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Бровари.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи.

Серед способів захисту, не передбачено такого способу як установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення договору.

Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012р. у справі №6-110цс12, де Верховний Суд України зазначає, що особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі п.1 ч.2 ст.16 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно - правовим актом, що містить відповідний обов'язок, а зобов'язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 ЦК України.

Згідно ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, суд враховує і ті обставини, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору. При цьому можливість розгляду цих спорів в судовому порядку обумовлюються обовязковістю договору, а позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що відповідач ухиляється від свого обовязку щодо укладення договору.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову у розмірі 1 218,00 відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 03.11.2015р.

Суддя Т.Д. Лилак