Ухвала суду № 53015286, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/12805/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі № 2а-4204/10/1770

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, позов задоволено повністю. Податкові повідомлення-рішення Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції від 06.05.2010 року № 0011251740/0 та № 0011301740/0 визнано нечинними та скасовано.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 28.07.2015 року замінено Кузнецовську об'єднану державну податкову інспекцію правонаступником - Кузнецовською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.10.2007 року по 31.12.2009 року відповідачем складено акт від 31.03.2010 року № 374/17-2722313137, яким встановлено порушення, зокрема: - ст. 13, абз. «б», п. 1 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9, п. 7.1 ст. 7, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб IV квартал 2007 року в розмірі 2 334, 39 грн.; - пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого в перевіряємому періоді занижено зобов'язання з податку на додану варіть в розмірі 240, 00 грн. та завищено податковий кредит з податку на додану вартість в розмірі 3 310, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 року: - №0011251740/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у сумі 2 334, 39 грн. - за основним платежем; - №0011301740/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 3 550, 00 грн. за основним платежем та 1 775, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом було порушено ряд процедурних питань щодо проведення перевірки, зокрема, що неналежним чином повідомлено платника податків про проведення перевірки за конкретний період господарської діяльності, не витребувано відповідних документів за весь період, що перевірявся, податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки, що не підписаний позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Як вбачається із матеріалів справи, податковим органом проведена виїзна планова документальна перевірка. В акті, який складено за її результатами, зазначено, що вона проведена в присутності СПД - фізичної особи ОСОБА_4.

Враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 24.12.2010 року №21-25а10, судам потрібно звертати увагу на те, що якщо допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковим органом.

Встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало неподання позивачем до перевірки первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується діяльність позивача за період жовтень-листопад 2007 року.

Таким чином, в даному випадку підлягає оцінка не лише процедури проведення перевірки, а також і правомірність поведінки платника податків. І якщо порушення платника податків і суми визначених йому грошових зобов'язань будуть підтверджені в процесі судового розгляду, податкові повідомлення-рішення мають бути залишені чинними, незалежно від обставин процедури проведення перевірки контролюючим органом.

Крім того, вирішуючи спір у даній справі, судам потрібно було врахувати, що процедурні порушення, допущені контролюючим органом при визначенні платнику податків грошового зобов'язання, які не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, не є виключною підставою для визнання протиправними таких рішень.

Згідно із пп. 9.12.1 п. 9.12. ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет №13-92), крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Вказаними нормами Закону врегульовано питання сплати податку фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які знаходяться на загальній системі оподаткування чи сплачують фіксований податок за придбаним патентом.

За змістом ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Встановивши обставини, що податковим органом не взято до уваги надані платником податків до акта перевірки заперечення з долученими копіями податкових накладних за жовтень-грудень 2007 року, копії яких, в свою чергу, знаходяться у матеріалах справи, судам необхідно з'ясувати питання чи спростовується відповідною документацією суть встановленого порушення.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 2а-4204/10/1770 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук