Ухвала суду № 53096763, 28.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/6015/15 Головуючий І інстанції -

Справа: № 641/15/14-ц Чайка І.В.

Категорія: кредитні Доповідач - Костенко Т.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І.,Гальянової І.Г.

за участі секретаря Герасимової К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 липня 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» у Комінтернівському районі м. Харкова, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а

В провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа про стягнення з відповідача - ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" суми заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.08.2005 року в розмірі 29261,74 грн., а також судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору. Крім того позивач просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС» суму боргу за кредитним договором в розмірі 200,00 гривень.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 липня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволені в повному обсязі.

Згідно ухвали Апеляційного суду Харківської області від 09 жовтня 2014 року вказане рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 току рішення судів попередніх інстанцій скасовані та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору від 26 серпня 2005 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з положеннями укладеного між сторонами договору, який складається із заяви ОСОБА_3, умов і правил надання банківських послуг, погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця та в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки.

Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 29 461 грн. 74 коп.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути виниклу заборгованість з відповідачів відповідно до умов кредитного договору та договору поруки, а також стягнути з ОСОБА_3 понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 липня 2015 року позовні вимоги були залишені без задоволення.

З апеляційною скаргою на зазначене рішення суду звернулася представник позивача та зазначила, що вважає його необґрунтованим, незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недостатнім дослідженням письмових доказів та дійсних обставинсправи з огляду на таке.

Оскаржувач стверджує, що судом при ухваленні рішення не було враховано переривання строку позовної давності у 2011 році, зокрема платежі 15 та 28 грудня 2011 року по 200 грн. кожен, які були внесені на картковий рахунок ОСОБА_3 через термінал самообслуговування.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 після підписання Заяви позичальника засвідчила, що саме вона несе відповідальність за всі операції з картою до моменту постановлення цієї карти в Стоп-Лист, а тому висновок районного суду про здійснення операцій в терміналі самообслуговування не відповідачкою, а іншою особою, є припущенням, яке підтверджується лише заявою позичальника.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що ОСОБА_3 не зверталась до банку із заявами про незгоду з такими платежами, та не надала належних доказів про вибуття карти з її законного володіння, а це свідчить про її обізнаність про погашення боргу у 2011 році.

Апелянт вказує також на те, що відповідачка не зверталась до банку із заявами про закриття рахунку, а тому її картка була перевипущена з новим строком дії до вересня 2011 року, що цілком відповідає умовам договору.

Враховуючи такі обставини, представник позивача стверджує про переривання строків позовної давності та незаконність відмови у задоволенні позовних вимог, а тому просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, який відповідач просив застосувати.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлені строки і боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, 26 серпня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 10 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних. Строк дії зазначеної карти встановлено до серпня 2007 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Т0В «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки.

Позивач вважає, щов зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 31 липня 2013 року утворилася заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 29 461 грн. 74 коп., яку вона добровільно не сплачує, а тому звернувся за захистом своїх прав до суду.

Обґрунтовуючи розмір суми заборгованості, позивач зазначав, що нарахована така заборгованість у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг, з якими відповідач погодилась, складаючи Заяву 26 серпня 2005 року. Крім того, факт внесення на рахунок двох платежів у розмірі по 200 гривень кожний у грудня 2011 року свідчить про те, що ОСОБА_3 вчинені дії, якими вона визнає заборгованість, а тому строк позовної давності перервався.

З аналогічними доводами представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся і в апеляційній скарзі.

Разом із тим, як свідчать матеріали справи, районним судом не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника. Не надано суду також і доказів того, що саме відповідачкою вносились вищезазначені платежі у грудня 2011 року в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Стосовно даних про пере випуск кредитної карти, то судова колегія зважає на той факт, що позивачем вже до суду апеляційної інстанції надані дані щодо перевипуску такої карти, однак жодних даних про отримання ОСОБА_3 зазначеної картки та її використання позивач не представив.

На вищезазначені обставини зважав і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31.07.2014 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09.10.2014 року та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

За приписами ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо звернення позивача до суду у межах строку позовної давності спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 26 серпня 2005 року, а факт переривання строку позовної давності позивачем не доведено.

Така правова позиція викладена і у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16 цс15, що відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного суду України.

Отже , суд першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності.

Суд повно та всебічно з'ясував обставини по справі, наданим доказам дав належну оцінку і постановив законне рішення.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Шуліки Аліни Володимирівни відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -