Вирок № 53094240, 28.09.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/3534/14-к

Провадження 1-КП/415/69/15

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.15 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

при секретарях Добуграй В.К., Мішиній А.В.,

ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю прокурорів Шевченко О.В., Дергачова М.С.,

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6,

потерпілого ОСОБА_7,

обвинуваченого ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лисичанська кримінальне провадження № 12014130000000205 за обвинуваченням:

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, розлученого, маючого на утриманні неповнолітнього сина інваліда дитинства ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 289 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Епізод 1.

В червні 2014 року, більш точний час під час досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим, в структурний підрозділ збройного формування не передбаченого законами України, діючого на території міста Лисичанська Луганської області, створеного іншою особою, на добровільній основі увійшов ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, який мав умисел приймати активну участь в діяльності даного збройного формування, при цьому, розуміючи, що його діяльність спрямована на заволодіння окремими територіями та їх утримання, силову підтримку окремих владних структур, депортацію населення з регіону знаходження даного збройного формування, знищення живої сили супротивника та його матеріальних коштів, з використанням вогнепальної зброї, вибухових речовин та іншої зброї.

Вступивши в зазначене збройне формування, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, діючи з прямим умислом, розуміючи незаконність такої діяльності, став приймати активну участь в збройному формуванні.

Так, з червня 2014 року до кінця липня 2014 року, більш точний час під час досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим, діючи в складі збройного формування, керуючись прямим умислом, займав посаду оперативного працівника ЛНР, в обовязки якого входило розкриття злочинів в місті Лисичанську Луганської області, виїзд на місця скоєння злочину, виїзд за викликами, які надходили до штабу збройного формування в місті Лисичанську.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, визнав. Суду пояснив, що до 1997 року він працював офіцером у Лисичанському кримінальному розшуку. Після звільнився. В червні 2014 року, точну дату не памятає, він проходив біля будівлі ЛРНУ, де зустрів свого знайомого Федора. У звязку з його минулою роботою, Федір попросив його допомоги для проведення оперативно-розшукової діяльності та розшуку осіб, які зникли. Запропонована робота не оплачувалася. В ЛРНУ були три телефони та вивіска ОСОБА_10. Він періодично приходив до них у будівлю ЛРНУ, коли його запрошували. Його позивний був «67», тобто рік його народження. На будівлі ЛРНУ була розміщена вивіска «воєнна комендатура». Там, за проханням осіб він здійснював розшук осіб, що зникли, безпосередньо займався розшуком слідчого Петренка, що зник. Осіб він не допитував, лише проводив бесіди. Робочого місця у нього не було. Осіб у нього в підпорядкуванні не було. Вказівок йому ніхто не надавав. Він займався лише розшуком осіб, виїжджав на місця ДТП, шукав крадені автомобілі. Міліція міста Лисичанська на той період часу працювала. В своїй діяльності він керувався КПК України, КУпАП та КК України. Повноважень згідно з діючим КПК України та КУпАП на вчинення дій, що ним проводились, він не мав. Він нікому не був підпорядкований. Він лише шукав осіб, що зникли, та реагував на прохання Федора та ОСОБА_10. Інформація поступала від Федора або з чергової частини воєнної комендатури. Головним в ЛРНУ був ОСОБА_10. Федір виконував адміністративні функції. Федір носив і цивільний одяг і камуфльований. Пістолет йому видав Федір. В червні 2014 року, коли він їхав, то дізнався про пограбування Ощадбанку, після чого він пішов та здав пістолет. З незаконного збройного формування він вийшов добровільно.

Оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_8 по епізоду № 1 в участі у діяльності не передбаченого законами України збройному формуванні, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 260 КК України.

Епізод 2.

16 липня 2014 року, ОСОБА_8, не маючи на те законних підстав, діючи за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування та судового розгляду особами, маючи намір, спрямований на незаконне викрадення ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, з метою дізнатися у останнього інформацію про його рід діяльності та інформацію про членів його сім'ї, дав вказівку невстановленим в ході досудового розслідування та судового розгляду особам, викрасти ОСОБА_7 та доставити його в приміщення ЛРНУ, розташованого в місті Лисичанську Луганської області, під час досудового розслідування та судового розгляду точну адресу встановити не виявилося можливим, проти волі ОСОБА_7

В тої же день, близько 14 години 30 хвилин, невстановлені під час досудового розслідування та судового розгляду особи, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 та за його вказівкою, маючи намір, спрямований на незаконне викрадення ОСОБА_7, 12.12.1945р.н., на автомобілі марки «Део Ланос» кольору «хакі» (державний номер під час досудового розслідування та судового розгляду встановити не виявилося можливим) прибули до будинку № 98 по проспекту Леніна міста Лисичанська Луганської області, маючи при собі автоматичну зброю, заздалегідь заготовлену для психологічного впливу на потерпілого, де стали очікувати ОСОБА_7

Знаходячись в зазначеному місці, не відмовляючись від злочинних намірів, спрямованих на незаконне викрадення ОСОБА_7, не маючи на те ніяких законних підстав, згідно з розробленим єдиним планом, маючи на меті дізнатися у ОСОБА_7 інформацію про рід діяльності останнього та інформацію про членів його сімї, діючи умисно, демонструючи останньому автоматичну зброю, таким чином погрожуючи йому, понудили ОСОБА_7 проти його волі сісти в зазначений автомобіль, на якому невстановлені особи перемістили ОСОБА_7 до приміщення ЛРНУ.

Доставивши потерпілого ОСОБА_7 до вказаної будівлі, де знаходився ОСОБА_8, та, реалізуючи заздалегідь узгоджений злочинний план, незаконно утримували останнього проти його волі, тим самим порушуючи його права, що гарантовані Конституцією України, а саме: право на свободу та особисту недоторканність, право на невтручання в особисте життя, право на свободу пересування тощо.

Під час незаконного утримання ОСОБА_7 в зазначеному приміщенні, невстановлені особи за усною вказівкою ОСОБА_8, діючи згідно з розробленим єдиним планом, почали наносити удари автоматичною зброєю в область тулуба ОСОБА_7, чим спричинили йому фізичні страждання.

В ході вчинення вказаних злочинних дій ОСОБА_8 разом з невстановленими в ході досудового розслідування та судового розгляду особами намагалися отримати від ОСОБА_7 інформацію про рід його діяльності та інформацію про членів його родини.

Через деякий час, того ж дня, не відмовляючись від своїх злочинних намірів, діючи за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_8, разом з невстановленими особами, маючи на меті перевірити отримані в ході розмови з потерпілим відомості, відвезли останнього проти його волі на робоче місце до ЛРБУПР ДПО України за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Комсомольська, 56. Знаходячись в зазначеному місці, ОСОБА_8 разом з невстановленим особами, незаконно утримували ОСОБА_7 проти його волі, та вимагали від останнього передати їм у користування автомобіль марки «ІЖ 27175» зеленого кольору, державний номер НОМЕР_1, що знаходився на балансі підприємства Лисичанського РСУПР, для подальшого використання в своїй протиправній діяльності.

Через деякий час, того ж дня, ОСОБА_8, разом з невстановленими особами відвезли ОСОБА_7 до місця проживання, після чого зникли в невідомому напрямку.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, не визнав, суду пояснив, що в липні 2014 року з ранку він знаходився у будівлі ЛРНУ. Надійшла інформація, що директор державного підприємства ріже метал та вивозить його, а гроші використовує на власні потреби, у звязку з чим туди виїхали їхні люди. Після пішки до будівлі ЛРНУ прийшов ОСОБА_7, його руки та коліна були брудні. Його привів ОСОБА_11. Він бачив, що вони йшли, ОСОБА_7 ніхто не привозив. У ОСОБА_11 була барсетка в руках. Сергій сказав, що запросив ОСОБА_7 сюди. Він попросив ОСОБА_7 подивитися, що в барсетці, на що ОСОБА_7 дав згоду. Окрім нього і ОСОБА_7 там перебувало ще багато осіб. Він переглянув документи, що були у барсетці. На документі побачив прізвище і запитав у ОСОБА_7, чи у нього є син. Після він попросив номер телефону сина ОСОБА_7 Він працював деякий час разом з сином ОСОБА_7 Після він разом із ОСОБА_7О поїхали на територію підприємства, де працював ОСОБА_7 походили там, запитав про машини, оглянув гаражі. Там він побачив чорний автомобіль. Після він запитав чи можна взяти автомобіль на що ОСОБА_7 дав згоду. Автомобіль ОСОБА_7 сам вигнав з гаражу. До обіду ОСОБА_7 доставили до ЛРНУ, а після до 14 години ОСОБА_7 доставили до дому. Біля будинку ОСОБА_7 була його донька та дружина. Дружина ОСОБА_7 йому пояснила, що ОСОБА_7 останній час зловживає алкогольними напоями, у звязку з тим, що у них помер член родини. Через два дні був складений лист щодо передачі автомобіля, акт прийому-передачі автомобіля, договір оренди транспортного засобу. Він разом чи з ОСОБА_12 чи з ОСОБА_11 приїздили забирати автомобіль на червоній ОСОБА_6. ОСОБА_7 сам передав ключі на автомобіль. Його повноваження нічим не були передбачені. Автомобіль у ОСОБА_7 брали для воєнної комендатури з метою розвозити харчі. До ОСОБА_7 він звертався на «Ви», тілесних ушкоджень він йому не наносив. Де зараз автомобіль йому не відомо. Йому відомо що хтось з воєнної комендатури на ньому поїхав.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_8 особисто не знайомий. Він працює начальником ЛРБУПР ДПО України. В червні приходила особа з наказом за підписом Болотова. 16 липня 2014 року він йшов з роботи до себе до дому. По дорозі він зустрів ОСОБА_11, який йому сказав, що тепер він (ОСОБА_11) буде тут начальником. Після цього, ОСОБА_11 наніс йому удар в область паху, схопив його барсетку та втік. Він не зміг його наздогнати. Після він пішов до дому за адресою: місто Лисичанськ, пр. Леніна, № 98. За зазначеною адресою підїхали на машині люди в формі і чекали його. З машини вийшли дві особи зі зброєю та поклали його барсетку, яка була брудна, на капот автомобіля. В цей час повз них проходила його сусідка з підїзду. Після його усадили на заднє сидіння машини двоє осіб в формі та ОСОБА_11. Після того, як вони сіли в машину, його вдарили та вони поїхали. Приїхали до ЛНРУ, зайшли на перший поверх, де його усадили і він там перебував майже дві години. Періодично до нього підходили особи в формі з автоматами і казали посидіти. Після вийшов ОСОБА_8 Відкрив його барсетку, яка стояла поруч з ним. Дістав з неї документи, а саме: водійське посвідчення і після того, як побачив прізвище, запитав у нього чи ОСОБА_13 його син підполковник УБОЗ і де він зараз. Після він назвав своє прізвище ОСОБА_8, а хлопці, що перебували у будівлі ЛРНУ назвали його контррозвідником, він не ходить у камуфльованій формі, а ходить в цивільному одязі. ОСОБА_11 зазначив, що він теж контррозвідник. Там його били по нирках, спині та в потилицю. ОСОБА_8 двічі виходив до нього. Особисто ОСОБА_8 йому не наносив тілесних ушкоджень. Після вони поїхали до підприємства, де він працював за адресою: місто Лисичанськ, вулиця Комсомольська, 56. Пішли до його кабінету, де він і залишився з особою в формі, а ОСОБА_8 разом із ОСОБА_11 пішли оглядати територію підприємства. Автомобіль ІЖ знаходився на вулиці. Він поясняв, що використовує автомобіль по мірі необхідності. Автомобіль по своїй ініціативі він не віддавав. Договір оренди транспортного засобу не укладався. Коли приходили за автомобілем, то зброї в руках у ОСОБА_8 не було, вона перебувала в автомобілі ОСОБА_6. Автомобіль він передав, так як до нього застосовували міри фізичного та психологічного тиску. Вимагали передати автомобіль та ключі на автомобіль. На його автомобілі поїхав ОСОБА_8. Його обмежували в пересуванні проти його волі. Після того, як ОСОБА_8 поїхав, він бачив його на його автомобілі через 2 дні.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що обвинуваченого по справі не знає, знає ОСОБА_7, так як вони працювали в одній будівлі. Дату він точно не памятає, памятає лише, що це був червень-липень 2014 року. Він повернувся з обіду на роботу. Побачив як у приміщення зайшов ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 та разом пішли в кабінет до ОСОБА_7. З ними ще був ОСОБА_11. Як вони приїхали він не бачив. Зброї при ОСОБА_8 не було. Двері його кабінету прикрили. Він залишився сидіти за столом. Чув, що між ОСОБА_7 та обвинуваченим була бесіда, але про що вони розмовляли він не чув. Через хвилин 15-20 особи зайшли у двір. Після вони повернулися у приміщення. Він запропонував допомогти та відвезти ОСОБА_7 до дому. ОСОБА_7 відмовився та ОСОБА_8 сказав, що не треба. Як вони поїхали він не бачив. Цього ж дня до приміщення повертався ОСОБА_11.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що обвинуваченого вона не знає. ОСОБА_7 її чоловік. В липні 2014 року в обід її чоловіка не було дома, вона подивилася у вікно і побачила у дворі їхнього будинку машину сріблястого кольору. Також побачила двох чоловіків у камуфльованій формі, водія та ОСОБА_11. На капоті автомобіля стояла барсетка. У цей час підійшов ОСОБА_7 Після вони проти волі ОСОБА_7 усадили його в автомобіль та поїхали. Коли його усаджували в автомобіль, то хлопець його підштовхував автоматом. Після вона подзвонила на роботу, але там ніхто не відповів. Після вона подзвонила дочці. Дочка передзвонила їй через 1,5 2 години. Їм сказали, що він в комендатурі. Вона чекала чоловіка біля підїзду. Після вже на іншій машині привезли ОСОБА_7, вона побачила, що на ньому був брудний одяг. ОСОБА_8 питав за їхнього сина та сказав передати йому привіт від № 67 і зазначив, що він добре знає їхнього сина. Вона питала ОСОБА_7, що трапилося, на що він їй щось сказав про службовий автомобіль і що він потрібен для цілей ополченців.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що обвинуваченого вона не знає. Потерпілий ОСОБА_7 її сусід. У липні 2014 року приблизно в обід вона гуляла разом із своїм собакою за адресою: м. Лисичанськ, пр. Леніна, 98. ЇЇ сусід ОСОБА_7 йшов до підїзду, а у цей час на великій швидкості до їх дому підїхала машина сріблястого кольору. З машини вийшли двоє чоловіків один був одягнутий у воєнну форму та був зі зброєю, а інший у цивільну форму. Барсетку ОСОБА_7 поставили на капот машини. Вона пішла до підїзду, так як перелякалася. Особи схопили ОСОБА_7

Не дивлячись на не визнання своєї вини, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, повністю підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30.07.2014 року, відповідно до якого 16.07.2014 року приблизно о 14 годині 30 хвилин біля будинку № 98 по пр. Леніна у місті Лисичанську Филипенко ОСОБА_17 та двоє невідомих осіб за командою ОСОБА_8 незаконно захопили та утримували ОСОБА_7 у будівлі ЛРНУ міста Лисичанська.

Т.1 а.с.12

- заявою ОСОБА_7 від 30.07.2014 року, у якій ОСОБА_7 просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, охоронця ОСОБА_11 за фактом незаконного позбавлення волі його 16.07.2014 року.

Т.1 а.с.13

- протоколом предявлення особи для впізнання від 31.07.2014 року з фототаблицею до протоколу, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_7 на запитання чи впізнає він когось з осіб, що предявлені для впізнанні, заявив, що він впізнав ОСОБА_8, як особу, що незаконно заволоділа його автомобілем та незаконно позбавила його волі.

Т.1 а.с.49-53

- протоколом предявлення особи для впізнання від 31.07.2014 року з фототаблицею до протоколу, відповідно до якого свідок ОСОБА_14 на запитання чи впізнає він когось з осіб що предявлені для впізнанні заявив, що він впізнав ОСОБА_8, як особу, що супроводжувала ОСОБА_7

Т.1 а.с.54-58

Оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_8 по епізоду № 2 у незаконному викраденні людини, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, із застосуванням зброї, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 146 КК України.

Не визнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, а також його версія, викладена у судовому засіданні, за якою ОСОБА_7 сам пішки прийшов до будівлі ЛРНУ, його руки та коліна були брудні, його привів ОСОБА_11, він бачив, що вони йшли, ОСОБА_7 ніхто не привозив та не викрадав, на думку суду, не знайшла свого підтвердження в ході судового засідання, а його винність суд вважає повністю доведеною як показаннями потерпілого ОСОБА_7, так і показаннями свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, даними у судовому засіданні, в обєктивності показань яких у суду немає підстав сумніватися, оскільки вони повністю узгоджуються між собою, а також підтверджуються зібраними по справі вищепереліченими доказами.

Версію обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 ніхто не викрадав, а він сам пішки прийшов до будівлі ЛРНУ, суд вважає безпідставною та такою, що не відповідає дійсності з огляду на наступне.

Так, потерпілий ОСОБА_7 в ході проведення судового розгляду чітко, конкретно, послідовно пояснював, що 16 липня 2014 року він пішов до дому за адресою: місто Лисичанськ, пр. Леніна, № 98. За зазначеною адресою підїхали на машині люди в формі і чекали його. З машини вийшли дві особи зі зброєю та поклали його барсетку, яка була брудна, на капот автомобіля. В цей час повз них проходила його сусідка з підїзду. Після його усадили на заднє сидіння машини двоє осіб в формі та ОСОБА_11. Після того, як вони сіли в машину, його вдарили та вони поїхали. Приїхали до ЛРНУ, зайшли на перший поверх, де його усадили і він там перебував майже дві години. Періодично до нього підходили особи в формі з автоматами і казали посидіти. Після вийшов ОСОБА_8 Відкрив його барсетку, яка стояла поруч з ним. Дістав з неї документи, а саме: водійське посвідчення і після того, як побачив прізвище, запитав у нього чи ОСОБА_13 його син підполковник УБОЗ і де він зараз. Після він назвав своє прізвище ОСОБА_8, а хлопці, що перебували у будівлі ЛРНУ називали його контррозвідником, він не ходить у камуфльованій формі, а ходить в цивільному одязі.

Показання потерпілого ОСОБА_7 у зазначеній частині суд вважає такими, що відповідають дійсності, оскільки повністю узгоджуються з показаннями даними в судовому засідані свдками ОСОБА_15 та ОСОБА_16

Так, свідок ОСОБА_15 пояснювала, що в липні 2014 року в обід її чоловіка не було дома, вона подивилася у вікно і побачила у дворі їхнього будинку машину сріблястого кольору. Також побачила двох чоловіків у камуфльованій формі, водія та ОСОБА_11. На капоті автомобіля стояла барсетка. Після підійшов ОСОБА_7 Потім вони проти волі ОСОБА_7 усадили його в автомобіль та поїхали. Коли його усаджували в автомобіль, то хлопець його підштовхував автоматом.

Свідок ОСОБА_16 пояснювала, що у липні 2014 року приблизно в обід вона гуляла разом із своїм собакою за адресою: м. Лисичанськ, пр. Леніна, 98. ЇЇ сусід ОСОБА_7 йшов до підїзду, а у цей час на великій швидкості до їх дому підїхала машина сріблястого кольору. З машини вийшли двоє чоловіків один був одягнутий у воєнну форму зі зброєю, а інший у цивільну форму. Барсетку ОСОБА_7 поставили на капот машини. Вона пішла до підїзду, так як перелякалася. Вони схопили ОСОБА_7О

Таким чином, показаннями потерпілого та свідків, в обєктивності та правдивості яких у суду немає підстав сумніватися, спростовується версія обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 ніхто не викрадав, а він сам пішки прийшов до будівлі ЛРНУ.

У звязку з викладеним, позиція, зайнята обвинуваченим ОСОБА_8 щодо невизнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, на думку суду, повязана з його захистом, однак розцінюється судом як спроба уникнути кримінальної відповідальності та заслуженого покарання.

Епізод 3.

17 липня 2014 року, близько 10 години 20 хвилин, ОСОБА_8 разом з невстановленими під час досудового розслідування та судового розгляду особами, діючи за попередньою змовою, маючи корисливий намір, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, що знаходився на балансі Лисичанського РБУПР, прибули на територію зазначеного підприємства за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Комсомольська, 56.

Знаходячись на території Лисичанського РБУПР, не відмовляючись від своїх злочинних корисливих намірів, діючи умисно, згідно з розробленим єдиним планом, маючи на меті незаконне збагачення, ОСОБА_8 разом з невстановленими в ході досудового розслідування та судового розгляду особами, змусили ОСОБА_7 передати ОСОБА_8 та невстановленим в ході досудового розслідування та судового розгляду особам ключі від автомобіля марки «ІЖ 27175» зеленого кольору, державний номер НОМЕР_1, що знаходився на балансі зазначеного підприємства.

Після цього ОСОБА_8, разом з невстановленими особами зникли з місця вчинення злочину, та розпорядилися зазначеним транспортним засобом на власний розсуд.

Вказаним кримінальним правопорушенням спричинено матеріальну шкоду згідно з довідкою Луганського обласного ремонтно-будівельного управління протипожежних робіт № 35/04/14 від 05 вересня 2014 року на суму 64 230 гривень.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, не визнав, суду пояснив, що в липні 2014 року з ранку він знаходився у будівлі ЛРНУ. Надійшла інформація, що директор державного підприємства ріже метал та вивозить його, а гроші використовує на власні потреби, у звязку з чим туди виїхали їхні люди. Після пішки до будівлі ЛРНУ прийшов ОСОБА_7, його руки та коліна були брудні. Його привів ОСОБА_11. Він бачив, що вони йшли, ОСОБА_7 ніхто не привозив. У ОСОБА_11 була барсетка в руках. Сергій сказав, що запросив ОСОБА_7 сюди. Він попросив ОСОБА_7 подивитися, що в барсетці, на що ОСОБА_7 дав згоду. Окрім нього і ОСОБА_7 там перебувало ще багато осіб. Він переглянув документи, що були у барсетці. На документі побачив прізвище і запитав у ОСОБА_7, чи у нього є син. Після він попросив номер телефону сина ОСОБА_7 Він працював деякий час разом з сином ОСОБА_7 Після він разом із ОСОБА_7О поїхали на територію підприємства, де працював ОСОБА_7 походили там, запитав про машини, оглянув гаражі. Там він побачив чорний автомобіль. Після він запитав чи можна взяти автомобіль на що ОСОБА_7 дав згоду. Автомобіль ОСОБА_7 сам вигнав з гаражу. До обіду ОСОБА_7 доставили до ЛРНУ, а після до 14 години ОСОБА_7 доставили до дому. Біля будинку ОСОБА_7 була його донька та дружина. Дружина ОСОБА_7 йому пояснила, що ОСОБА_7 останній час зловживає алкогольними напоями, у звязку з тим, що у них помер член родини. Через два дні був складений лист щодо передачі автомобіля, акт прийому-передачі автомобіля, договір оренди транспортного засобу. Він разом чи з ОСОБА_12 чи з ОСОБА_11 приїздили забирати автомобіль на червоній ОСОБА_6. ОСОБА_7 сам передав ключі на автомобіль. Його повноваження нічим не були передбачені. Автомобіль у ОСОБА_7 брали для воєнної комендатури з метою розвозити харчі. До ОСОБА_7 він звертався на «Ви», тілесних ушкоджень він йому не наносив. Де зараз автомобіль йому не відомо. Йому відомо що хтось з воєнної комендатури на ньому поїхав.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_8 особисто не знайомий. Він працює начальником ЛРБУПР ДПО України. В червні приходила особа з наказом за підписом Болотова. 16 липня 2014 року він йшов з роботи до себе до дому. По дорозі він зустрів ОСОБА_11, який йому сказав, що тепер він (ОСОБА_11) буде тут начальником. Після цього, ОСОБА_11 наніс йому удар в область паху, схопив його барсетку та втік. Він не зміг його наздогнати. Після він пішов до дому за адресою: місто Лисичанськ, пр. Леніна, № 98. За зазначеною адресою підїхали на машині люди в формі і чекали його. З машини вийшли дві особи зі зброєю та поклали його барсетку, яка була брудна, на капот автомобіля. В цей час повз них проходила його сусідка з підїзду. Після його усадили на заднє сидіння машини двоє осіб в формі та ОСОБА_11. Після того, як вони сіли в машину, його вдарили та вони поїхали. Приїхали до ЛНРУ, зайшли на перший поверх, де його усадили і він там перебував майже дві години. Періодично до нього підходили особи в формі з автоматами і казали посидіти. Після вийшов ОСОБА_8 Відкрив його барсетку, яка стояла поруч з ним. Дістав з неї документи, а саме: водійське посвідчення і після того, як побачив прізвище, запитав у нього чи ОСОБА_13 його син підполковник УБОЗ і де він зараз. Після він назвав своє прізвище ОСОБА_8, а хлопці, що перебували у будівлі ЛРНУ назвали його контррозвідником, він не ходить у камуфльованій формі, а ходить в цивільному одязі. ОСОБА_11 зазначив, що він теж контррозвідник. Там його били по нирках, спині та в потилицю. ОСОБА_8 двічі виходив до нього. Особисто ОСОБА_8 йому не наносив тілесних ушкоджень. Після вони поїхали до підприємства, де він працював за адресою: місто Лисичанськ, вулиця Комсомольська, 56. Пішли до його кабінету, де він і залишився з особою в формі, а ОСОБА_8 разом із ОСОБА_11 пішли оглядати територію підприємства. Автомобіль ІЖ знаходився на вулиці. Він поясняв, що використовує автомобіль по мірі необхідності. Автомобіль по своїй ініціативі він не віддавав. Договір оренди транспортного засобу не укладався. Коли приходили за автомобілем, то зброї в руках у ОСОБА_8 не було, вона перебувала в автомобілі ОСОБА_6. Автомобіль він передав, так як до нього застосовували міри фізичного та психологічного тиску. Вимагали передати автомобіль та ключі на автомобіль. На його автомобілі поїхав ОСОБА_8. Його обмежували в пересуванні проти його волі. Після того, як ОСОБА_8 поїхав, він бачив його на його автомобілі через 2 дні.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що обвинуваченого по справі не знає, знає ОСОБА_7, так як вони працювали в одній будівлі. Дату він точно не памятає, памятає лише, що це був червень-липень 2014 року. Він повернувся з обіду на роботу. Побачив як у приміщення зайшов ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 та разом пішли в кабінет до ОСОБА_7. З ними ще був ОСОБА_11. Як вони приїхали він не бачив. Зброї при ОСОБА_8 не було. Двері його кабінету прикрили. Він залишився сидіти за столом. Чув, що між ОСОБА_7 та обвинуваченим була бесіда, але про що вони розмовляли він не чув. Через хвилин 15-20 особи зайшли у двір. Після вони повернулися у приміщення. Він запропонував допомогти та відвезти ОСОБА_7 до дому. ОСОБА_7 відмовився та ОСОБА_8 сказав, що не треба. Як вони поїхали він не бачив. Цього ж дня до приміщення повертався ОСОБА_11.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що обвинуваченого вона не знає. ОСОБА_7 її чоловік. В липні 2014 року в обід її чоловіка не було дома, вона подивилася у вікно і побачила у дворі їхнього будинку машину сріблястого кольору. Також побачила двох чоловіків у камуфльованій формі, водія та ОСОБА_11. На капоті автомобіля стояла барсетка. Після підійшов ОСОБА_7 Після вони проти волі ОСОБА_7 усадили його в автомобіль та поїхали. Коли його усаджували в автомобіль, то хлопець його підштовхував автоматом. Після вона подзвонила на роботу, але там ніхто не відповів. Після вона подзвонила дочці. Дочка передзвонила їй через 1,5 2 години. Їм сказали, що він в комендатурі. Вона чекала чоловіка біля підїзду. Після вже на іншій машині привезли ОСОБА_7, вона побачила, що на ньому був брудний одяг. ОСОБА_8 питав за їхнього сина та сказав передати йому привіт від № 67 і зазначив, що він добре знає їхнього сина. Вона питала ОСОБА_7, що трапилося, на що він їй щось сказав про службовий автомобіль і що він потрібен для цілей ополченців.

Не дивлячись на не визнання своєї вини, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, повністю підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30.07.2014 року, відповідно до якого 17.07.2014 року приблизно о 10 годині 20 хвилин знаходячись на ЛРБУПР ДПО України у місті Лисичанську за адресою: м. Лисичанськ, вул. Комсомольська, 56, ОСОБА_8 незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_2 зеленого кольору і поїхав в невідомому напрямку.

Т.1 а.с.31

- заявою ОСОБА_7 від 30.07.2014 року, у якій ОСОБА_7О, просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_8, 12.06.1967р.н., який 17.07.2014 року незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_2 зеленого кольору, що знаходився на балансі підприємства ЛРБУПР ДПО України у місті Лисичанську за адресою: м. Лисичанськ, вул. Комсомольська, 56.

Т.1 а.с.32

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САЕ 609633, виданого ВРЕР міста Луганська, т/з ІЖ 27175-030-90-11, VIN-XWK27175070014433ХWK27175070014433, зеленого кольору, д.н. НОМЕР_1, 2007 року випуску, дата реєстрації 22.04.2011 року, що належить 05511395 Луганське обл..СРБП Протипожежних робіт Добров. Пожеж.Товар. України.

Т.1 а.с.36

- довідкою № 35/04/14 від 05.09.2014 року, згідно з якою балансова вартість транспортного засобу ІЖ 27175-030-90-11, VIN-XWK27175070014433ХWK27175070014433, зеленого кольору, д.н. НОМЕР_1, 2007 року випуску, дата реєстрації 22.04.2011 року, що належить 05511395 Луганське обл.СРБП Протипожежних робіт Добров. Пожеж.Товар. України 64230 грн.

Т.1 а.с.37

- протоколом предявлення особи для впізнання від 31.07.2014 року з фототаблицею до протоколу, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_7 на запитання чи впізнає він когось з осіб, що предявлені для впізнанні, заявив, що він впізнав ОСОБА_8, як особу, що незаконно заволоділа його автомобілем та незаконно позбавила його волі.

Т.1 а.с.49-53

- протоколом предявлення особи для впізнання від 31.07.2014 року з фототаблицею до протоколу року, відповідно до якого свідок ОСОБА_14 на запитання чи впізнає він когось з осіб що предявлені для впізнанні заявив, що він впізнав ОСОБА_8, як особу, що супроводжувала ОСОБА_7

Т.1 а.с.54-58

Оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_8 по епізоду № 3 у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України.

Не визнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, а також його версія, викладена у судовому засіданні, за якою він законно заволодів транспортним засобом, оскільки був укладений договір оренди та акт прийому-передачі транспортного засобу та, окрім того, запитав, чи можна взяти автомобіль, на що ОСОБА_7 дав згоду, сам вигнав автомобіль з гаражу та сам передав ключі від автомобіля, на думку суду, не знайшла свого підтвердження в ході судового засідання, а його винність суд вважає повністю доведеною як показаннями потерпілого ОСОБА_7, так і показаннями свідка ОСОБА_15, даними у судовому засіданні, в обєктивності показань яких у суду немає підстав сумніватися, оскільки вони повністю узгоджуються між собою, а також підтверджуються зібраними по справі вищепереліченими доказами.

Версію обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 добровільно дав згоду на передачу йому автомобіля, вигнав автомобіль з гаражу та передав ключі від автомобіля, а також те, що обвинувачений заволодів вказаним автомобілем на законних підставах, а саме: на підставі листа щодо передачі автомобіля, договору оренди транспортного засобу та акту прийому-передачі автомобіля, суд вважає безпідставною та такою, що не відповідає дійсності з огляду на наступне.

Так, на підтвердження версії обвинуваченого ОСОБА_8 в матеріалах кримінального провадження (т. 1 а.с. 22) наявний лист № 0119 від 07.07.2014 року коменданта військової комендатури м. Лисичанська ОСОБА_12 з печаткою «Штабу армії Ю-В» на імя ЛРБУПР ДПО України у місті Лисичанську ОСОБА_18 з проханням для потреб військової комендатури надати легковий автомобіль з оформленням акту приймання-передачі у тимчасове користування.

Однак, матеріали кримінального провадження не містять зазначеного обвинуваченим такого письмового доказу як акт приймання-передачі автомобіля, договору оренди транспортного засобу або будь-якого іншого доказу, що підтверджує законність підстав володіння обвинуваченим легковим транспортним засобом ІЖ 27175, д.н. НОМЕР_1, зеленого кольору. Вказані докази також не були надані суду стороною захисту під час судового розгляду.

Окрім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження транспортний засіб ІЖ 27175, д.н. НОМЕР_1, згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САЕ 609633, виданим ВРЕР міста Луганська, т/з ІЖ 27175-030-90-11, VIN-XWK27175070014433ХWK27175070014433, зеленого кольору, д.н. НОМЕР_3, 2007 року випуску, дата реєстрації 22.04.2011 року, належить 05511395 Луганське обл.СРБП Протипожежних робіт Добров. Пожеж.Товар. України (Т.1 а.с.36) та згідно з довідкою № 35/04/14 від 05.09.2014 року знаходиться на балансі Луганське обл.СРБП Протипожежних робіт Добров. Пожеж.Товар. України (Т.1 а.с.37). Отже, на підтвердження законного володіння та користування даним транспортним засобом Луганським обл.СРБП Протипожежних робіт Добров. Пожеж.Товар. України повинні були бути укладені відповідні документи з обвинуваченим ОСОБА_8, передбачені діючим законодавством. В матеріалах кримінального провадження окрім листа № 0119 від 07.07.2014 року коменданта військової комендатури м. Лисичанська ОСОБА_12 з печаткою «Штабу армії Ю-В» на імя ЛРБУПР ДПО України у місті Лисичанську ОСОБА_18 з проханням для потреб військової комендатури надати легковий автомобіль з оформленням акту приймання-передачі у тимчасове користування (т. 1 а.с. 22), що не є документом, що підтверджує правомірність користування та володіння обвинуваченим ОСОБА_8 транспортним засобом ІЖ 27175, д.н. НОМЕР_3, відсутні будь-які інші документи, що підтверджують виникнення права володіння зазначеним транспортним засобом ОСОБА_8, а отже, суд доходить висновку про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_8 законного права користування та володіння транспортним засобом ІЖ 27175, д.н. НОМЕР_3, для поїздки на ньому.

Разом з цим, з показань потерпілого ОСОБА_7 вбачається, що він автомобіль по своїй ініціативі не віддавав, договір оренди транспортного засобу не укладався. Автомобіль він передав, так як до нього застосовували міри фізичного та психологічного тиску. Вимагали передати автомобіль та ключі від автомобіля. На його автомобілі поїхав ОСОБА_8.

Таким чином, показаннями потерпілого, в обєктивності та правдивості яких у суду немає підстав сумніватися, спростовується версія обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що був укладений договір оренди транспортного засобу, акт прийому-передачі транспортного засобу та те, що ОСОБА_7 добровільно дав згоду на передачу йому автомобіля, оскільки раніше до нього застосовували міри фізичного та психологічного тиску із застосуванням вогнепальної зброї. Показання потерпілого у зазначеній частині суд вважає такими, що відповідають дійсності, оскільки свідок ОСОБА_15 також в судовому засіданні підтвердила той факт, що коли привезли ОСОБА_7 до підїзду, вона побачила на ньому брудний одяг. Вона спитала чоловіка, що трапилося, на що він їй щось сказав про службовий автомобіль і що він потрібен для цілей ополченців.

З вищевикладеного суд доходить висновку, що транспортним засобом ІЖ 27175, д.н. НОМЕР_3, зеленого кольору, ОСОБА_8 разом з іншими особами заволодів незаконно, оскільки не мав законних підстав для поїздки на ньому.

У звязку з викладеним, позиція, зайнята обвинуваченим ОСОБА_8 щодо невизнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, на думку суду, повязана з його захистом, однак розцінюється судом як спроба уникнути кримінальної відповідальності та заслуженого покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8, суд, відповідно до ст. 65 КК України, приймає до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, які належать до категорії тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який за місцем проживання та попереднім місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітнього сина інваліда дитинства ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий.

Обставин, які помякшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8, суд не вбачає.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_8, суд визнає вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Враховуючи викладені вище обставини по справі, тяжкість вчинених злочинів, особу обвинуваченого ОСОБА_8, який злочин вчинив вперше, у вчиненні злочинів по епізодам № 2 та № 3 свою провину не визнав, не розкаявся та спричинену матеріальну шкоду потерпілому не відшкодував, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, у звязку з чим вважає за необхідне призначити йому покарання, повязане з позбавленням волі.

Вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 конфіскацію всього належного йому на праві приватної власності майна, оскільки не вбачає підстав для звільнення обвинуваченого від додаткового покарання.

Цивільний позов по справі не заявлений.

Речові докази та процесуальні витрати по даній справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 368-370 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;

- за ч. 2 ст. 260 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки;

- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_8 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу з конфіскацією майна.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання, тобто з 31.07.2014 року.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_8, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА