Постанова № 53060809, 09.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2015 року 09:30 № 826/8259/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Тимчук М.Д. вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ-СПВ»до Держаної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ-СПВ» (надалі - позивач або ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ») з позовом до Держаної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва (надалі - відповідач або ДПІ в Оболонському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2015 року №№ 0000021702, 0000702203, 0000081702.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позиції сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства 01.01.2012 по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 29.12.2014 року 1450/26-54-22-06-35322510 (надалі - акт перевірки), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, крім іншого:

підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункт 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 податок на доходи фізичних осіб в сумі 3905,98 грн.;

частини 1 та 4 пункту 2 статті 6, пункт 5 статті 8. пункт 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску», в результаті чого не нараховано, не утримано та не сплачено перераховано до бюджету єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 10912,87 грн. Страхувальник зобов'язаний подати Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів України, в якому відобразити нарахування заробітної плати за вказані періоди роботи працівнику ОСОБА_1 для забезпечення внесення цих даних до Державного реєстру застрахованих осіб.

У порядку пункту 86.7. статті 86 Податкового кодексу України, позивачем подавалися заперечення до акту перевірки, за результатом розгляду яких, висновки акту перевірки були залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.01.2015 року, крім іншого:

№0000702203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - адміністративні та інші санкції в розмірі 510,00 грн.;

№ 0000021702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за єдиним внеском, нарахованим роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договором ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 5456,54 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000081702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3905,98 грн. за основним платежем та 1486,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, окрім рішення від 27.01.2015 року №0000702203, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ГУ ДФС у м. Києві, в результаті чого, рішенням про результати розгляду первинної скарги від 18.03.2015 року № 4385/10/26-15-10-08-16, податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.01.2015 року №000081702 було залишене без змін та збільшено штрафну санкцію на 1836,58 грн.; скасоване податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.01.2015 року №000021702.

Також, спірні податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ДФС України, в результаті чого, рішенням про результати розгляду повторної скарги від 21.04.2015 року № 8361/6/99-99-10-01-08-15, податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.01.2015 року №000081702 та № 0000702203 були залишені без змін.

Підставою для прийняття спірних рішень, як вбачається зі змісту акту перевірку, стало наступне.

Згідно з наданими до перевірки документами на підприємстві відсутні штатні працівники. Проте проведеною перевіркою було встановлено, що в ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ» використовується праця фізичної особи ОСОБА_1, який є директором ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ» з 24.07.2010 року, що підтверджується наказом про призначення № 3.1.1 від 24.07.2010 року, згідно з яким ОСОБА_1 взяв на себе обов'язки директора. На виконання вимог Закону України «Про оплату праці» ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ» повинно було виконувати функції податкового агента, а саме нараховувати та виплачувати заробітну плату в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, під час ведення фінансово-господарської діяльності та нести відповідальність. Також, податковий агент, зобов'язаний був утримати податок із заробітної плати за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 цього Кодексу та своєчасно сплачувати його до бюджету. У зв'язку з невиконанням позивачем зазначених обов'язків податкового агента, відповідачем було проведено розрахунок правильності нарахування податку на доходи фізичних осіб (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в період з січня 2012 року по грудень 2013 року), за результатом якого донараховано податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період в розмірі 3 905,98 грн.

Крім того, перевіркою нарахування, утримання та сплати сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ» встановлено, що згідно з наданими до перевірки документами на підприємстві відсутні штатні працівники. Керівник підприємства ОСОБА_1 працює на даному підприємстві відповідно до наказу про призначення на посаду від 24.07.2010 року № 3.1.1 на посаді директора підприємства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ» являється платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, податковий агент, зобов'язаний був нарахувати та утримати ЄСВ з доходу найманого працівника в строки, встановлені чинним законодавством, проте, у зв'язку з невиконанням позивачем зазначених обов'язків податкового агента, відповідачем було проведено розрахунок правильності нарахування єдиного внеску (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в період з січня 2012 року по грудень 2013 року), за результатом якого донараховано суму єдиного внеску з доходу ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року в розмірі 10 912,87 грн.

На думку позивача, як під час перевірки, так і під час розгляду його заперечень до акту перевірки та скарг на спірні рішення, контролюючими органами не було враховано той факт, що ОСОБА_1 працював на ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ» за сумісництвом та відповідно до наказу № 3.1.2. від 24.07.2010 року ОСОБА_1 був встановлений режим неповного робочого часу у вигляді робочого тижня з одним робочим днем тривалістю 4 години. В той же час, донараховані позивачу суми здійснені відповідачем виходячи з повної зайнятості. При цьому, позивач вважає, що виходячи з часткової зайнятості, вказані в акті перевірки податкові донарахування мали бути вирахувані пропорційно часу зайнятості ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Лізинг ІТ-СПВ».

Не погоджуючись з наведеними висновками відповідача, покладеними в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 27.01.2015 року №№ 0000021702, 0000702203, 0000081702 та вважаючи такі спірні рішення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом про їх скасування.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку, за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявним у матеріалах справи письмовим доказам та поясненням представників сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді у відкритому судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (надалі - Кодекс).

За правилами підпункту 60.1.2. пункту 60.1. статті 60 Кодексу, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги (пункт 60.3. статті 60 Кодексу).

Таким чином, податкове повідомлення-рішення визнається відкликаним у разі прийняття контролюючим органом рішення, яким задовольняється скарга (повністю чи частково) на користь платника податків щодо скасування податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що рішенням ГУ ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 18.03.2015 року № 4385/10/26-15-10-08-16 скасоване податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.01.2015 року №000021702, яке за правилами підпункту 60.1.2. пункту 60.1. статті 60 Кодексу вважається відкликаним, отже відсутні підстави для задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування такого рішення.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2015 року №№ 0000702203, 0000081702, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.180. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно підпункту 168.1.1., підпункту 168.1.2. пункту 168.1., статті 168 Кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

За правилами пункту 167.1. статті 167 Кодексу, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті мінімальна заробітна плата).

Згідно пункту 171.1. статті 171 Кодексу, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Підпунктом а) пункту 176.2. статті 176 Кодексу передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

При цьому, відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

За приписами пунктів 2, 3, 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 4 зазначеного Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, за правилами пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний, крім іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Судом за результатом судового розгляду встановлено, що позивачем не заперечується той факт, що ОСОБА_1 працював директором товариства з січня 2012 року по грудень 2013 року, при цьому, не надав суду, аналогічно як і відповідачу під час перевірки та процедури адміністративного оскарження, жодного документу, яким би визначався розмір його заробітної плати (оподатковуваного доходу), у тому числі, з урахуванням режиму його роботи (неповний робочий тиждень), розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб та ЄСВ і доказів їх сплати до бюджету.

Виходячи з наведеного, суд погоджується з відповідачем щодо нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та ЄСВ (директора товариства ОСОБА_1) виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в період з січня 2012 року по грудень 2013 року.

З огляду на зазначене в сукупності, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 27.01.2015 року №№ 0000702203, 0000081702 та, відповідно, про відсутність підстав для їх скасування.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем доведена правомірність прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ-СПВ» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій