Рішення № 530489, 22.02.2007, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"22" лютого 2007 р.           Справа № 9/013-07

Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., розглянувши справу

За позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Форвард”, м. Київ

Товариства з обмеженою відповідальністю „Олта”, м. Бровари

простягнення 15747,37 грн.,

за участю представників:

позивача:Хомінський В.Л., довір. б/н від 06.02.2007р.,

відповідача:Телешев С.П., довір. № 10/07 від 01.01.2007р., обставини справи:

до господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Форвард” (далі –ТОВ „ТК „Форвард”, Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Олта” (далі –ТОВ „Олта”, Відповідач) про стягнення 15747,37 грн. - вартості 16 (шістнадцять) металопластикових конструкцій сплачених позивачем в рахунок попередньої оплати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не в повному обсязі поставив позивачу товар та не повернув позивачу грошові кошти отримані відповідачем в якості попередньої оплати за поставку товару, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 15747,37 грн. Крім того, позивач просить суд, судові витрати, зокрема, витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн. покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем при обґрунтуванні позовних вимог доведено лише факт укладення договору та факт його оплати і жодним чином не підтверджено саму недопоставку товару та обсяг недопоставки. Крім того, відповідач стверджує, що його товариство повністю виконало свої зобов’язання здійснивши вручення товару позивачу, а позивач, в свою чергу, прийняв товар та в момент прийняття товару ним не було виявлено недоліків щодо якості чи кількості товару. В якості доказу, що підтверджує зазначений факт, відповідач посилається на довіреність видану ТОВ „ТК „Форвард” Саух Катерині Олександрівні на отримання від ТОВ „Олта” товару.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Відповідно до усної домовленості між сторонами у справі позивач згідно платіжного доручення № 4073 від 06.04.2004 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 18 700 грн., в якості попередньої оплати за поставку товару (металопластикових конструкцій в кількості 19 штук, по ціні за одиницю - 820,18 грн. (без урахування ПДВ) та 984,21 грн. (з урахуванням ПДВ) на загальну суму 18 700 грн.), визначеного згідно податкової накладної № 23 від 06.04.2006 року, направленої відповідачем в адресу позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Згідно ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини відповідно до яких позивач перерахував відповідачу кошти, в якості попередньої оплати за поставку товару, а останній зобов’язаний його поставити. Оскільки відповідач не поставив товар, останній вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, в зв’язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України.

З огляду на подані сторонами докази (податкова накладна № 23 від 06.04.2006 року, рахунок-фактура № СФ-0000022 від 06.04.2006 року та пояснення), суд дійшов до висновку, що у відповідача виникло зобов’язання по поставці товару - металопластикових конструкцій в кількості 19 штук на загальну суму 18 700 грн.

Проте, як повідомив позивач, відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання по поставці товару, оскільки, останнім було передано позивачу лише 3 (три) металопластикові конструкції, у зв’язку з чим, позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 52 від 04.08.2006 року з вимогою про передачу 16 (шістнадцять) металопластикових конструкцій за які позивачем було здійснено попередню оплату. Проте, відповідач не надіслав позивачу відповіді на зазначену претензію, відповідний товар позивачу не поставив.

Оскільки, відповідач не поставив позивачу 16 (шістнадцять) металопластикових конструкцій за які позивачем було здійснено попередню оплату, останній надіслав на адресу відповідача претензію № 53 від 21.08.2006 року з вимогою про повернення коштів в розмірі 15747,37 грн., тобто позивач фактично відмовився від виконання відповідачем зобов’язання по поставці товару. Проте, відповідач не надіслав позивачу відповіді на зазначену претензію та на день розгляду справи кошти в розмірі 15747,37 грн. –вартості 16 (шістнадцять) металопластикових конструкцій позивачу не повернув.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В статті 525 вказаного Кодексу зазначено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Частиною 3 ст. 612 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд вважає безпідставними, оскільки довіреність, на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, є лише документом, що підтверджує надання представнику позивача повноважень на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару), але не засвідчує сам факт його отримання. Накладна № 16 від 10.04.2006 року не містить жодного підтвердження (підпис повноважного представника, печатка, тощо), що позивачем прийнято товар на загальну суму 18700 грн.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 15747,37 грн. - вартості 16 (шістнадцять) металопластикових конструкцій сплачених позивачем в рахунок попередньої оплати є правомірними та обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Що стосується судових витрат, слід зазначити наступне. Так позивач, крім державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, просить стягнути з відповідача 4 000 грн. витрат на правову допомогу.

Склад судових витрат визначено ст. 44 ГПК України. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними документами.

Крім того, відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатом, а відтак суд вважає, що витрати в розмірі 4 000 грн., які поніс позивач на оплату правової допомоги наданої останньому Приватним підприємством „Діалог 2000”, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 27.10.2006 року та платіжним дорученням № 1252 від 10.11.2006 року, не можуть бути віднесені до складу судових витрат у розумінні ст. 44 ГПК України.

Згідно з приписами ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

За загальним правилом збитки –це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов’язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витрат тощо.

Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об’єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов’язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

При цьому важливим елементом об’єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов’язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки –наслідком протиправної дії.

Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення 4000 грн. витрат на правову допомогу, не може розглядатись судом, як завдані позивачу відповідачем збитки, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв’язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за іншим договором.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 4 000 грн., є безпідставною, а відтак задоволенню не підлягає.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладається судом на відповідача. У зв’язку з тим, що позивачем при зверненні з позовом державне мито сплачено в розмірі 197,47 грн., що перевищує встановлений пп. "а" п. 2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір справляння державного мита, сума зайво сплаченого за платіжним дорученням № 1149 від 26.10.2006 року державного мита в розмірі 40 грн. підлягає поверненню з державного бюджету.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 202, 208, 509, 525, 526, 612, 615 ЦК України, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Олта” (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Горького, 5, к. 104 код 31256993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Форвард” (03124, м. Київ, вул. Радищева, 12/16, код 32657221) 15747,37 грн. боргу, 157,47 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позову –відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Форвард” з державного бюджету зайво сплачене за платіжним дорученням № 1149 від 26.10.2006 року державне мито в сумі 40 грн. Видати довідку.

          Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                 Є.П. Євграфова