Постанова № 53048355, 26.10.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/16894/15-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Чех Н.А.

при секретарі - Кузьменко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом посилаючись на те, що 22.07.2015 року головним державним виконавцем Мурихіним С.В. у виконавчому провадженні № 46160441 винесено про закінчення виконавчого провадження по виконкому листу № 755/10410/14-а від 14.01.2015 року, щодо виплати йому додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.03.2014 року. Постанова винесена на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає постанову про закінчення виконавчого провадження незаконною оскільки судове рішення не виконано, кошти він не отримав. Нарахування коштів і їх виплата є різними поняттями.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги, які викладені в позовній заяві, підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Зауважив, що кошти він так і не отримав. Крім того, у виконавчому провадженні відсутні матеріали, які він надавав. Як і не було прийнято рішення по його заяві про притягнення боржника до відповідальності - накладення штрафу.

Представник відповідача в судовому засіданні з вимогами не погодився, просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у запереченнях. Зауважив, що виконавче провадження було закрито у зв'язку з виконанням судового рішення, про що повідомив пенсійний фонд.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Кодексу Адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Зміст ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України не містить жодних застережень, які б надавали можливість за тих чи інших умов не виконувати судове рішення, яке набрало законної сили. Зазначена норма Закону має імперативний характер і довільному та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця. При цьому вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Виходячи із засад адміністративного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що відповідає конституційному положенню щодо обов'язковості виконання судових рішень на всій території України (ст. 124 Конституції України).

Згідно до положень ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. На відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими: боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Як було встановлено в суді, що в провадженні головного державного виконавця Мурихіна С.В. знаходився на виконанні виконавчий лист № 755/10410/14-а, виданий 14.01.2015 року Дніпровським районним судом міста Києва на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 року, про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.03.2014 року.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

В порядку ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються скарги на дії або бездіяльність державної виконавчої служби у разі невиконання або неналежного виконання судового рішення, прийнятого відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Як визначено у частині першій та шостій статі 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законами не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить визнати протиправною, скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та зобов'язати державного виконавця поновити виконавче провадження.

Відповідно до положень частини першої статі 3 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З постанови про закінчення виконавчого провадження від 22.07.2015 року встановлено, що виконавче провадження з примусового виконання рішення суду було закінчено, оскільки згідно повідомлення Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва від 17.06.2015 року № 10580/08 рішення суду виконано. Аналогічна інформація міститься і в повідомленні ГУ ПФУ в м. Києві від 19.06.2015 року № 12736/10.

Тобто, в суді було встановлено, що рішення суду, набувше законної сили, про вчинення дій щодо виплати Управлінням пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва ОСОБА_1 додаткової пенсії відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.03.2014 року не виконано, кошти позивач до цього часу не отримав. Крім цього, державний виконавець не перевірив відповідність нарахувань згідно ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», про що вказано в судовому рішення, виконавчому листі.

Заперечення представника відповідача не приймаються до уваги, оскільки вони є необґрунтованими та бездоказовими. Жодного доказу щодо безпідставності позову ОСОБА_1 до суду не надано.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 2, 11, 21 Закону України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року за № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», ст.ст. 1, 2, 3, 4, 11, 14, 122, 159-163, 167, 181, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати дії Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві - неправомірними.

Скасувати Постанову ВП № 46160441 від 22.07.2015 року про закінчення виконавчого провадження, відкритого по виконавчому листу №755/10410/14-а, виданого 14.01.2015 року Дніпровським районним судом міста Києва, по якому стягувачем є ОСОБА_1, боржником - Управління пенсійного фонду України у Дніпровському районі міста Києва.

Зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчинити дії згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення постанови в повному обсязі.

Суддя: