Рішення № 53104295, 28.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2015Справа №910/4476/15-гГосподарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 16 927 грн. 62 коп.

Представники:

від Позивача: Новіков С.Ю. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 16 927 грн. 62 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 01.06.2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (Постачальник) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Покупець) було укладено Договір поставки №Д-1111-63/86-Д, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити у зумовлені строки Покупцеві певну продукцію, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити Товар на умовах цього Договору. Як зазначає Позивач, він належним чином виконав умови Договору, що підтверджується видатковими накладними проте Відповідач всупереч умов договору не здійснив оплату за договором у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» в розмірі 12 981 грн. 93 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» інфляційні в розмірі 1 363 грн. 10 коп., пеню в розмірі 503 грн. 36 коп., 3% річних в розмірі 1 170 грн. 50 коп., 7% штрафу в розмірі 908 грн. 73 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року (суддя Головіна К.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 12 981 грн. 93 коп. основного боргу, інфляційну складову боргу у сумі 1 351 грн. 39 коп., 3% річних у сумі 1 170 грн. 50 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року (судді: Гончаров С.А. - головуючий, Самсін Р.І., Скрипка І.М.) апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4476/15-г скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва. У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не було досліджено обставин щодо вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за договором № Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010, до спливу позовної давності за вимогою про стягнення боргу за цим договором, оскільки підписання акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 мало місце після спливу позовної давності і не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/4476/15-г.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/4476/15-г передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.09.2015 р. справу № 910/4476/15-г прийнято до провадження суддею Чинчин О.В., судове засідання призначено на 13.10.2015 року.

13.10.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2015 року.

13.10.2015 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представник відповідача вимоги ухвали суду від 25.09.2015 року не виконав.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, зазначив, що ще при розгляді справи в суді першої інстанції подавав Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013, що свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Відповідача надати письмові пояснення з посиланням на належні докази з урахуванням пояснень Позивача щодо наявності Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.10.2015 року відкладено розгляд справи на 28.10.2015 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 28.10.2015 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені в позовній заяві, просив Суд позов задовольнити в повному обсязі. В судове засідання представник Відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення справи в судовому засіданні 13.10.2015 р. на 28.10.2015 р.

Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 28 жовтня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

01.06.2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», (Постачальник) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Покупець) було укладено Договір поставки №Д-1111-63/86-Д, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити у зумовлені строки Покупцеві певну продукцію, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити Товар на умовах цього Договору.

Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору Постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується вивезти товар власними силами на умовах EXW.

У п. 2.2 Договору зазначено, що оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100 % вартості обладнання, на підставі накладної. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання Покупцем своїх зобов'язань по сплаті Товару згідно з п.6.3 Договору, Покупець виплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. (п. 10.1 Договору).

Специфікацією до Договору Сторони узгодили найменування, кількість, ціну товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року Позивач поставив, а Відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується накладними №3 від 01.06.2010 р. на суму 6 629 грн. 27 коп., №6 від 01.06.2010 р. на суму 7 908 грн. 84 коп., №7 від 01.06.2010 р. на суму 1 129 грн. 76 коп., №8 від 01.06.2010 р. на суму 4 645 грн. 22 коп., №9 від 01.06.2010 р. на суму 13 311 грн. 00 коп., №10 від 01.06.2010 р. на суму 467 грн. 17 коп., №11 від 01.06.2010 р. на суму 2030 грн. 19 коп., №12 від 01.06.2010 р. на суму 7 173 грн. 98 коп., №13 від 01.06.2010 р. на суму 8 313 грн. 06 коп., №17 від 01.06.2010 р. на суму 696 грн. 95 коп.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач всупереч умов договору не здійснив оплату за договором у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» в розмірі 12 981 грн. 93 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» інфляційні в розмірі 1 363 грн. 10 коп., пеню в розмірі 503 грн. 36 коп., 3% річних в розмірі 1 170 грн. 50 коп., 7% штрафу в розмірі 908 грн. 73 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року Позивач поставив, а Відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується накладними №3 від 01.06.2010 р. на суму 6 629 грн. 27 коп., №6 від 01.06.2010 р. на суму 7 908 грн. 84 коп., №7 від 01.06.2010 р. на суму 1 129 грн. 76 коп., №8 від 01.06.2010 р. на суму 4 645 грн. 22 коп., №9 від 01.06.2010 р. на суму 13 311 грн. 00 коп., №10 від 01.06.2010 р. на суму 467 грн. 17 коп., №11 від 01.06.2010 р. на суму 2030 грн. 19 коп., №12 від 01.06.2010 р. на суму 7 173 грн. 98 коп., №13 від 01.06.2010 р. на суму 8 313 грн. 06 коп., №17 від 01.06.2010 р. на суму 696 грн. 95 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Крім того, факт поставки товару 30.07.2010 року Сторони підтвердили в судовому засіданні.

У п. 2.2 Договору зазначено, що оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100 % вартості обладнання, на підставі накладної. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Таким чином, Суд зазначає, що обов'язок Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» по здійсненню оплати за Договором поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року у розмірі 12 981 грн. 93 коп. настав 13.07.2010 року.

Однак, Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів в розмірі 12 981 грн. 93 коп., а тому вимоги Позивача є обґрунтованими.

06.04.2015 року Відповідачем надано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 25.02.2015 р. (згідно з вхідним штампом канцелярії господарського суду міста Києва), тоді як право Позивача про стягнення заборгованості в розмірі 12 981 грн. 93 коп. виникло з 14.07.2010 року за Договором поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року, враховуючи обов'язок Відповідача здійснити оплату 13.07.2010 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4476/15-г скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва. У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не було досліджено обставин щодо вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за договором № Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010, до спливу позовної давності за вимогою про стягнення боргу за цим договором, оскільки підписання акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 мало місце після спливу позовної давності і не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 статті 264 Цивільного кодексу України)

При цьому, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. (п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року).

Як вбачається з матеріалів справи, між Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» був підписаний Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 року, в тому числі за Договором №86-Д від 01.06.2010 року, за яким станом на 31.03.2013 року заборгованість на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» становить 1 106 612 грн. 92 коп., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Вказаний Акт звірки взаємних розрахунків був наданий Позивачем в рамках розгляду справи №910/4476/15-г в суді першої інстанції разом з письмовими поясненнями по суті спору від 24.04.2015 року до винесення рішення у справі 27.04.2015 року.

Проте ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, ані судом касаційної інстанції вказаний Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 року, в тому числі за Договором №86-Д від 01.06.2010 року, який був складений в межах трирічного строку позовної давності, помилково не був досліджений при всебічному, повному і об'єктивному розгляді господарської справи №910/4476/15-г за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 16 927 грн. 62 коп.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що підписання уповноваженими представниками Сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 року, в тому числі за Договором №86-Д від 01.06.2010 року, свідчить про визнання зобов'язаною стороною свого боргу, а тому перериває строки позовної давності до вимог про стягнення заборгованості в розмірі 12 981 грн. 93 коп.

Таким чином, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 12 981 грн. 93 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 14.07.2010 р. по 14.07.2013 р. у розмірі 1 170 грн. 50 коп. та інфляційні у розмірі 1 363 грн. 10 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року за загальний період прострочки з 14.07.2010 р. по 14.07.2013 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 1 170 грн. 50 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 14.07.2010 року по 14.07.2013 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 1 363 грн. 10 коп. за період з 14.07.2010 р. по 14.07.2013 р. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні у розмірі 1 351 грн. 39 коп.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 14.07.2010 р. по 09.01.2011 р. у розмірі 503 грн. 36 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання Покупцем своїх зобов'язань по сплаті Товару згідно з п.6.3 Договору, Покупець виплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

06.04.2015 року Відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено Судом, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 25.02.2015 р. (згідно з вхідним штампом канцелярії господарського суду міста Києва), тоді як право Позивача про стягнення заборгованості в розмірі 12 981 грн. 93 коп. виникло з 14.07.2010 року за Договором поставки №Д-1111-63/86-Д від 01.06.2010 року, враховуючи обов»язок Відповідача здійснити оплату 13.07.2010 року, а тому до вимог про стягнення пені за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 14.07.2010 року по 09.01.2011 року слід застосувати спеціальні строки позовної давності за заявою Відповідача.

За таких підстав, Суд зазначає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення з Відповідача пені за загальний період прострочки з 14.07.2010 р. по 09.01.2011 р. у розмірі 503 грн. 36 коп. задоволенню не підлягають у зв'язку з пропущенням спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені за заявою Відповідача.

Також, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 7% штрафу відповідно до статті 231 Господарського кодексу України у розмірі 908 грн. 73 коп.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 року у справі №3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі №3-11гс11.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з Відповідача боргу в грошовому вигляді, оскільки у Відповідача за умовами договору існує саме грошове зобов»язання перед Позивачем, яке не виконано в строк. За таких підстав, у Позивача відсутні підстави для застосування до Відповідача штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст.231 Господарського кодексу України в зв»язку з відсутністю сукупності умов, передбачених чинним законодавством України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» штрафу на підставі статті 231 Господарського кодексу України в розмірі 908 грн. 73 коп. також задоволенню не підлягають.

Таким чином, з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 12 981 грн. 93 коп., 3% річних у розмірі 1 170 грн. 50 коп. та інфляційні у розмірі 1 351 грн. 39 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м.Київ, ВУЛ. ГРИГОРОВИЧА-БАРСЬКОГО, будинок 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м.Київ, КЛОВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 9/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 30019801) заборгованість у розмірі 12 981 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) грн. 93 (дев'яносто три) коп., 3% річних у розмірі 1 170 (одна тисяча сто сімдесят) грн. 50 (п'ятдесят) коп., інфляційні у розмірі 1 351 (одна тисяча триста п'ятдесят одна) грн. 39 (тридцять дев'ять) коп. та судовий збір у розмірі 1 673 (одна тисяча шістсот сімдесят три) грн. 33 (тридцять три) коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30 жовтня 2015 року.

Судя О.В. Чинчин