Постанова № 5302327, 10.08.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2009 № 16/134

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Студенця В.І.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - не зявився.

від відповідача Гукалов В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інженерні системи та обладнання"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2009

у справі № 16/134 (суддя

за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

до ТОВ "Інженерні системи та обладнання"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 7960,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду м. Києва про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Інженерні системи та обладнання” 7960,12 грн. заборгованості

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи та обладнання» на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 4205,00 грн. основного боргу, 2433,48 грн. пені, 73,99 грн. збитків від інфляції, 68,40 грн. 3% річних, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи та обладнання» подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження. Резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 24.03.2009 року змінити і стягнути 3298,63 грн. та 341,22 пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2009 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи та обладнання» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 16/134. Розгляд справи призначено на 31.07.2009 року о 10 год. 40 хв.

Розпорядженням від 31.07.2009 року голови Київського апеляційного господарського суду у звязку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці розгляд апеляційної скарги у справі № 16/134 доручено колегії суддів у складі: Студенця В.І. головуючий суддя, суддів Баранця О.М., Смірнової Л.Г.

В судове засідання 31.07.2009 року представник позивача не зявився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином, у звязку з чим розгляд даної справи ухвалою від 31.07.2009 року відкладено на 11.08.2009 року.

Враховуючи, що ухвала від 31.07.2009 року відправлена позивачу за поштовою адресою вказаною в позовній заяві та в апеляційній скарзі колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 25.07.2008 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи та обладнання» укладено договір № 25/07/08 від 25.07.2008 року перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені згідно умов якого, замовником (відповідачем) для здійснення конкретних перевезень подаються по факсу заявки на перевезення вантажу перевізником (позивачем), факсокопії документів мають юридичну силу.

Як було встановлено під час апеляційного провадження позивач отримав від відповідача контракт-заявку № 2 на доставку вантажу автомобільним транспортом, яка підписана позивачем та відповідачем та скріплена печатками. Згідно якої позивач повинен був здійснити перевезення вантажу автомобілем реєстр НОМЕР_3 по маршруту Польша-Україна, адреса завантаження ul. Poprzeczna, 8, Borzecin Duzi, 05-083 Zabrow, Poland, адреса розвантаження Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Лілії Коростоянової, 22.

У заявці визначено тип вантажу обладнання для виготовлення бутилок ПЕТ, дата та час завантаження, спосіб завантаження, необхідна документація. При цьому, сторони погодили, що сума послуг становить 1300 $ (по курсу НБУ на день вивантаження), строки оплати протягом трьох банківських днів з моменту отримання товарно-транспортної накладної (CMR), розрахунку та акту виконаних робіт.

На підтвердження виконання з боку позивача вимог Контракту-заявки № 2 до матеріалів справи додано товарно-транспортну накладну (CMR), розрахунок №14 від 04.0802008 року та акт виконаних робіт від 04.0802008 року, який підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками, згідно якого вартість наданих послуг з перевезення до оплати відповідачем становить 7205,00 грн., вказані документи отримані відповідачем 04.08.2008 року. Таким чином, відповідач, згідно умов договору мав виконати своє зобовязання щодо оплати наданих послуг до 07.08.2008 року.

Відповідач ТОВ «Інженерні системи та обладнання» надані послуги оплатив частково в розмірі 3000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.09.2008 року № 114 на суму 2000,00 грн. та платіжним дорученням від 17.11.2008 року № 193 на суму 1000,00 грн. У звязку з частковою сплатою наданих послуг, заборгованість відповідача становить 4205,00 грн., і відповідно саме ця сума і визначена позивачем та судом першої інстанції як заборгованість замовника-відповідача за надані позивачем транспортно-експедиційні послуги згідно Контракту-заявки № 2.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому, вимогами статті 316 Господарського кодексу України та статті 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За наведених обставин, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача боргу в розмірі 4205,00 грн., оскільки в договорі та контракті-заявці № 2 сторони погодили, що сума послуг становить 1300 $ (по курсу НБУ на день вивантаження), відповідно до інформації НБУ, курс долара США станом на 04.08.2008 року становив 484,51 грн. за 100 доларів США.

Таким чином, грошове зобовязання відповідача за договором перевезення становить 6298,63 грн., оскільки відповідачем було частково погашено заборгованість в розмірі 3000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.09.2008 року № 114 на суму 2000,00 грн. та платіжним дорученням від 17.11.2008 року № 193 на суму 1000,00 грн., то відповідно основна заборгованість відповідача за договором перевезення складає 3298,63 грн.

Відповідно до приписів ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, за умови встановлення факту прострочення з боку відповідача зобовязання щодо оплати наданих позивачем послуг, господарський суд м. Києва задовольнив частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 73,99 грн. збитків від інфляції, 68,40 грн. 3% річних, при цьому, розмір та період нарахованих сум інфляційних втрат та 3% річних не оскаржувався відповідачем.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України згідно зробленого колегією суддів розрахунку розмір 3% річних становить 60,40 грн., отже рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року підлягає зміні в частині розміру стягнення 3% річних.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України - штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 237 Господарського кодексу України передбачено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватись одночасно з відшкодуванням збитків та стягнення штрафних санкцій.

П. 49 Інформаційного листа розяснення Вищого господарського суду від 07.04.2008 року № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” зазначено наступне.

Відповідно до частини першої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та п. 6.2 умов договору № 25/07/08 від 25.07.2008 року, яким передбачено, що у разі прострочення оплати рахунку, відповідач, починаючи з 10-го дня отримання рахунку, сплачує позивачу пеню в розмірі 0,4 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу яка становить 1300 $, згідно курсу НБУ на день вивантаження становила 6298,63 грн.

Зважаючи на той факт, що прострочення відповідача почалось з 15.08.2008 року (строк оплати встановлено починаючи з 10-го дня після передачі документів, які отримані відповідачем 04.08.2008 року) по 10.12.2008 року (день підписання позовної заяви), і відповідно пеня згідно зроблених колегією суддів розрахунків становить 2019,66 грн., саме ця сума пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню, відповідно рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року в цій частині також підлягає зміні.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу за ненадходження від відповідача повної оплати за надані послуги з перевезення, проти розміру якого відповідач не заперечував, позивач здійснив розрахунок пені на підставі п. 6.2 договору, який не було визнано у судовому порядку недійсним, тому судом обґрунтовано задоволено позовну вимогу щодо стягнення пені.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 24.03.2009 року у справі № 16/134 змінити, викласти абз. 2 резолютивної частини в наступній редакції.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи та обладнання» (юридична адреса: 02152, м. Київ, пр-т Тичини, 20, поштова адреса: 13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Л. Карастаянової, 22, код ЄДРПОУ: 35454429) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 3289 грн. 63 коп. основного боргу, 2019 грн. 66 коп. пені, 73 грн. 99 коп. збитків від інфляції, 60 грн. 40 коп. 3% річних, 69,73 державного мита, 80,68 витрат на інформаійно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

2. В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 24.03.2009 року у справі № 16/134 залишити без змін.

3. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи та обладнання» (юридична адреса: 02152, м. Київ, пр-т Тичини, 20, поштова адреса: 13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Л. Карастаянової, 22, код ЄДРПОУ: 35454429) 22 грн. 44 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

4. Доручити господарському суду м. Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

5. Справу № 16/134 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя

Судді

13.08.09 (відправлено)