Рішення № 53096446, 29.10.2015, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/8633/13-ц

Провадження № 2/645/1284/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Шарка О.П., секретаря судових засідань - Анацькій К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Житлового кооперативу „Простор-13", ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного підприємства „Уртіка-Діойса", третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тонка Марина Олександрівна про визнання недійсними договорів купівлі - продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним акту приймання - передачі нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду із вищевказаним позовом, в якому просили суду визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу № VII, VIII, ХХІІ, XIV, XXV XXVI в літ. «А-16», загальною площею 52, 7 м2 по АДРЕСА_1, підписаний 10.04.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1674, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу № VII, VIII, ХХІІ, XIV, XXV XXVI в літ. «А-16», загальною площею 52, 7 м2 по АДРЕСА_1 в м. ві, підписаний 22.04.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тонкою М.О., реєстровий № 1935, визнати недійсним акт від 01.06.2011 року прийому-передачі нерухомого майна - день підвалу № VII, VIII, IX, XXIII, XIV, XXV XXVI в літ. «А-16», загальною площею 52 м2 по АДРЕСА_1 до статутного капіталу Приватного підприємств «Уртіка- Діойса», підписаний між ОСОБА_4 та ПП «Уртіка Діойса», скасувати реєстрацію права власності нежитлових приміщень підвалу № VII - торгівельний зал площею 12,6 кв.м.; № VIII - торгівельний зал пл. 14,1 кв.м.; № IX - торгівельний зал пл. 13,7 кв.м.; № ХХІІІ - вхід в підвал пл. 4,5 кв.м.; № XXIV - підсобне приміщення пл. 2,6 кв.м.; № XXV - гардероб пл.3,8 кв.м; № XXVI - санвузол пл. 1,4 кв.м., загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 літ. А-16 за ОСОБА_4. Визнати за ЖК «Простор-13» право власності на нежитлові приміщення підвалу № VII, VIII, ІХ, ХІІІ, XIV, XXV XXVI в літ. «А-16», загальною площею 52, 7 м2 по АДРЕСА_1, у м.Харкові, Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нежитлові приміщення підвалу № VII; VIII; IX; XXIII; XXIV;XXV;XXVI, загальною площею 52,7 кв.м., ізташовані по АДРЕСА_1 літ. А-16. Усунути перешкоди в користуванні майном та виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з нежитлових приміщень підвалу № VII, ІХ, XXIII, XIV, XXV XXVI в літ. «А-16», загальною площею 52, 7 м2 по АДРЕСА_1 у м.Харкові.

В обґрунтування позову посилалися на те, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, тоді як житловий будинок 32 на праві власності належить ЖК „Простор-13". ЖК „Простор-13" був заснований у 1978 року в 626 мікрорайоні Салтівського житлового масиву м. Харкові пайщиками - членами кооперативу з метою задоволення їх потреб у житловій площі шляхом будування багатоквартирного будинку за власні кошти кооперативу та за допомогою державного кредиту. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 31.10.1997 року № 662 „Про затвердження актів приймання державними комісіями об'єктів житлово - громадського призначення", затверджено акт приймання до експлуатації державною комісією об'єкту житлово - громадського призначення житлового будинку, передано будинок на баланс ЖБК „Простор" та з даного моменту житловий будинок став власністю ЖК „Простор-13". Позивачі зазначали, що будинок АДРЕСА_1 та підвальні приміщення побудовані за рахунок особистих грошових коштів членів кооперативу та введений в експлуатацію безпосередньо житловим кооперативом згідно акту та рішення міської ради у 1979 році. Жодного нового об'єкту у підвалі не будувалося. 01.06.2003 року між ЖБК „Простор" та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1, відповідно до умов якого у користування відповідачці було надано приміщення підвалу житлового будинку № 32. Орендовані приміщення відповідачка використовувала для здійснення підприємницької діяльності, як магазин продуктів харчування та за час експлуатації приміщень провела самовільну реконструкцію підвалу з влаштуванням окремого входу. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.02.2008 року за ФОП ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлове приміщення - магазин, що складається з нежитлових приміщень підвалу: VII - торгівельний зал площею 12,6 кв.м, VIII - торгівельний зал площею 14,1 кв.м, IX - торгівельний зал площею 13,7 кв.м, XXIII - вхід в підвал площею 4,5 кв.м,, XХIV - підсобне приміщення площею 2,6 кв.м., XXV - гардероб площею 3,8 кв.м, XXVI - санвузол площею 1,4 кв.м, в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1. 10.04.2008 року на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 нежитлові приміщення підвалу та 22.04.2008 року за договором купівлі - продажу ОСОБА_5 продав нежитлові приміщення підвалу ОСОБА_4. У наступному нежитлові приміщення підвалу за актом приймання - передачі майна від 01.06.2011 року ОСОБА_4 передала до статутного капіталу ПП „Уртіка - Діойса". У квітні 2011 року при отриманні позивачем ЖК „Простор- 13" у КП Харківське міське БТІ свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення у житловому будинку літ. „А-16" по АДРЕСА_1, позивач дізнався, що нежитлові приміщення підвалу VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI не включені до свідоцтва, оскільки зареєстровані за відповідачкою ОСОБА_4. Позивачі зазначали, що на їх думку усі дії відповідачки ОСОБА_3 щодо розпорядження нерухомим майном є незаконними та вчинені без відповідних правових підстав.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_10, голова ЖК „Простор-13" ОСОБА_11 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені вище.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4. проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідачкою ОСОБА_4. за договором купівлі - продажу від 22.04.2008 року придбано у власність нежитлові приміщення підвалу №№ VII, VIII, IX, XXIII, XХIV, XXV, XXVI в літ. „А-16", загальною площею 52,7 кв.м, згідно п. 2 вказаного договору, зазначені нежитлові приміщення належать продавцю на підставі договору купівлі - продажу, посвідченому приватним нотаріусом ХМНО, а також зареєстрованого в Комунальному підприємстві „ХМБІ". Проте матеріали цивільної справи не містять жодного доказу, який би підтверджував позицію позивачів, що саме вони є власником вказаного нерухомого майна. Також посилається на те, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.09.2012 року, що залишене без змін ухвалою ВССУ від 23.11.2012 року у цивільній справі № 2/1873/2011 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та житловому кооперативу «Простор 13» до ОСОБА_3., ОСОБА_4., приватного підприємства «Уртіка Діойса» та комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про анулювання правової реєстрації права власності на нежитлові приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями. При цьому вказаним судовим рішенням встановлено, що позивачі не є власниками відповідних спірних нежитлових приміщень. Положеннями статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 27.04.2007 року житловий кооператив «Простор - 13» подав до господарського суду Харківської області позов та просив виселити суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_3 з нежитлового підвального приміщення, яке знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1. Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2008 р. у справі № 40/247-07, залишеним буз змін апеляційною та касаційною інстанціями у задоволенні позову відмовлено із зазначенням того, що позивач не є власником вказаних нежитлових приміщень. Зазначає, що підстави для визнання договорів недійсним та визнання права власності за житловим кооперативом на нежитлові приміщення магазину відсутні.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомив, заперечень проти позов не подав.

Представник ПП „Уртіка-Діойса" в судове засідання не з'явився. ПП „Укртіка-Діойса" про час та місце розгляду справи повідомлялось своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили, заперечень проти позову не подало.

Від приватного нотаріуса ХМНО Тонкої М.О. надійшла заява, якою вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог, розгляд справи провести у її відсутності.

Суд, заслухавши сторін у справі та їх представників, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ЖК „Простор-13" та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.02.2008 року визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення - магазин, що складається з нежитлових приміщень підвалу VII - торгівельний зал площею 12,6 кв.м, VIII - торгівельний зал площею 14,1 кв.м, IX - торгівельний зал площею 13,7 кв.м, XXIII - вхід в підвал площею 4,5 кв.м, ХXIV - підсобне приміщення площею 2,6 кв.м., XXV - гардероб площею 3,8 кв.м, XXVI - санвузол площе 1,4 кв.м, загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1, літ. „А-16".

Відповідно до договору купівлі - продажу від 10.04.2008 року ОСОБА_3. передала у власність ОСОБА_5 нежитлові приміщення підвалу VII, VIII, IX, XXIII, ХXIV, XXV, XXVI, загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1, літ. „А-16". За договором купівлі - продажу від 22.04.2008 року ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 нежитлові приміщення підвалу VII, VIII, IX, XXIII, ХXIV, XXV, XXVI, загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 у м. Харкові, літ. „А-16".

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, ЖК «Простор-13» до ОСОБА_3, ОСОБА_4., приватного підприємства «Уртіка-Діойса», КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про анулювання правової реєстрації права власності на нежитлові приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями.

Зобов'язано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» анулювати правову реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 52,7 кв. м. за ОСОБА_4, яке вона набула за договором купівлі-продажу від 22 квітня 2008 року.

Витребувано майно: нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 52,7 кв. м. із чужого незаконного володіння ОСОБА_4

Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХV.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, ЖК «Простор-13» до ОСОБА_3, ОСОБА_4.,, приватного підприємства «Уртіка-Діойса», КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про анулювання правової реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2012 року відхилено касаційні скарги ОСОБА_2, ЖК «Простор-13», а рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року залишено без змін.

У вересні 2012 року ЖК «Простор-13», ОСОБА_2 звернулися в суд з новим позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4., приватного підприємства «Уртіка-Діойса», 3-особа: приватний нотаріус Харківського МНО Тонка М.О. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним акту прийняття-передачі нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації, визнання права власності.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 4 листопада 2014 року позов ЖК «Простор-13», ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ в літ. «А-16», загальною площею 52,7 кв. м. по АДРЕСА_1, укладений 10 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Тонкою М.О. за реєстровим №1674.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвалу №№ VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ в літ. «А-16», загальною площею 52,7 кв. м. по АДРЕСА_1, укладений 22 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4., посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Тонкою М.О. за реєстровим №1935.

Визнано за ЖК «Простор-13» право власності на нежитлові приміщення підвалу №№ VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ в літ. «А-16», загальною площею 52,7 кв. м. по АДРЕСА_1.

У решті позовних вимог ЖК «Простор-13» відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 4 листопада 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Так у вказаній ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року зазначено, що відповідно до абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 (далі - Постанова) відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як роз'яснено у п. 10 зазначеної Постанови, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, оскільки ЖК «Простор- 13» не є стороною договорів купівлі-продажу, то визнання договорів недійсними є неналежним способом захисту прав позивача, і він має право на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України тільки витребувати майно, яке було предметом спірних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачі не були учасниками оспорюваних ними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, отже то між ними та учасниками цих договорів не виникло зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, шляхом визнання його недійсним із застосуванням реституції.

З огляду на викладену позицію Верховного Суду України, положення діючого законодавства, з урахуванням висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в ухвалі по цій справі від 25 лютого 2015 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі - продажу, визнання недійсним акту прийому - передачі майна з підстав положень статті 388 ЦК України, як про це зазначали у свої позовній заяві позивачі.

Необґрунтованими та безпідставними є посилання позивачі на положення статті 234 ЦК України як на підставу визнання спірний договорів недійсними з огляду на їх фіктивність.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При цьому вказаний Пленум ВСУ у п. 24 роз'яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судом встановлено, не заперечувалось сторонами та не спростовано позивачами, що на виконання спірних договорів відповідачі - продавці передавали відповідне нерухоме майно та покупці здійснювали оплату за його придбання.

Щодо позовних позивачів про визнання права власності за ЖК «Простор - 13» на відповідні нежитлові приміщення магазину, що складається з нежитлових приміщень підвалу: VII - торгівельний зал площею 12,6 кв.м, VIII - торгівельний зал площею 14,1 кв.м, IX - торгівельний зал площею 13,7 кв.м, XXIII - вхід в підвал площею 4,5 кв.м,, XХIV - підсобне приміщення площею 2,6 кв.м., XXV - гардероб площею 3,8 кв.м, XXVI - санвузол площею 1,4 кв.м, в літ. „А-16" загальною площею 52,7 кв.м по АДРЕСА_1 з підстав статті 388 ЦК України суд зазначає, що вони також не можуть бути задоволені з огляду на таке.

Відповідно до статей 316, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Як вже зазначалось судом вказана позиція відображена в Постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який зазначив, (п.10) норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено (п.21, п.22, п.23) визначено, що спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача.

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Як убачається з матеріалів справи 27.04.2007 року житловий кооператив «Простор - 13» подав до господарського суду Харківської області позов та просив виселити суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_3 з нежитлового підвального приміщення, яке знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою по АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2008 р. у справі № 40/247-07, залишеним буз змін апеляційною та касаційною інстанціями у задоволенні позову відмовлено із зазначенням того, що позивач ЖК «Простор - 13» не є власником вказаних нежитлових приміщень.

Також рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2, ЖК «Простор-13» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного підприємства «Уртіка-Діойса», КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про анулювання правової реєстрації права власності на нежитлові приміщення, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями.

Зобов'язано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» анулювати правову реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 52,7 кв. м. за ОСОБА_4., яке вона набула за договором купівлі-продажу від 22 квітня 2008 року.

Витребувано майно: нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХVІ житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 52,7 кв. м. із чужого незаконного володіння ОСОБА_4.

Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити нежитлові приміщення підвалу №№VІІ, VІІІ, ІХ, ХХІІІ, ХІV, ХХV, ХХV.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 травня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, ЖК «Простор-13» до ОСОБА_3, ОСОБА_4.,, приватного підприємства «Уртіка-Діойса», КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про анулювання правової реєстрації права власності на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2012 року відхилено касаційні скарги ОСОБА_2, ЖК «Простор-13», а рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2012 року залишено без змін.

При цьому під час розгляду вказаної цивільної справи апеляційним судом Харківської області встановлено, що витребувати відповідне нерухоме майно може лише власник такого майна, яким не є ані позивач ЖК «Простор-13» ані позивач ОСОБА_2, право власності на відповідні нежитлові приміщення магазину, що знаходиться у підвальному приміщенні будинку по АДРЕСА_1 у місті Харкові ніколи за вказаним кооперативом не реєструвалось.

Крім того, суд зазначає, що Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Положеннями статті 3 названого закону встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно статті 4 закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідні приміщення магазину, що є в тому числі предметом позовних вимог, не є допоміжними та будь-якими іншими технічними приміщеннями житлового кооперативу, що підтверджується актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, що затверджений рішенням Харківського міськвиконкому від 07.07.2004 року № 608.

Так згідно вказаного акту пред'явлений до прийняття об'єкт - реконструйоване нежитлове приміщення під магазин по АДРЕСА_1 з влаштуванням окремого входу у Фрунзенському районі СПД-ФО ОСОБА_12 прийнятий в експлуатацію. Цей акт є підставою для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Згідно статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр прав складається з розділів, які відкриваються на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього. Кожний розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав.

Статтями 20 та 21 вказаного Закону України передбачено, що у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа.

Статтею 25 Закону визначено, що реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному окремо визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни опису (даних) об'єкта нерухомого майна його реєстраційний номер залишається без змін.

Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна є ідентифікатором розділу Державного реєстру прав, відкритого державним реєстратором на такий об'єкт.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для відновлення порушеного права і припинення дій, які порушують таке право.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 24 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі правовід носини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 60 ЦПК України закріплює за кожною стороною обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається та які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участьу справі, виникає спір.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений в ст. 11 ЦПК України, передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 54, 57, 60, ч. 3 ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах Житлового кооперативу „Простор-13", ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного підприємства „Уртіка-Діойса", третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тонка Марина Олександрівна про визнання недійсними договорів купівлі - продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним акту приймання - передачі нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації та визнання права власності - відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Головуючий-суддя: