Ухвала суду № 53015734, 27.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2015 року м. Київ К/800/64513/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Кобилянського М.Г.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, третя особа: Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, третя особа: Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року в частині відмови в задоволені позову скасовано та прийнято нову постанову, якою позов в цій частині задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 29 травня 2014 №114 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в органах внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби (за рахунок м/б*) взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, підпорядкованої Управлінню Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, з 30 травня 2014 року. Поновлено позивача на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби (за рахунок м/б*) взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, підпорядкованої Управлінню Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, з 30 травня 2014 року. В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2014 року залишено без змін.

Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 20.05.2002 проходив службу в ОВС, в період з 20.10.2011 по 30.05.2014 проходив службу на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу із забезпечення роти ДПС ДАІ в званні старшого лейтенанта міліції.

Наказом №114 о/с від 29.05.2014 позивача звільнено з 30.05.2014 з ОВС у запас (з постановкою на військовий облік) за скоєння ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів 29.07.1991 №114.

Також встановлено, що в період з 30.05.2014 по 10.06.2014 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено листком непрацездатності.

Підставою для видачі наказу про звільнення позивача стали висновок службового розслідування від 29 травня 2014 року та наказ УМВС України у Волинській області від 29 травня 2014 року № 330/в, відповідно до яких прийнято рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача у вигляді звільнення зі служби "за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу", порушення вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року №382, у частині відданості народові України, Закону України "Про міліцію", Закону України "Про Дисциплінарний статут ОВС", особисту недисциплінованість, що виразилось у невиконанні вимог наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488дск та УДАІ УМВС в області від 28 травня 2014 року №157 щодо виконання завдань визначених Законом України "Про боротьбу з тероризмом" та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції".

Так, службовим розслідуванням було встановлено, що наказом начальника Управління державної автомобільної інспекції УМВС України у Волинській області від 28 травня 2014 року №157, на виконання вимог наказу МВС України від 28 травня 2014 року №488дск та керівництва Департаменту ДАІ МВС України, зобов'язано командирів взводів ДПС ДАІ роти ДПС підпорядкованої УМВС України у Волинській області на начальників відділення ДАІ з обслуговування м. Луцька провести оперативні наради з підпорядкованим особовим складом щодо відрядження працівників ДАІ в розпорядження начальника ГУМВС України в Харківській області. Під час проведення нарад визначити по 2 досвідчених, патріотично налаштованих працівника ДАІ та подати списки бажаючих до виконання поставлених завдань до 09:00 29 травня 2014 року у відділ ОР ДПС УДАІ УМВС у Волинській області.

Командир взводу із забезпечення супроводження РДПС ДАІ УМВС капітан міліції Лагода О.І. рапортом від 28 травня 2014 року доповів начальнику УДАІ УМВС України у Волинській області про те, що під час проведення зборів особового складу ніхто з працівників підрозділу не виявив бажання їхати у відрядження в Харківську область, після чого начальником УДАІ УМВС України у Волинській області полковником міліції Кравченею В.Ф. були проведені повторні збори даного взводу.

З рапортів начальника УДАІ УМВСУ у Волинській області полковника міліції Кравчені В.Ф. та начальника УКЗ УМВС України у Волинській області полковника міліції Феня М.Д. слідує, що на зборах особового складу взводу із забезпечення супроводження роти дорожньо-патрульної служби ДАІ, підпорядкованої УМВС, які відбулися в приміщенні УДАІ УМВС України у Волинській області 29 травня 2014 року, 13 співробітників вказаного підрозділу відмовилися виконувати наказ МВС України від 28 травня 2014 року №488дск та наказ УДАІ УМВС України у Волинській області від 28 травня 2014 року №157 про відрядження для несення служби в Харківську область, у зв'язку з чим усі здали свої службові посвідчення, в тому числі і позивач.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що безпідставна та необґрунтована відмова позивача відбути у відрядження для несення служби з охорони громадського порядку в Харківську область є несумісною з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечить змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки підриває довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, на які покладені завдання по боротьбі з тероризмом. За таких обставин відповідач мав достатньо підстав для звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 66 Положення за дискредитацію.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивача звільнено з посади без законних підстав, оскільки відповідачами не доведено належними доказами скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу. Крім того, проведене відповідачем службове розслідування не відповідає вимогам статті 14 Дисциплінарного статуту в частині повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх обставин події.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63-65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Окремо пунктами 66 і 67 зазначеного Положення передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

За змістом пункту 71 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу при звільненні в запас або відставку можуть бути позбавлені права носіння встановленої форми одягу, якщо вони засуджені за вчинення злочину, або вчинили проступки та дії, які дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Отже, дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби, а невиконання вимог наказів МВС України від 28 травня 2014 року №488дск та УДАІ УМВС у Волинській області від 28 травня 2014 року №157, що стало підставою для звільнення позивача, є порушенням службової дисципліни, за яке накладається дисциплінарне стягнення відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту.

Водночас, необхідно зазначити, що звільнення ОСОБА_2 відбулось під час його тимчасової непрацездатності, що не узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2014 року справа №21-212а14.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість скасування наказу УМВСУ у Волинській області №114 о/с від 29 травня 2014 року щодо звільнення позивача на підставі пункту 66 Положення за дискредитацію.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, третя особа: Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді М.М. Заїка

М.Г. Кобилянський