Ухвала суду № 53015576, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/34997/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Централізована енергопостачальна компанія"

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 р.

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 р.

по справі № 826/7183/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Централізована енергопостачальна компанія"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Централізована енергопостачальна компанія" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про:

визнання дій державної податкової інспекції у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо проведення опису майна позивача, в результаті якого складено акт опису майна від 07.08.2014 №10 незаконними;

визнання незаконними дій державної податкової інспекції у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо визнання в акті опису від 07.08.2014 №10 майна позивача, переліченого в акті, описаним;

зобов'язання державної податкової інспекції у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві відкликати акт опису майна від 07.08.2014 №10.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 р. відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення окружного та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено опис майна позивача, за наслідками якого складено акт від 07.08.2014 №10.

Позивач посилаючись на протиправність дій контролюючого органу по проведенню опису майна Товариства, що призвело до неправомірного включення майна позивача до оскаржуваного акту від 07.08.2014 №10, звернувся до суду з даним позовом. Також Позовні вимоги мотивовано тим, що у позивача існувала переплата на рахунку по сплаті у січні-лютому 2014 року авансових внесків з податку на прибуток, а тому товариство неодноразово зверталось до контролюючого органу з листами про перерахунок суми у розмірі 122 256,00 грн. у рахунок погашення авансового внеску з податку на прибуток за березень 2014 року (107 541,00 грн.) та часткового погашення авансованого внеску з податку на прибуток за квітень 2014 року (14 715,00 грн.), що відповідачем, на порушення вимог Податкового кодексу України, не було зроблено.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про те, що дії контролюючого органу щодо проведення опису майна позивача, в результаті якого складено акт опису майна від 07.08.2014 №10 відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Як зазначено у частині першій статті 220 КАС, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе й обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин. (практика Верховного Суду України, згідно постанови від 20 травня 2008 року)

У зв'язку із наведеними процесуальними приписами суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно тлумачити ці норми.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

У мотивувальній частині рішення, зокрема, слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, механізм застосування податкової застави органами фіскальної служби врегульовано приписами Податкового кодексу України та Порядком застосування податкової застави органами доходів і зборів, що затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №572 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за №1841/24373 (далі за текстом - Порядок №572 ).

Відповідно до п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу України - джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно до п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України - не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління.

Пунктом 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пункту 89.1. Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі:

- несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

- несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Відповідно до п. 89.2 ст. 89 Податкового кодексу України - з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У той же час, відповідно до статей 88-90, 92, 93 розділу II Податкового кодексу України та Порядку №572 , проведення опису майна має відбуватися чітко за процедурою визначеною у зазначеному Порядку.

З урахуванням наведених законодавчих норм та з огляду на зміст розглядуваних позовних вимог до предмета доказування у даній справі належать обставини, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість застосування процедури податкової застави та, власне, дотримання контролюючим органом умов та порядку у процесі застосування цієї процедури.

Разом з тим суди не надали належної юридичної оцінки усім доводам позивача стосовно порушення контролюючим органом вимог чинного законодавства у межах спірних правовідносин.

Так, в обґрунтування заявлених позивачем вимог ним, серед іншого, наводились доводи щодо порушення податковим органом вимог у тому числі пунктів 2.5 та 2.6 Порядку №572, зокрема, щодо порядку оцінки майна, балансову вартість якого не визначено.

У той же час судами, з посиланням на вимоги чинного законодавства, не встановлено правові підстави та фактичні обставини, що зумовили визначення контролюючим органом балансової вартості майна у відповідній сумі, по відношенню до податкового боргу позивача. Не з'ясовано також фактичні обставини щодо передумов та правових наслідків наявності у акті розбіжностей стосовно вартості описаного майна.

Згідно статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. Статті 16 вказаного Закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно висновку, викладеного у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.

Приймаючи рішення у даній справі, відповідно до вимог статті 70 КАС України, судам необхідно було витребувати та, відповідно, дослідити докази, на які посилаються позивач та відповідач на підтвердження своїх доводів.

Оскільки зазначені обставини справи не були з'ясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Централізована енергопостачальна компанія" задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 р. та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 р. по справі № 826/7183/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді (підпис)Бухтіярова І.О. (підпис)Юрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 23.10.2015 р.