Рішення № 53087653, 03.11.2015, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/8146/14-ц

Провадження № 2/591/805/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 листопада 2015 року

Зарічний райсуд м. Суми в складі:

головуючого - судді Шелєхової Г.В.

при секретарі Гребеньковій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особа ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» про розподіл майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, остаточно уточнивши свої вимоги, мотивує їх тим, що знаходилася у шлюбі з відповідачем. Ставить питання про розподіл спільного майна подружжя таким чином: виділити їй у власність 1/2 частину цеху по виробництву макаронних виробів, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, будинок 19/3, позначеного літерою «А», відновна вартість якого відповідно до зведеного акту вартості будівлі та споруд КГІ «СМ БТІ» становить 200 520,00 грн., 1/2 частину складу, загальною площею 1074,7 кв.м., позначений літерою «Б» та 1/2 частину адміністративної будівлі (в стані будівництва, загальною площею 393,4 кв.м.), позначену літерою «В».

Виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частину цеху по виробництву макаронних виробів, розташованого за адресою: м. Суми, вул Лебединська. будинок 19/3, позначений літерою «Б» та 1/2 частину адміністративної будівлі (в стані будівництва, загальною площею 393,4 кв.м.), позначену літерою «В».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог посилається на правову позицію висловлену в постанові від 11 березня 2015 року Судової палати по цивільним справам Верховного суду України по справі № 6-21цс15, в якій був зроблений висновок про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути обєктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними. Аналогічного висновку, але щодо майна приватного підприємства, дійшов Конституційний суд України у справі № 1-8/2012 від 19 вересня 2012 року.

Представник відповідач в судовому засіданні позов визнав в повному обсязі.

Представник ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» проти позову заперечує. Зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підпадали під дію ст. 62 Сімейного кодексу України та були б підставами виникнення у позивача права спільної сумісної власності подружжя на предмет спору. При вирішенні питання просить врахувати права АТ «ОСОБА_3 Аваль» як іпотеко держателя спірного майна.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав :

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07 серпня 2003 року перебували у шлюбі, який було розірвано в листопаді 2013 року ( а. с. 7).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 лютого 2002 ОСОБА_2 придбав у власність незакінчене будівництвом нежитлове приміщення гаражу-профілакторію на 12 автомобілів загальною площею 745,22 кв. м - 60% готовності під № 19/3 по вул.. Лебединській в м. Суми, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,19 га.( а. с. 102) На час придбання спірного майна ОСОБА_2 не перебував у шлюбі з ОСОБА_1.

В період перебування у шлюбі відповідачем було переплановано приміщення по вул. Лебединській 19/3 м. Суми.

Позивачем надано договори підряду на виконання робіт по переплануванню, які укладалися ФОП ОСОБА_1

Рішенням господарського суду Сумської області від 6.11.2006 року визнано за фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення цех по виробництву макаронних виробів, загальною площею 780,6 кв. м, розташоване за адресою м. Суми вул. Лебединська 19/7. ( а. с. 103 104)

ОСОБА_2 є приватною особою підприємцем з 01.03.2002 року, ОСОБА_2 ОСОБА_4 є приватною особою підприємцем з 01.10.2003 року, ( а. с. 223 - 225)

21 грудня 2006 pоку AT «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_5 уклали кредитний договір №014/05-15/624.

В забезпечення виконання кредитної угоди № 014/05-15/624 від 21 грудня 2006 року між майновим поручителем ОСОБА_2 та AT «ОСОБА_3 Аваль» 22 грудня 2006 року укладено іпотечний договір № 2457, з наступними змінами, згідно якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно - нежитлове приміщення (цех по виробництву макаронних виробів під літ. «А»), загальною площею 780,6 кв.м, розташоване за адресою: Суми, вул. Лебединська, буд. 19/3.

На момент оформлення договору іпотеки та додаткових угоди до договору іпотеки ОСОБА_6 були надані згоди на укладення вищезазначих правочинів.

Таким чином судом встановлено, що частина спірного майна була придбана відповідачем до шлюбу з позивачем ( 60 відсотків готовності). Під час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_2 як фізичною особою підприємцем була проведена добудова та переобладнання придбаного ним раніше нерухомого майна.( до 100 відсотків готовності).

Статтею 57 СК України передбачено правові підстави визначення майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка; статтею 61 СК України визначено об'єкти права спільної сумісної власності.

Відповідно до положень статей 57, 61 СК України, статті 52 ЦК України, п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Отже, власність у сімї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.

Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України (далі ГК України) та Закону України "Про підприємництво".

У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про підприємництво" розкривається поняття "підприємництва" як безпосередньої, самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Проголошена в ч. 1 ст. 3 цього Закону свобода підприємницької діяльності, згідно з якою підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, розкривається через принципи підприємницької діяльності, зазначені в ст. 5 Закону.

Зокрема, принципами підприємництва є вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством, тощо.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Результатом наділення юридичних осіб приватних підприємств і фізичних осіб-підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Відповідно до ст. 55 ГК України субєктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України ).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що суд не має право своїм рішенням змінювати правовий режим майна приватного підприємця на режим спільного сумісного майна подружжя. Навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобовязальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства. В даному ж випадку позивачем взагалі надано докази на підтвердження того, що вона приймала участь у перебудоваі не як дружина відповідача, а як фізична особа підприємець.

Отже, реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України (ч. 4 ст. 66 ГК України).

Посилання на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволенн позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 10-11, 60, 88, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 60, 69 ч.1, 70,71 Сімейного кодексу України, суд , -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в зв»язку з їх необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г.В.Шелєхова