Ухвала суду № 53015371, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/46517/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014

у справі № 804/7188/13-а

за позовом Комунального підприємства „Новомосковськтеплоенерго"

до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції

Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство „Новомосковськтеплоенерго" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002281520 від 19.12.2012.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0002281520 від 19.12.2012 в частині застосування штрафних санкцій на суму 322911, 04 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача по податку на додану вартість № 467/1520/03342190 від 19.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0002281520, яким до позивача було застосовано фінансову санкцію у розмірі 20% у сумі 1132791, 44 грн.

Перевіркою встановлено несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги, визнали безпідставним та необґрунтованим зарахування податковим органом сплачених позивачем грошових коштів у рахунок податкового боргу та тих податкових зобов'язань, які не вказані платником податків у призначенні платежу під час перерахування коштів до бюджету, оскільки Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не передбачено зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Причиною виникнення спору у справі став факт зарахування податковим органом поточних платежів позивача по оплаті податку на додану вартість в рахунок погашення податкового боргу позивача попередніх періодів всупереч призначенню платежу, визначеному платником у платіжних дорученнях.

Судова колегія зазначає, що право визначати призначення платежу відповідно до законодавства України, чинного на момент спірних правовідносин, належало виключно платнику. Встановлена п.7.7 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів (яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях) не позбавляла платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 цього Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього Закону.

Тому суми податкових зобов'язань (або податкового боргу), з урахуванням положень пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, не передбачено зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Разом з тим, Податковим кодексом України (п.87.9 ст.87 цього Кодексу), на відміну від Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Таким чином, Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та Податковий кодекс України по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Згідно ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, органи державної податкової служби вправі застосовувати положення п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності цим Кодексом, тобто, з 01.01.2011, а на податковий борг, який виник до 01.01.2011 норми п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України розповсюджені бути не можуть.

Отже, попередні судові інстанції дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про безпідставність дій податкового органу щодо зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, та обґрунтовано частково скасували спірне податкове повідомлення-рішення, у зв'язку з чим передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що з урахуванням уточнюючих розрахунків та самостійно сплачених платежів в межах граничних термінів, податковий борг по податку на додану вартість позивача за період з 09.11.2009 по 30.10.2012 становить 4049402 грн., сума штрафних санкцій в розмірі 20% повинна становити 809880, 40 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі № 804/7188/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 у справі № 804/7188/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко