Ухвала суду № 53015676, 29.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2015 р. м. Київ К/9991/69438/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника позивача Марочкіна В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Землі Бессарабії" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 по справі № 1570/2643/2012

за позовом Приватного підприємства "Землі Бессарабії"

до Державної податкової інспекції у Болградському районі Одеської області

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємство звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 17.01.2012 № 0000022301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 607 747,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 позовні вимоги Підприємства задоволено, податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акті від 26.12.2011 №1287/2301/35154030 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ) за період з 01.08.2011 по 30.09.2011, в якому зазначено про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7 ст. 201 та п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ в ціні вартості придбаних товарів на підставі договорів купівлі - продажу товарів, укладених з контрагентами (ТОВ "Агрофірма Дмитрівка", ТОВ "Кара - Марин", ТОВ "Балкан Плюс", ПП "Білозіря", ПП "Бессарабія Плюс"), оскільки, позивачем проведено оплату за товар, проте фактично товар Підприємству не поставлявся, а отже, на думку контролюючого органу, позивачем проведено безтоварні операції та штучно сформовано податковий кредит по вказаним господарським операціям.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправним оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, виходив з того, що висновки податкового органу щодо безтоварності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

А, за змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Датою ж виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків. Правова ж підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів купівлі - продажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, первинних документів (договори, акти приймання - передавання на зберігання, акти звірок, податкові накладні, накладні, платіжні документи, товарно - транспортні накладні).

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правомірно виходив з реальності здійснених господарських операцій та обумовленість останніх цілям господарського характеру позивача та з наявності первинних документів, а також з того, що фактично датою виникнення права у позивача на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається саме дата списання коштів з його банківського рахунка на оплату товарів.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Землі Бессарабії" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 по справі № 1570/2643/2012 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

Ю.І. Цвіркун