Ухвала суду № 53101043, 29.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №331/2387/15

Провадження №22ц/778/4749/15 Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Стрелець Л.Г.

суддів: Гончар М.С.

Каракуші К.В.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи - органи опіки та піклування районних адміністрацій Запорізької міської ради по Жовтневому району м. Запоріжжя та по Шевченківському району м. Запоріжжя про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, який в процесі розгляду справи уточнив.

В позові зазначав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. 03 лютого 2014 року шлюб сторін за рішенням суду розірвано. Син проживає разом з позивачем та знаходиться у нього на утриманні, відповідачка добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання сина, незважаючи на те, що працює та отримує заробітну плату.

Посилаючись на ці обставини з врахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття з 06 березня 2014 року, посилаючись на те, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з ОСОБА_2, однак не міг їх одержати через ухилення останньої від їх сплати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , з 01 квітня 2015 року і до повноліття дитини

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення сторін апеляційного провадження, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Приписами ст. 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом .

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 30.08.2008 року (а.с.13). Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2014 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.14).

У березні 2014 року ОСОБА_3 позивався до колишньої дружини ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з ним та стягнення аліментів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року було скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина (а.с.85-93)та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.77).

Виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина було закінчено 25.03.2015 року (а. с. 82-83).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2015 року за заявою ОСОБА_3 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів було залишено без розгляду (а.с.84).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано наявності у провадженні суду позову, який був залишено без розгляду, спростовується змістом оскаржуваного рішення та наявності у матеріалах справи вказаних судових рішень.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що фактично малолітній син ОСОБА_4 мешкає з батьком, тобто з позивачем, що надає останньому право позиватись про стягнення аліментів з відповідачки.

Фактичне проживання дитини разом із батьком підтверджується актом обстеження умов проживання ОСОБА_3 від 25.05.2015 року відділу по Жовтневому району служби у справах дітей Запорізької міської ради, актом обстеження умов проживання ОСОБА_2, від 19 травня 2015 року складеним відділом Шевченківського району служби у справах дітей Запорізької міської ради. Так, із акту обстеження за місцем проживання матері вбачається, що зі слів бабусі дитини ОСОБА_5 та матері дитини ОСОБА_2 за період з 01.01.2015 року по 19.05.2015 року малолітній ОСОБА_4, 2010 року народження, залишався з матір»ю на ніч 6 разів. Приблизно 2 рази на місяць дитина перебуває з матір»ю, вони відвідують культурно-розважальні заклади . Під час обстеження за місцем проживання матері дитини вдома не було (а.с.126). З акту обстеження за місцем проживання батька встановлено, що дитина мешкає з позивачем (а.с.140).

Крім того, вказані обставини підтверджені актом про фактичне проживання від 20 травня 2015 року, складеним Центром обслуговування абонентів № 2 КП «Основаніє» (а.с.130) та довідками зі спортивних та дошкільних закладів, відповідно до яких ОСОБА_3 приводить та забирає дитину з дитячого садочку, з батьком дитина відвідує спортивні секції (а.с.24,25). Квитанціями, з яких вбачається, що позивач ОСОБА_3 витрачає кошти на утримання, лікування сина (а.с 26-56).

Суд першої інстанції без порушень процесуального закону дослідив та оцінив вказані докази у їх сукупності і дійшов висновку про те, що малолітній ОСОБА_4, 2010 року народження, фактично проживає з позивачем, та знаходиться на його утриманні.

Будь-яких доказів на спростовування факту проживання дитини з батьком та на підтвердження участі у матеріальному утриманні сина в добровільному порядку апелянт суду апеляційної інстанції не надала.

Посилання апелянта на те, що вищезазначеним доказам раніше вже була надана відповідна оцінка судом і їх використання позивачем не відповідає вимогам законом, є неприйнятними. Як вбачається з матеріалів справи, надані письмові докази частково були надані суду, на підтвердження позову про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, проте судові рішення були скасовані та позов залишено без розгляду. Приписами ч.2 ст.207 ЦПК України передбачено право особи, заяву якої залишено без розгляду, звернутись до суду повторно. Будь-яких обмежень у використанні доказів на підтвердження своїх позовних вимог під час повторного звернення процесуальний закон не містить.

Твердження апеляційної скарги про недоліки актів, а саме: відсутність підпису фахівця ЦОА №2 в акті від 25.05.2015 року, відсутності в актах часу складання та непогодження з їх змістом не спростовують факту проживання дитини з батьком, оскільки будь-яких доказів протилежного відповідач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надала.

Визначаючи розмір аліментів на утримання сина, суд першої інстанції враховував стан здоров'я та матеріальне становище дитини , яка проживає з батьком , дохід позивача (а.с.111); стан здоров'я та матеріальне становище відповідачки, яка працює, утриманців не має, тому у відповідності до вимог ст.182 СК України визначив аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу відповідачки.

Посилання апелянта на те, що малолітній син бажає проживати разом із матір'ю не спростовують правильності вирішення справи, оскільки правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого - обов'язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.

Установивши, що малолітній син фактично проживає разом із батьком і перебуває на його утриманні і сторони у добровільному порядку не домовились про участь в утриманні сина, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов батька про стягнення аліментів з матері.

Посилання відповідачки на те, що на цей час нею ініційований спір щодо визначення місця проживання дитини не спростовує оскаржуваного рішення, оскільки наявність такого спору між сторонами жодним чином не обмежує право на аліменти того з батьків, з ким фактично проживає дитина на момент спору.

У разі ймовірного визначення судом місця проживання дитини з матір'ю, остання буде мати право на припинення аліментних зобов'язань та набуде право вимоги до батька про таке зобов'язання.

Мотиви спонукання позивача до стягнення аліментів, які наводить апелянт у скарзі, а саме, ініціювання нею позову про розділ спільного сумісного майна подружжя, ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути взяті до уваги.

Судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані обставини справи, що мають для неї значення, висновки суду відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами судом визначений правильно, норми матеріального і процесуального законів при розгляді справи судом не порушені і застосовані вірно.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: