Ухвала суду № 53040143, 27.10.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Ляшенко М.А.

Доповідач - Лозко Ю.П.

Справа № 433/1235/14-ц

Провадження № 22ц/782/509/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого Лозко Ю.П.,

cуддів: Соловей Р.С., Фарятьєва С.О.

за участю секретаря: Козубської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА :

У жовтні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що у 2006 році він звернувся з листом до відповідача Міністерства оборони України в якому посилаючись на вимоги п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» просив призначити йому пенсію за вислугою років, проте отримав відмову без законних на те підстав, в результаті чого позивач вважає що даними діями відповідача, йому спричинена моральна шкода, яка виразилася в душевних психологічних та фізичних стражданнях, що суттєво відобразилось на загальному стані його здоров'я, у зв'язку з чим просив суд, стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 60 362,00 гривен, а також судові витрати позивача в розмірі 4 416,00 гривень.

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 26 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 червня 2015 року та ухвалити нове рішення по справі по суті позовних вимог яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були доведені обставини на які він посилався, як на підтвердження своїх доводів належними доказами, а саме спричинення позивачу діями відповідача МО України моральної шкоди у заявленому ним розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. 23 ЦК України, яка визначає підстави покладення обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Згідно ч.1, п.2,3 ч.2, п.2 ч.3, 4 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок порушення їх прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 у квітні 2006 року звернувся до МО України з листом, у змісті якого зазначив прохання прийняти рішення про призначення йому пенсії за вислугою років, у відповідності до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Зі змісту відповіді Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 19 квітня 2006 року на лист позивача ОСОБА_2 вбачається, що останньому було роз»яснино із зазначенням відповідних діючих на той час норм законодавства, які саме особи та з яких підстав мають право на пенсію відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців…»

Відповідно до роз'яснень, даних у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1195 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Позивач як на підтвердження своїх вимог, посилається на незаконну відмову МО України у призначенні йому пенсії за вислугою років та взагалі на бездіяльність відповідача у сприянні призначення йому пенсії, чим порушив його законні права та спричинив моральну шкоду відповідно. Проте позивачем не доведено суду а ні наявність такої відмови а ні повноважність МО України у відповідності до норм діючого законодавства України вчиняти такі дії.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262- XII ч.2 ст.10, та «Інструкції по організації роботи по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та членів їх сімей і соціальному обслуговуванню пенсіонерів у Міністерстві оборони України», затвердженою наказом Міністра оборони України від 27 червня 1995 року № 161, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 4 вересня 1995 р. за N 325/861 п.п. 5, 6, 13,16, що діяли станом на квітень 2006 року встановлено, що функції щодо призначення пенсій звільненим з військової служби військовослужбовцям покладено у Міністерстві оборони України на обласні військові комісаріати.

Вказана відповідь Департаменту фінансів МО України не містить у своєму змісті відмови про призначення пенсії саме ОСОБА_2 на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», а носить лише роз'яснювальний характер стосовно звернення позивача з даним проханням.

Постанова Жовтневого районного суду м. Луганська від 19.11.2012року, на яку посилається ОСОБА_2, не є належним доказом на підтвердження вимог щодо спричинення моральної шкоди.

На час звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 пенсія призначена, ї він її отримує через органи Головного управління пенсійного фонду України в Луганської області, що не заперечується сторонами.

Окрім того, рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2013 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, внаслідок прийняття незаконного рішення та дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб при здійсненні своїх повноважень, стягнуто з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 8 000 гривень.

Даним рішенням встановлено факт незаконності дій ЛОВК, що порушили законні права позивача на призначення пенсії за вислугу років та визнано доведеним завдання моральної шкоди ОСОБА_2 та наявність причинного зв'язку між незаконними діями відповідача ЛОВК та завданою шкодою.

Вказане рішення є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 липня 2013 року тобто після ухвалення вказаного рішення апеляційним судом, позивач ОСОБА_2 звернувся до Луганського відділення Донецького НІІСЕ із заявою про проведення експертного - психологічного дослідження у відношенні нього для оцінки моральної шкоди, спричиненої йому незаконними діями посадових осіб ЛОВК та МО України.

Зміст висновку Донецького НІІСЕ складений 27.09.2013 року не дає суду змоги, дійти остаточного висновку про наявність спричиненої моральної шкоди ОСОБА_2 безпосередньо діями чи бездіяльністю відповідача МО України, та наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями і насамперед самої вини відповідача, оскільки даним висновком встановлено наявність несприятливих змін особистості ОСОБА_2 та ін..., як результат тривалої відмови посадовими особами ЛОВК у призначенні йому військової пенсії.

Спричинена позивачу моральна шкода у зв'язку з незаконною відмовою ЛОВК у призначені пенсії по вислуги років, вже встановлена вищевказаним рішенням апеляційної інстанції та стягнута на користь позивача ОСОБА_2 у відповідному розмірі.

Отже, з урахуванням встановлених обставин у справі, позивач відповідно до вимог ст.10,60 ЦПК України не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Зокрема, суду не надано доказів на підтвердження того, що позивачу була спричинена моральна шкода саме діями чи бездіяльністю відповідача Міністерства оборони України пов'язаної із призначенням пенсії за вислугою років чи з відмовою у її призначенні а тому, виходячи з вищевказаних норм та вимог, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не узгоджуються зі встановленими обставинами по справі та не є суттєвими, оскільки зводяться до не згоди з висновками суду по оцінці доказів, але згідно зі ст. 212 ЦПК України право оцінки наданих доказів належить безпосередньо суду.

Доказів, які б спростували висновки суду апелянтом не надано.

За таких обставин колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, керуючись ст.ст.209,307,314 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 червня 2015 року - відхилити.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 26 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: