Рішення № 53058252, 02.11.2015, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" листопада 2015 р.

Справа № 924/1550/15

Господарський суд Хмельницької області у складі:

судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного підприємства „МВМ-13”, с. Судилків, Шепетівський район

до комунального підприємства Нетішинської міської ради „Житлово-комунальне об’єднання”, м. Нетішин

про стягнення 14193,39 грн. – основного боргу, 4164,49 грн. – пені, 22989,83 грн. – інфляційних втрат, 1794,07 грн. – 3% річних

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 14193,39 грн. – основного боргу, 4164,49 грн. – пені, 22989,83 грн. – інфляційних втрат, 1794,07 грн. – 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань з оплати виконаних робіт згідно договору підряду №73 від 06.06.2013р. Нарахування пені обумовлено наявністю відповідної умови договору щодо її застосування, а стягнення інфляційних та 3% річних заявлено з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. В обгрунтування своєї позиції посилається на ті обставини, що договір, на підставі якого позивач просить стягнути борг, укладався на виконання рішення Нетішинської міської ради №35/762 від 26.12.2012р., відповідно до якого відповідачу було виділено кошти в сумі 77939,42 грн. Стверджує, що кошти у зазначеній сумі повністю були перераховані на рахунок позивача.

Неспроможність сплатити повну суму боргу за виконані роботи пояснює відсутністю фінансування зі сторони Нетішинської міської ради, до якої відповідач неодноразово звертався з приводу вирішення даного питання.

Стосовно нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, відповідачем подано контррозрахунок, згідно якого інфляційні втрати за період з жовтня 2013 року по серпень 2015 року становлять 15003,84 грн., а 3% річних за період з жовтня 2013 року по серпень 2015 року становлять 1905,87 грн.

Щодо стягнення пені відповідач просить застосувати строк позовної давності, вважаючи, що позивач його пропустив.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

06.06.2013р. комунальне підприємство Нетішинської міської ради „Житлово-комунальне об’єднання” (замовник) уклав з приватним підприємством „МВМ-13” (підрядник) договір підряду №73, згідно умов якого замовник доручає, а підрядник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, виконати роботи по поточному ремонту вул. Старонетішинська, м. Нетішин. Замовник зобов’язується прийняти та оплатити такі роботи у строки та на умовах цього договору, згідно акту приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою №КБ-3 (п.п. 1.1, 1.2).

Вартість робіт сторони обумовили в п. 2.1 договору, яка складає 92959,00 грн., в тому числі ПДВ 15493,00 грн. Також, вказана вартість визначена і у протоколі погодження договірної ціни, який є підставою для проведення взаємних розрахунків між сторонами та невід’ємною частиною договору. Між тим, у п. 1.4 договору сторони погодили, що розрахункова ціна є динамічною та підлягає коригуванню в процесі виробництва щодо об’ємів та складу робіт, відповідно до фактичних витрат підрядника, погоджених замовником.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору, здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в. Замовник повертає підряднику підписані акти приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в протягом п’яти календарних днів з моменту подачі актів замовнику.

Порядок розрахунків передбачено сторонами у розділі 2 договору, а саме: пунктами 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7.

- оплата вартості виконаних робіт проводиться на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою №КБ-3 на протязі 5-ти календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 2.3);

- замовник перераховує підряднику попередню оплату в розмірі 30% в сумі 27887,70 грн. (аванс) відповідно до пункту 2 Постанови КМУ 1404 від 09.10.2006р. на строк один місяць (п. 2.4);

- по закінченні одномісячного терміну подається акт виконаних робіт щодо використання попередньої оплати, а невикористані суми авансу повертаються замовнику (п. 2.5);

- в разі зменшення кошторисних призначень замовника на фінансування даних робіт замовник і підрядник мають право вносити зміни до даного договору шляхом підписання додаткових угод, в яких зазначається обсяг реального фінансування робіт (п. 2.6);

- розрахунки за виконані роботи можуть бути відстрочені у зв’язку із відсутністю асигнувань (п. 2.7).

Згідно п. 6.2 договору, замовник у разі несвоєчасної сплати вартості робіт за цим договором, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.

Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов’язань за цим договором (п. 8.1 договору).

На виконання умов договору (п. 2.4) відповідач перерахував позивачу попередню оплату в розмірі 30% в сумі 27887,70 грн. (аванс), про що свідчить платіжне доручення №U929773 від 05.06.2013р.

Позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на суму 92132,81 грн., про що свідчить підписаний сторонами акт №1/9 приймання виконаних будівельних poбіт за вересень 2013 року форми КБ-2в.

Відповідач належним чином не виконав свої зобов’язання з оплати виконаних та прийнятих робіт, лише частково розрахувавшись з позивачем 20.03.2014р. в сумі 9428,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9 від 20.03.2014р. та 11.07.2014р. в сумі 40623,10 грн., про що свідчить платіжне доручення №15 від 11.07.2014р.

Борг відповідача перед позивачем складає 14193,39 грн.

У зв’язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов’язань позивач, з посиланням на п. 6.2 договору, нарахував відповідачу пеню в розмірі 4164,49 грн. (за період з 06.10.2013р. до 06.04.2014р.), а також, з посиланням на ст. 625 ЦК України, 22989,83 грн. – інфляційних втрат (за період жовтень 2013 року – червень 2015 року) та 1794,07 грн. – 3% річних (за період з 06.10.2013р. по 09.07.2015р.).

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

У відповідності до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами правочин, з якого виникли взаємні права та обов’язки, за своїм змістом і правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання статтями 837 - 864 Цивільного кодексу України.

Частина 1 статті 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами частини 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Наявні матеріали справи свідчать про те, що позивач свої зобов’язання за договором стосовно виконання робіт виконав у повному обсязі, приймання-передачу робіт оформлено відповідним актом. Роботи були прийняті відповідачем без зауважень, тобто відповідач підтвердив, що роботу виконано та погодив її вартість.

Остаточний строк виконання зобов’язань з оплати виконаних робіт настав 05.10.2013р. Суд виходив з того, що у договорі сторони погодили авансовий платіж та остаточні розрахунки на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт протягом 5 календарних днів. Наявний у справі акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2013 року не містить день його підписання сторонами, тому днем підписання необхідно вважати останній день звітного місяця, тобто 30.09.2013р., а строк виконання +5 календарних днів = 05.10.2013р.

Як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не виконав свої зобов’язання з оплати виконаних та прийнятих робіт, зокрема, сплатив авансовий платіж та частково сплатив остаточний платіж.

Отже, відповідач є боржником, що прострочив виконання грошового зобов’язання, і у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Посилання відповідача на відсутність фінансування зі сторони Нетішинської міської ради судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що це не може бути підставою для звільнення замовника від обов’язку оплати відповідних робіт.

Судом звертається увага на те, що умовами договору (п.п. 2.6, 2.7) сторони передбачили право замовника і підрядника в разі зменшення кошторисних призначень замовника на фінансування робіт внести зміни до договору шляхом підписання додаткових угод, в яких зазначається обсяг реального фінансування робіт; також передбачено можливість відстрочки розрахунків у зв’язку із відсутністю асигнувань.

Отже, в разі відсутності коштів для оплати відповідач мав право звернутися до позивача з ініціативою внести зміни до договору щодо умов та порядку оплати у зв’язку з відсутністю фінансування. Однак, будь-яких доказів внесення змін щодо порядку оплати матеріали справи не містять.

До того ж, згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов’язання. Крім того, наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за виконані по договору роботи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. №11/446, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Терен ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005р., в постанові Вищого господарського суду України від 17.02.2015р. у справі №916/2462/14.

Не може бути й підставою для звільнення від обов’язку оплати посилання відповідача на ті обставини, що договір укладено на виконання рішення Нетішинської міської ради №35/762 від 26.12.2012р., згідно якого виділено кошти в сумі 77939,42 грн., які повністю перераховано позивачу, оскільки договір не містить жодних посилань на вказане рішення. Натомість, в пункті 2.1 договору та в протоколі погодженої ціни сторони встановили вартість робіт в сумі 92959,00 грн. Крім того, як вже зазначалося вище, відповідач підписав акт виконаних робіт без будь-яких зауважень погодивши вартість робіт.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У договорі сторони передбачили відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання зобов’язань з оплати виконаних робіт у вигляді сплати пені у граничному розмірі, встановленому Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Як вбачається з розрахунку позивача, період нарахування пені позивачем визначено правильно – в межах шестимісячного строку нарахування з 06.10.2013р. до 06.04.2014р. Однак, нарахування пені здійснено на суму боргу в розмірі 64245,11 грн. без врахування часткової оплати, яка відбулась 20.03.2014р.

Здійснивши перерахунок пені, з врахуванням здійсненої проплати, правомірно нарахованою сумою пені за період з 06.10.2013р. до 06.04.2014р. (182 дня) являється 4107,40 грн.

Проте, відповідач, посилаючись на ст. 258 ЦК України, просить застосувати строк позовної давності щодо нарахованої пені, вважаючи, що позивач його пропустив.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Нормами ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (ст. 258 ЦК України). Спеціальна позовна давність підлягає застосуванню лише у випадках, прямо передбачених законом. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як встановлено судом, строк виконання зобов’язань з оплати виконаних робіт за вересень 2013 року настав 05.10.2013р. Отже, момент, коли відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, настав 06.10.2013р. З цього ж моменту буде вважатись порушення права кредитора і виникнуть підстави для звернення до суду за захистом порушених прав.

Як вже вказувалось раніше, правомірним періодом нарахування пені являється 06.10.2013р. - 05.04.2014р. Оскільки, позовна заява була подана до суду 11.09.2015р., позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені.

Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності при стягненні пені та відмовляє в частині вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 4107,40 грн. з підстав пропущення строків позовної давності, а в частині вимог про стягнення пені в сумі 57,09 грн. відмовляє з підстав необгрунтованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд погоджується з ним.

Перевіривши правильність нарахувань інфляційних, суд не погоджується з початком періоду нарахування на суму боргу 64245,11 грн., а саме нарахування з жовтня 2013 року.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості.

Враховуючи те, що прострочка в оплаті виникла 06.10.2013р., нарахування інфляційних починається з листопада 2013 року. Крім того, відмічається, що перерахована сума інфляційних за липень 2014 року – червень 2015 року перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення.

Таким чином, перерахувавши інфляційні втрати, прийнявши до уваги позицію щодо нарахування інфляційних, викладену у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р., та з огляду на те, що у суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, обгрунтовано заявленою сумою інфляційних є 14524,91 грн.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 14193,39 грн. – основного боргу, 1794,07 грн. – 3% річних, 14524,91 грн. – інфляційних втрат.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4164,49 грн. – пені та 8464,92 грн. – інфляційних втрат належить відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного підприємства „МВМ-13”, с. Судилків, Шепетівський район до комунального підприємства Нетішинської міської ради „Житлово-комунальне об’єднання”, м. Нетішин про стягнення 14193,39 грн. – основного боргу, 4164,49 грн. – пені, 22989,83 грн. – інфляційних втрат, 1794,07 грн. – 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства Нетішинської міської ради „Житлово-комунальне об’єднання” (м. Нетішин, проспект Незалежності, 31; код 31345419) на користь приватного підприємства „МВМ-13” (Шепетівський район, с. Судилків, вул. Білокриницька, 4; код 14149378) 14193,39 грн. (чотирнадцять тисяч сто дев’яносто три гривні 39 коп.) – основного боргу, 1794,07 грн. (одну тисячу сімсот дев’яносто чотири гривні 07 коп.) – 3% річних, 14524,91 грн. (чотирнадцять тисяч п’ятсот двадцять чотири гривні 91 коп.) – інфляційних втрат, 861,49 грн. (вісімсот шістдесят одну гривню 49 копійок) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4164,49 грн. – пені та 8464,92 грн. – інфляційних втрат відмовити.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу (Шепетівський район, с. Судилків, вул. Білокриницька, 4),

3 – відповідачу (м. Нетішин, проспект Незалежності, 31).