Ухвала суду № 53015432, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/36247/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді - Васильченко Н.В.,

суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К.Г.

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у справі № 812/226/15 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Рубежремстрой" про скасування рішення, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з позовом до приватного підприємства «Рубежремстрой», в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно - господарські санкції у розмірі 17 386,67 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій у розмірі 243,46грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що норми відносно працевлаштування вважаються виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року. Відповідно до положень ч. 5 ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» виконання нормативу робочих місць вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним, а надані відповідачем документи не дають, на думку позивача, змогу однозначно визначити чи було робоче місце ОСОБА_1 основним.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно звіту Ф № 10-ПІ приватного підприємства «Рубежремстрой» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 15 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» - 1 особа. Згідно табелів обліку робочого часу вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2014 рік фактично склала 19 осіб.

У 2014 році на підприємстві було працевлаштовано в наступні періоди 2 особи, яким встановлено інвалідність: ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 05.05.2014 року, посада - сторож, ІІІ група інвалідності, кількість відпрацьованих повних місяці - 4 місяці, ОСОБА_2 - з 01.01.2014 по 05.05.2014 року, посада - слюсар - інструментальник 4 розряду, ІІІ група інвалідності, кількість відпрацьованих повних місяці - 4 місяці.

З табелів обліку робочого часу вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали на робочих місцях протягом 4 місяців. Згідно звітів про відрахування єдиного соціального внеску за 2014 року вбачається, що штатна чисельність працівників та працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність в кількості 2 особи, за яких перераховувалась сума єдиного внеску.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зважаючи на вимоги статті 19 Закону № 875-XII, пункту 3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, пункту 2.1 пункту 2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України 28.09.2005 року № 286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 року за № 1442/11722, кількість робочих місць на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу у 2014 році становила 1 особу. При цьому, враховуючи, що 2 особи працювали повних 4 місяці 2014 року, тобто в загальній сумі термін роботи інвалідів протягом року склав 8-м місяців, середньооблікова кількість штатних працівників - інвалідів з урахуванням вимог Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286, склала 1 особу (2+2+2+2 : 12 = 0,66 = 1 особа).

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відповідачем створено відповідно до законодавства дві штатні одиниці для працевлаштування осіб, які мають інвалідність, у 2014 році працювали дві особи, що мають інвалідність, таким чином, ним не були порушені вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», які передбачають відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що заявлені до стягнення санкції є адміністративного-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність стягнення пені у розмірі 243,46 грн., оскільки відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України № 875 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відсутність факту сплати доводить відсутність об'єкту обчислення пені, що доводить передчасність та безпідставність її пред'явлення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного. На підприємства покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також інформувати про відповідну кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

У ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законами України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Оскільки відповідачем виконані усі вимоги, визначені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», зокрема і ч. 1 ст. 19 цього Закону, відповідно до якої для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця, у позивача відсутні правові підстави для застосування адміністративно - господарські санкції.

Колегія суддів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, вірно встановили характер спірних правовідносин та обґрунтовано застосували норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального законодавства, які б могли призвести до ухвалення неправильного рішення, не встановлено. Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Згідно ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у справі № 812/226/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.

Судді: