Постанова № 53023083, 19.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 922/3962/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Борисов С.І., дов. №3-83/14-2 від 04.09.2014 р.

відповідача - Шихкерімова Н.К., дов. №26 від 25.08.2015 р., Лесько Т.М., дов. №29 від 08.09.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4111Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 р. у справі № 922/3962/14

за позовом Приватного підприємства "Деол Трейд", м. Львів, до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків про визнання частково недійсним рішення

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року позивач - Приватне підприємство "ОККО-Бізнес", звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, відповідача, про :

1) визнання недійсним пункту 1 рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14 в частині визнання вчинення ПП "ОККО-Бізнес" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах міста Харкова та з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з врахуванням автозаправних станцій, розміщених поблизу цієї дороги, які призвели до обмеження конкуренції, в той час, коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій;

2) визнання недійсним пункту 9 рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.12.2014р. по справі № 922/3962/14 (суддя Шарко Л.В.) у задоволенні вищевказаного позову було відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2014р. по справі № 922/3962/14 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2015р. рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2014р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. по справі № 922/3962/14 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Скасовуючи постанову попередніх інстанцій, Вищий господарський суд виходив з того, що судами першої та апеляційної інстанцій не було з"ясовано обставин, які мають значення для справи, а саме:

- не встановлено фактичних обставин, пов'язаних з об'єктивною стороною вчинення, на думку Відділення, порушення Підприємством (в який конкретний період, яке підприємство, коли саме та які ціни встановлювало), тоді як саме вони мають бути підставою для висновку щодо схожості та/або узгодженості поведінки);

- не досліджено, якими були та/або є коефіцієнти кореляції цінової поведінки учасників даного провадження на цьому ж ринку поза межами періоду, де Відділенням визнано порушення; чи зазнали ці коефіцієнти змін у оспорюваний період та яких саме;

- не досліджено доказів Відділення щодо фактичного настання негативних наслідків у вигляді обмеження конкуренції, з огляду на те, що частина третя статті 6 Закону № 2210 передбачає кілька самостійних кваліфікуючих ознак з цього приводу, які входять до предмету доказування (зокрема, "призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції").

При новому розгляді справи у судовому засіданні 14.07.2015 року представник позивача звернувся до господарського суду Харківської області з усним клопотанням про зміну найменування позивача у справі, в обґрунтування чого надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 10.07.2015 р., згідно якого новим найменуванням позивача (код ЄДРПОУ: 37278249) є Приватне підприємство "Деол Трейд".

Зазначене клопотання було задоволено судом.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2015 р. (суддя Кухар Н.М.) у позові відмовлено повністю.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ПП «ОККО-Бізнес» не реалізовувало дизельного палива вроздріб для споживачів, оскільки не є роздрідним реалізатором такого товару, а реалізацію (роздрібний продаж) нафтопродуктів, наданих позивачем, здійснювала незалежне від позивача особа ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» (комісіонер) на підставі укладеного з позивачем (як комітентом) договору комісії №0/2-3-11/235 від 01.01.2011 року. Вказану особу комісіонера вже було притягнуто окремо від позивача до відповідальності за порушення антимонопольного законодавтсва

Також вказує на те, що відповідачем та місцевим господарським судом не наведено жодних доказів узгодження поведінки позивача з іншими суб'єктами господарювання на ринку та, відповідно, не доведено факту узгодженості поведінки і відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання.

Крім того, звертає увагу на те, що суд першої інстанції не обгрунтував наявності факту обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) позивача або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відділенням ринку, протягом певного періоду часу.

При цьому, як вказує позивач, місцевий господарський суд не дослідив динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару. Також, за висновком позивача, суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, якими були коефіцієнти кореляції цінової поведінки учасників даного провадження на цьому ж ринку поза межами періоду, де Відділенням визнано порушення, а також чи зазнали ці коефіцієнти змін у оспорюваний період та яких саме.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2015 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 09.09.2015 року на 10:00 год.

Згідно з протоколом повторного перерозподілу судової справи №922/3962 між суддями від 08.09.2015 року суддею-доповідачем визначено суддю Гончар Т.В., а також визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Гончар Т.В., суддя Плужник О.В., суддя Гребенюк Н.В.

Пунктом 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

У судовому засіданні 09.09.2015 року було оголошено перерву до 10:30 год. 30.09.2015 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 року розгляд справи було відкладено на 19.10.2015 року на 11:30 год.

Представник позивача в судових засіданнях 09.09.2015 року та 19.10.2015 року підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№12829 від 09.09.2015 року), доповненні до відзиву на апеляційну скаргу (вх.№14298 від 19.10.2015 року) та його представники в судових засіданнях 09.09.2015 року, 30.09.2015 року та 19.10.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ПАТ «КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ», ПП «ОККО - БІЗНЕС» та ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» входять до складу групи суб'єктів господарювання, в якій ПАТ «КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ» здійснює контроль над ПП «ОККО - БІЗНЕС» та ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ».

Також зазначає, що ПП «ОККО - БІЗНЕС» здійснює роздрібну реалізацію високооктанового бензину та дизельного пального через ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» згідно з договором комісії від 01.01.2011 № 02/2-3-11/235 .

Разом з цим, згідно з умовами цього договору всі кошти, які надійшли від реалізації товару комісіонером, становлять власність комітента, а комісійна винагорода комісіонера залежить від встановленої ним роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів.

Отже, оскільки підвищення роздрібної ціни на дизельне пальне комісіонером призводить до збільшення доходу не лише комісіонера, а і комітента , то позивач є суб"єктом господарювання на ринку роздрібної реалізації нафтопродуктів і з урахуванням частини 4 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" штраф накладається як на особу порушника, так і на отримувача вигоди від вчиненого порушення, тобто на комітента.

Крім того, зазначає, що за наявності у позивача та інших суб"єктів, що входять до однієї групи, різних затрат, які можуть впливати на ціну дизельного пального, а саме різних постачальників та цін придбання товару, певної кількості залишків дизельного пального, різних витрат на заробітну плату, оренду АЗС, підвищення відбулось схоже і майже одночасно, що свідчить про узгодженість, синхронність та схожість таких дій.

Також, звертає увагу на те, що позивач та юридичні особи, що входять з ним до однієї групи, здійснюють діяльність з роздрібної реалізації дизельного пального через 88 АЗС, що складає 53% від загальної кількості АЗС у конкретно визначених територіальних межах і надає можливість відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу доводи позивача та відповідача, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом першої інстанції, 03.07.2014р. Адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (відповідач) було прийнято рішення № 158-р/к у справі № 2/01-105-14 (далі Рішення), згідно з пунктом 1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Холдинг" (ідентифікаційний код 34430873), Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (ідентифікаційний код 38194448), Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (ідентифікаційний код 00135390), Товариство з обмеженою відповідальністю "Престиж 10" (ідентифікаційний код 37093991), Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангард 10" (ідентифікаційний код 37093902), Підприємство з іноземними інвестиціями "Лукойл-Україна" (ідентифікаційний код 30603572), Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ Рітейл" (ідентифікаційний код 37821544), та суб'єкт господарювання в особі Приватного підприємства "ОККО-Бізнес" (ідентифікаційний код 37278249) (станом на 10.07.2015 р. нова назва- ПП "Деол -Трейд") і Приватного підприємства "ОККО-Нафтопродукт" (ідентифікаційний код 36670361) визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах міста Харкова з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з урахуванням автозаправних станцій, розміщених поблизу цієї дороги, які призвели до обмеження конкуренції, в той час, коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій.

Відповідно до пункту 9 Рішення на Приватне підприємство "ОККО-Бізнес" накладено штраф в розмірі 68000,00 грн.

У вказаному рішенні Харківським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету встановлено, що:

- Приватне підприємство "ОККО-Бізнес" здійснює роздрібну реалізацію високооктанового бензину та дизельного палива через Приватне підприємство "Окко-Нафтопродукт", згідно з Договором комісії від 01.01.2011р. № 0/2-3-11/235.

Частками в розмірі 100% статутного капіталу ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" володіє ПАТ "Концерн Галнафтогаз".

Отже, в розумінні ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" входять до складу єдиного суб'єкта господарювання.

- ТОВ "ВОГ Рітейл", ПАТ "Укрнафта", ПП "Маршал", ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПАТ "Укргазвидобування", суб'єкт господарювання в особі ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" є конкурентами на одному товарному ринку в територіальних межах, до яких відноситься місто Харків з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з врахуванням АЗС, розміщених поблизу цієї дороги та не пов'язані між собою відносинами контролю;

- починаючи з 25.02.2014р. роздрібні ціни на дизельне пальне на АЗС в Територіальних межах почали стрімко зростати. Згідно з моніторингом Відділення (відповідача) за період з 26.02.2014р. по 11.03.2014р. у всіх суб'єктах господарювання роздрібні ціни на дизельне пальне в місті Харкові зросли на 0,90-1,34 грн. за літр.

З метою визначення схожості у діях згаданих вище суб'єктів господарювання щодо ціноутворення Антимонопольним комітетом проаналізовано наявність взаємозв'язку між даними щодо цін зазначених суб'єктів шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації дизельного пального, що встановлені у період, який досліджується.

Так, коефіцієнти кореляції від 0,75 до 0,99 свідчать про тісну взаємозалежність цінових траєкторій зазначених суб'єктів господарювання та підтверджують схожість їх поведінки. Коефіцієнти кореляції менше 0,75 підтверджують схожість (взаємозалежність) цінових траєкторій, хоча і не таку значну.

Аналізом цінової поведінки суб'єктів господарювання в Територіальних межах встановлено, що стрімке та схоже підвищення роздрібних цін реалізації розпочалось з 26.02.2014р. здебільшого за рахунок збільшення торговельних надбавок. З динаміки змін розміру торговельних надбавок за період з 15.02.2014р. до 15.04.2014р. видно, що вони зазнали значного збільшення саме з 25-27.02.2014р.

Схожість цих дій полягає у тому, що згадані суб'єкти господарювання у відповідний період 26.02.2014р. по 11.03.2014р. вчиняли однакові дії, по-перше, по підвищенню роздрібних цін на дизельне пальне, по-друге, по підтриманню їх на однаковому рівні у цей період часу в межах міста Харкова, в той час як ці ж самі особи, вчиняючи вищенаведені дії, не несли витрати, пов'язані з ціновою змагальністю та можливими змінами обсягів попиту, та, як результат таких дій, нівелювали ризик і витрати, пов'язані з конкурентною боротьбою з іншими учасниками ринку в частині ціноутворення.

Так, суб'єктом господарювання ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" в період з 26.02.2014р. до 03.03.2014р. підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 1,01 грн./літр або 9,44% (з 10,69 грн./літр до 11,70 грн./літр). При цьому, вартість дизельного пального, яке реалізовувалось, до 26.02.2014р. залишалась на одному рівні, а саме 10,59 грн./літр., при цьому розмір торговельної надбавки становив 12,88-14,12%. А в період підвищення ціни розмір торгівельної надбавки збільшився до 16,19-17,35%. Тобто, торгівельна надбавка в зазначений період зросла на 38,5% (з 1,22 грн./літр до 1,69 грн./літр).

З рішення Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України вбачається, що ПП "ОККО-Бізнес", разом з іншими зазначеними вище суб'єктами господарювання здійснюють діяльність з реалізації дизельного пального через 88 АЗС, що складає 53% від загальної кількості АЗС в Територіальних межах, що надає можливість відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції.

Схоже підвищення цін роздрібної реалізації дизельного пального з динамікою, що випереджає динаміку зростання оптових цін з урахуванням залишків без наявності об'єктивних причин, дало змогу позивачу та переліченим вище суб'єктам господарювання збільшити доходи від реалізації дизельного пального. В даному випадку зазначені особи своїми діями спотворили цінове змагання один з одним, що призвело до обмеження можливості кожного із них встановити ціну нижче, ніж у конкурентів.

Таким чином, в процесі розгляду адміністративної справи № 2/01-105-14, Харківським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, на підставі аналізу ситуації на ринку товару встановлено вчинення позивачем та іншими суб'єктами господарювання схожих дій, які є порушенням, передбаченим пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що кваліфікуються за частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з даним рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та не визнає факту вчинення ПП "ОККО-Бізнес" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та частиною 3 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

При цьому, позивач стверджує, що при винесенні оскаржуваного рішення № 157-р/к від 03.07.2014р. у справі № 2/01-105-14, адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України невірно визначено ПП "ОККО-Бізнес" як суб'єкта господарювання в розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" через відсутність у останнього контролю щодо ПП "ОККО-Нафтопродукт" та відсутність факту роздрібної реалізації нафтопродуктів через АЗС.

Місцевий господарський суд відмовляючи в позові, виходив з того, що позивач є суб"єктом господарювання на ринку нафтопродуктів , оскільки на підставі договору комісії №0/2-3-11/235 від 01.01.2011 року здійснює роздрібну торгівлю нафтопродуктами як комітент через комісіонера ПП "ОККО-Нафтопродукт". При цьому, за висновком місцевого господарського суду, як ПП "ОККО-Бізнес" так і ПП "ОККО-Нафтопродукт" (а не ПАТ "Концерн Галнафтогаз") заінтересовані в отриманні вигоди від реалізації нафтопродуктів та можуть отримувати такі вигоди в разі вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального.

Разом з цим, вказує на те, що з 25.02.2014р. по 12.03.2014р. ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПП "Лукойл-Україна", ТОВ "ВогРітейл", суб'єкти господарювання в особі ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" у визначених територіальних межах м.Харкова одночасно підвищували роздрібні ціни на дизельне пальне до однакового рівня, тоді як станом на 26.02.2014р. зазначені суб"єкти господарювання мали достатній ресурс пального, якого вистачило б на різний період часу (від 4 до 26 днів). Вказане стрімке та схоже підвищення цін відбулося попри відсутність об'єктивних економічних причин такого підвищення, що свідчить про узгоджені схожі антиконкурентні дії заначених осіб.

Таким чином, за висновком господарського суду першої інстанції, в процесі розгляду адміністративної справи № 2/01-105-14, Харківським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, на підставі аналізу ситуації на ринку товару, було правомірно встановлено вчинення позивачем та іншими суб'єктами господарювання схожих дій, які є порушенням, передбаченим пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що, в свою чергу, кваліфікуються за частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 11 ст. 7 Закону України від 26.11.1993р. № 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 121 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" рішення адміністративних колегій названого Комітету та його територіальних відділень приймаються від імені Антимонопольного комітету України або від імені його територіального відділення.

В обґрунтування оспорюваного рішення відповідач - Харківське обласне Територіальне відділення Антимонопольного комітету України посилається на вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50, ч. 3 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Відповідно до п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції - є антиконкурентні узгоджені дії.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про захист економічної конкуренції" узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку (підпункт 8.1 пункту 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

Частиною 4 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичнихосіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач вказував , що до нього не може бути застосовані фінансові санкції за рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14, оскільки він не може вважатися суб"єктом господарювання на ринку роздрібної торгівлі паливом, так як не є роздрібним продавцем дизельного пального, а реалізацію (роздрібний продаж) нафтопродуктів, наданих позивачем, здійснює комісіонер- ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» на підставі укладеного з позивачем (комітентом ) договору комісії від 01.01.2011р. № 0/2-3-11/235

За твердженням позивача, роздрібні ціни на високооктанові бензини в територіальних межах у період, що визначається відповідачем як період вчинення правопорушення, встановлювало ПП "Окко-Нафтопродукт" (третя особа) самостійно, а позивач не мав жодного впливу на встановлення таких цін, а отже не вчиняв правопорушення, передбаченого ч. З ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Однак колегія суддів вважає такі твердження позивача безпідставними, зважаючи на наступне .

Відповідно до ч. 2 ст. 1016 Цивільного кодексу України, за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору.

Таким чином, при придбанні споживачами моторних бензинів на АЗС "ОККО" продавцем є саме ПП "ОККО-Нафтопродукт", а не ПП "Окко-Бізнес".

Згідно з абзацем 12 статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суб'єкт господарювання - це юридична особа незалежно від правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною або фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" (третя особа) - є власником мережі АЗС.

Частками у розмірі 100 % статутного капіталу ПП "Окко-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" володіє ПАТ "Концерн "Галнафтогаз".

Отже, у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ПАТ "Концерн "Галнафтогаз", ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "Окко-Нафтопродукт" входять до складу групи суб'єктів господарювання, в якій ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" здійснює контроль над ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "Окко-Нафтопродукт", як власник їх статутного капіталу. При цьому, всі вищезазначені підприємства мають одну юридичну адресу: м. Львів, вул.Пластова, 1.

Згідно з пунктом 1.2 договору комісії комісіонер самостійно і на найбільш вигідних для комітента умовах здійснює правочини, спрямовані на реалізацію третім особам отриманого за цим договором товару (пункт 1.2. договору комісії).

Комісіонер реалізує товар третім особам через АЗС від свого імені в порядку, визначеному цим договором та діючим законодавством, при цьому комісіонер зобов'язаний діяти в інтересах комітента. Товар, переданий комітентом комісіонеру за цим договором, є власністю комітента і переходить у власність третіх осіб (покупців) по факту його реалізації комісіонером (пункти 5.1, 5.5 договору).

Всі кошти, які надійшли від реалізації товару комісіонером, становлять власність комітента і підлягають перерахунку на банківський рахунок останнього в порядку, визначеному договором (пункт 2.4 договору).

Отже, підвищення комісіонером роздрібної ціни на високооктанові моторні бензини призводить до збільшення доходу комітента на одиницю продукції, тобто, до отримання як комісіонером, так і комітентом вигоди від збільшення ціни.

Комісійна винагорода комісіонера за кожен вид реалізованого товару та належне виконання умов цього договору визначається сторонами за результатами місячного періоду надання послуг в залежності від видів, кількості, вартості реалізованих на всіх АЗС протягом кожного робочого дня товарів. Комісійна винагорода за звітний період визначається, як загальна сума за кожен робочий день (пункт 7.5 договору).

Згідно з умовами договору комісії, ПП "ОККО-Бізнес" є власником високооктанового бензину та дизельного пального до моменту його реалізації третім особам. При цьому ПП "ОККО-Нафтопродукт" зобов'язаний діяти в інтересах ПП "ОККО-Бізнес", а розмір комісійної винагороди ПП "ОККО-Нафтопродукт" напряму залежить від встановленої ним роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів, тобто, підвищення роздрібної ціни на високооктанові моторні бензини призводить до підвищення розміру комісійної винагороди в перерахунку на одиницю продукції, тобто, до отримання ПП "ОККО-Нафтопродукт" вигоди від збільшення ціни.

Відтак, як ПП "ОККО-Бізнес" так і ПП "ОККО-Нафтопродукт" (а не ПАТ "Концерн Галнафтогаз") заінтересовані в отриманні вигоди від реалізації нафтопродуктів та можуть отримувати такі вигоди в разі вчинення вказаного порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального.

Таким чином, позивач є суб"єктом господарювання на ринку роздрібної торгівлі паливом та здійснює таку торгівлю через комісіонера, отримуючи разом з ним вигоду від підвищення цін на паливо, у зв"язку з чим до нього можуть застосовуватися санкції згідно із Законом України "Про захист економічної конкуренції" у разі вчинення антиконкурентних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди.

Отже штраф накладається, зокрема, на тих юридичних осіб, які хоч і не вчинили певних дій, але отримали чи можуть отримати такі вигоди від вчинення порушення.

Згідно з п. 8.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", наявність у суб'єктів господарювання статусу учасників господарських зобов'язань, що виникли з господарського договору або інших угод, передбачає усвідомлення суб'єктами господарювання можливих наслідків виконання ними відповідних договорів (угод) у вигляді антиконкурентних узгоджених дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Таким чином, оспорюване рішення № 158-р/к містить обгрунтовані висновки щодо можливості отримання саме ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" переваг у конкуренції чи інших вигод в рамках положень Договору комісії, а не ПАТ "Концерн ГалНафтогаз", яке не є стороною за цим договором комісії.

Посилання позивача на те, що відповідачем не доведено факту існування правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", безпідставне, з огляду на наступне.

В пункті 8.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" вказано на те, що з урахуванням приписів частини третьої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод).

Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.

Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

У пункті 8.3 цієї постанови пленуму Вищого господарського суду України заначено, що антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України.

При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку. Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

Зокрема, суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.

Орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб"єкта господарювання і на вказаний орган покладається обов"язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб"єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку паралельної поведінки таких суб"єктів господарювання.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

За вимогами ч. 1 ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність вказаних підстав для скасування пунктів 1 та 9 оспорюваного рішення з огляду на наступне.

Так, оспорюваним рішенням Антимонопольного комітету України та матеріалами справи встановлено, що облікова ціна дизельного пального, яке реалізовувалося в період порушення суб'єктом господарювання в особі ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт", залишалась на одному рівні.

Також матеріали справи свідчать про те, що протягом періоду з 25.02.2014р. по 12.03.2014 р. ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПП "Лукойл-Україна", ТОВ "ВогРітейл", суб'єкти господарювання в особі ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" у визначених територіальних межах м. Харкова одночасно підвищували роздрібні ціни на дизельне пальне до однакового рівня.

Разом з цим, Відділенням було вірно встановлено, що вказані суб"єкти господарювання здійснюють реалізацію палива за наявності різних умов та чинників, які впливають на встановлення ними цін такої реалізації.

Так, ці суб"єкти застосовують різні методики вибуття запасів: ФІФО (собівартості перших за часом надходження запасів) або середньозваженої собівартості запасів

Структура інших витрат також відрізняється в учасників ринку в залежності від наявності власних АЗС, нафтосховищ та транспорту. Так, одні суб"єкти ринку здійснюють реалізацію палива через власні АЗС, користуються власними нафтобазами, нафтосховищами, а також автомобільним транспортом, тоді як інші користуються орендованими нафтобазами, нафтосховищами, автомобільним транспортом.

Окрім цього, станом на 26.02.2014р. зазначені суб"єкти господарювання мали достатній ресурс пального, якого, виходячи із середніх обсягів реалізації дизельного пального в лютому-березні 2014 року, вистачило б на різний період часу (від 4 до 26 днів), зокрема суб'єкту господарювання в особі ПП "ОККО-Бізнес" та ПП "ОККО-Нафтопродукт" на 11 днів.

Серед об'єктивних причин зростання роздрібних цін на дизельне пальне учасниками ринків зазначаються зростання світових цін на нафту, що в свою чергу, призводить до зростання оптових цін на світлі нафтопродукти, які в період з 26.02.2014р. до 11.03.2014р. становили близько 80-90% від роздрібної ціни реалізації.

При цьому, виходячи з аналізу цінової поведінки відповідачів у справі № 2/01-105-14 в територіальних межах, Відділеням було вірно встановлено, що стрімке та схоже підвищення роздрібних цін реалізації розпочалось з 26.02.2014р., здебільшого за рахунок збільшення торговельних надбавок. З динаміки змін розміру торговельних надбавок відповідачів за рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14, за період з 15 лютого до 15 квітня 2014 року вбачається, що вони зазнали значного збільшення саме з 25-27 лютого 2014 року.

Відділенням за період зазначеного підвищення було зроблено графіки та здійснено розрахунок коефіцієнту кореляції, які підтвердили схожість цінової поведінки відповідачів у справі № 2/01-105-14 (схожість цінових траекторій) у спірний період і правильність цих графіків зазначеними порушниками антиконкурентного законодавства не спростована.

Вказане свідчить про відсутність об'єктивних економічних причин, які могли б обумовити одночасне підвищення роздрібних цін зазначеними суб'єктами господарювання на дизельне пальне у визначений період, отже таке підвищення відбулось за рахунок збільшення торговельних надбавок.

Схоже підвищення цін роздрібної реалізації дизельного пального з динамікою, що випереджає динаміку зростання оптових цін з урахуванням залишків без наявності об'єктивних причин, дає змогу відповідачам за рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14, збільшити доходи від реалізації високооктанових моторних бензинів. Досягнення такого результату відповідає економічним інтересам кожного із вищезазначених суб'єктів господарювання, будучи для них фактором збільшення контролю на ринку, а саме над однією із його умов - рівнем ціни товару, з метою отримання додаткової виручки.

Разом з цим, слід зазначити, що підвищення цін відповідачами за рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14, на дизельне пальне відбулось за відсутністю на момент підвищення цін об'єктивних на те причин. Підвищення оптових цін - є підставою для підвищення роздрібних цін реалізації на конкурентному ринку лише після реалізації залишків, оскільки за умов значної конкуренції на ринку роздрібної реалізації дизельного пального, могли б існувати суб'єкти господарювання, які б підвищували ціни до реалізації залишків, і таким чином впливали б на рівень цін на ринку.

Для досягнення даного результату дії відповідачів за рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14, взаємно доповнюють один одного, оскільки ведення одноманітної цінової політики при різних внутрішніх умовах господарювання неможливо без дотримання єдиної узгодженої поведінки на ринку роздрібної реалізації дизельного пального.

Відповідачі у справі № 2/01-105-14 здійснюють діяльність з роздрібної реалізації дизельного пального через 88 АЗС, що складає 53% від загальної кількості АЗС у конкретно визначених територіальних межах, що надає можливість відчутно впливати на ринок, в тому числі шляхом обмеження конкуренції.

При цьому, негативні наслідки дій відповідачів у справі №2/01-105-14 полягають саме в діях, що призвели до обмеження конкуренції, а обмеження конкуренції полягає в тому, що певний рівень, як наявної так і потенційної конкуренції залишається на ринку, проте індивідуальна свобода суб'єктів господарювання визначати власну ринкову поведінку, а також ефективність функціонування системи вільного ринку, знижується в більшій чи меншій мірі.

Таким чином, як вірно встановив господарський суд першої інстанції, в період вчинення антиконкурентних узгоджених дій певний рівень конкуренції на ринку залишався, але відповідачі за рішенням адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. № 158-р/к у справі № 2/01-105-14, не змагались в частині встановлення роздрібних цін на реалізацію дизельного пального, що в свою чергу, призвело до обмеження конкуренції.

При цьому, слід зазначити, що паралельна поведінка є формою мовчазної згоди, прямі докази якої можуть і не існувати. Тому до об'єктивної сторони порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не включено необхідність встановлення, чи відбулась така поведінка в результаті погодження, необхідно довести лише 3 ознаки:

- вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару;

- вплив на конкуренцію, а саме (ймовірні) наслідки недопущення, усунення чи обмеження конкуренції;

- аналіз ситуації на ринку товару, який спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Отже, в процесі розгляду адміністративної справи № 2/01-105-14, Харківським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України, на підставі аналізу ситуації на ринку товару, було правомірно встановлено вчинення позивачем та іншими суб'єктами господарювання схожих дій, які є порушенням, передбаченим пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що, в свою чергу, кваліфікуються за частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність доказів узгодження поведінки позивача з іншими суб'єктами господарювання на ринку, а також доводи позивача про недоведеність факту обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) позивача або іншого негативного впливу таких дій.

Позивач також в апеляційній скарзі стверджує, що місцевий господарський суд не дослідив динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару.

Однак таке твердження колегія суддів вважає безпідставним, так як Відділенням під час розгляду справи № 2/01-105-14 та судом під час судового розгляду досліджена поведінка інших учасників ринку роздрібної реалізації дизельного пального, що не притягались до відповідальності.

Так, ПП «МАРШАЛ» в період з 28.02.2014 до 09.03.2014 підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального на 0,85 грн./літр або 7,87 % (з 10,80 грн./літр до 11,65 грн./літр). Але, таке підвищення здійснено внаслідок об'єктивних причин, а саме того, що 27 лютого 2014 року ПП «МАРШАЛ» закуплено 22165 літрів дизельного пального, що складає близько 70 % залишків дизельного пального на той період;

ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» підвищено вартість роздрібної реалізації дизельного пального з 05.03.2014 на 0,50 грн./літр або 5% (з 9,95 грн./літр до 10,45 грн./літр). При цьому, рівень рентабельності в зазначений період практично не змінився та складав 6,59-7,10 грн./л., а роздрібна ціна реалізації дизельного пального у ПАТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» була самою низькою ціною на ринку серед відповідачів у справі № 2/01-105-14.

При цьому, ТОВ "ТАТНЄФТЬ-АЗС-УКРАЇНА" та ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» визнали факт вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що зафіксовано в рішенні адміністративної колегії відповідача.

Також, за висновком позивача, суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, якими були коефіцієнти кореляції цінової поведінки учасників даного провадження на цьому ж ринку поза межсами періоду, де Відділенням визнано порушення, а також чи зазнали ці коефіцієнти змін у оспорюваний період та яких саме.

Проте вказане твердження є необгрунтованим, зважаючи на таке.

У зв'язку з розглядом справи № 2/01-105-14 Відділенням направлено вимоги до суб'єктів господарювання, які діють на цьому ринку, щодо отримання інформації, необхідної для підтвердження наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За результатами аналізу наданої суб'єктами господарювання інформації Відділенням і було встановлено одну із схожостей в діях суб'єктів господарювання, яка полягала у встановленні в період з 26.02.2014 до 11.03.2014 схожих цін на дизельне пальне.

Враховуючи, що одночасне та стрімке підвищення цін на дизельне пальне було здійснено відповідачами у справі № 2/01-105-14 , Відділенням за період зазначеного підвищення і було зроблено графіки та здійснено розрахунок коефіцієнту кореляції з метою встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку відповідачів протягом періоду, в якому відповідачі схоже підвищили ціни. За результатами цього розпорядженнями Відділення як відповідачів було залучено певних суб'єктів господарювання.

Розрахунок кореляції як одним із доказів, встановлених Відділенням, в сукупності з іншими доказами було покладено в обгрунтування висновку про вчинення відповідачами у справі № 2/01-105-14 порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки вони, скориставшись ситуацією на ринку (підвищенням закупівельних цін), обмежили цінове змагання та отримали надприбутки внаслідок таких цін.

Отже, оспорюваним рішенням Антимонопольного комітету України повністю встановлені обставини, які свідчать про вчинення позивачем у даній справі узгоджених схожих з іншими суб"єктами, що входять з ним до однієї групи, дій, які призвели до зниження конкуренції на ринку роздрібної торгівлі паливом, а також правильно застосовнано норми Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Закону України "Про Антимонопольний комітет України", що свідчить про відсутність підстав для скасування такого рішення.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 р. у справі № 922/3962/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 26.10.2015 року

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Плужник О.В.