Ухвала суду № 53015306, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/68286/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Амєліна С.Є., Ситникова О.Ф.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанови відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору за період з 22.08.2014 року по 27.08.2014 року у кількості 155 постанов.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і відмовити позивачу у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що відсутні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору, оскільки відповідачем не вчинялось дій для примусового виконання виконавчих написів, з метою виконання яких вони і були відкриті.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом ( ч.2 ст. 11 Закону № 606-XIV).

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ст.28 Закону № 606-XIV).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 внесенні зміни до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у статті 28 якого визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Водночас до прийняття вказаної вище норми Верховним Судом України у постанові від 28.01.2015 у справі № 924/205/13-г наведена правова позиція про те, що сплив строку наданого для добровільного виконання рішення суду сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконане, а державним виконавцем вчинено дії спрямовані на примусове виконання (заходи примусового виконання рішення).

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно ст. 32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову Державного підприємства «Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними та скасування постанов з урахуванням того, що останнім не вчиненні заходи примусового виконання рішення, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», є такими, що відповідають висновку Верховного Суду України.

Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскарженого судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

С.Є. Амєлін

О.Ф. Ситников