Ухвала суду № 53015744, 27.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/57689/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Кобилянського М.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправними та скасовано накази УМВС України в Житомирській області №78 о/с від 28 березня 2014 року та № 109 о/с від 18 квітня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади інспектора дорожньо - патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного посту № 2 роти дорожньо - патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС. Поновлено позивача на посаді інспектора дорожньо - патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного посту №2 роти дорожньо - патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС, з 02 квітня 2014 року. Зобов'язано Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У касаційній скарзі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді на посаді інспектора дорожньо - патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного посту № 2 роти дорожньо - патрульної служби ДАІ в складі УМВС України в Житомирській області.

Наказом начальника УМВС України в Житомирській області №78 о/с від 28 березня 2014 року старшого прапорщика міліції ОСОБА_2 звільнено з займаної ним посади за підпунктом «ж» пункту 63 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 28 березня 2014 року на підставі рапорта ОСОБА_2 від 23.03.2014 року, що не містив конкретно визначеної дати звільнення зі служби.

В подальшому наказом №109 о/с від 18 квітня 2014 року УМВС України в Житомирській області були внесені зміни до наказу №78 о/с від 28 березня 2014 року, з зазначенням дати звільнення позивача 02 квітня 2014 року.

Оскільки у позивача не було наміру звільнятись, а рапорт про звільнення ним був написаний під тиском та погрозами вищестоящого начальства, ОСОБА_2 продовжував працювати, відкликав раніше поданий рапорт та звернувся до суду.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно із пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Водночас зазначені норми при звільненні позивача, зі служби відповідачем не дотримані. Так, перед виданням наказу про звільнення позивача зі служби, відповідачем не було досліджено підстав написання рапорту про звільнення та поважності причин, що перешкоджають виконанню ним своїх посадових обов'язків.

Крім того, у рапорті ОСОБА_2 не було зазначено дати з якої позивач просить звільнити, а звільнення було проведено через 5 днів з дня подачі рапорту про звільнення, тобто відповідачем не дотримано тримісячного строку до закінчення якого позивач мав право відкликати поданий рапорт.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2012 року № 21-136а12.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивача було необґрунтовано звільнено з посади.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Разом з тим, судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу неможна визнати законним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 24 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів доходить висновку про те, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від від 14 січня 2014 року справа № 21-395а13.

У справі, що розглядається, суди зазначені положення законодавства не застосували, унаслідок чого їх рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу неможна визнати законними та обґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Проте, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області - задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді М.М. Заїка

М.Г. Кобилянський