Ухвала суду № 53015263, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/49376/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 15.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013

у справі № 2а-6404/08/0470

за позовом Державного підприємства „Придніпровська залізниця"

до Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими

платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової

служби

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Придніпровська залізниця" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів) про скасування податкового повідомлення - рішення № 00001318821/3/23088 від 04.07.2008.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2011 позовні вимоги

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2007 та складено акт № 480-08-03/1-01073828 від 20.11.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийнято прийнято податкове повідомлення рішення № 00001318821/3/23088 від 04.07.2008, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість 3663386, 20 грн.: 1880254, 35 грн. основний платіж, штрафні санкції 1783131, 85 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1, п. 4.2, 4.4, абзац ?б? пп. 4.5.1 п. 4.5, п. 4.9 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість?, пп. 5.7 п. 5 ?Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість?, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, пп. 6.1 п. 6 ?Порядку заповнення податкової накладної, порядку ведення книг обліку придбання та продажу товарів, робіт, послуг, порядку їх заповнення?, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, в результаті чого занижене податок на додану вартість на загальну суму 1880254, 35 грн.

Відповідачем зроблено висновок про те, що витрати на забезпечення працівників спецхарчуванням є необхідними витратами платника (позивача) на здійснення його господарської діяльності, тому останній має право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої (сплаченої) при придбанні молока, якщо такий платник здійснює оподатковувані операції.

Відповідно до абз. 1 п. 1.4 ст. 1 Закону України ?Про податок на додану вартість? (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поставкою товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

З аналізу даної норми вбачається, що операціями з поставки товарів є лише ті операції, що здійснюються в межах цивільного чи господарського обороту.

Безоплатна за встановленими нормами видача молока працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, передбачена імперативними нормами трудового законодавства (ч. 1 ст. 166 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст. 7 Закону України ?Про охорону праці?), тобто, не має цивільно-правового чи господарсько-правового характеру.

Порядок безоплатної видачі молока зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці працівникам затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань та Президії Загальносоюзної Центральної Ради Професійних Спілок № 731/П-13 від 16.12.1987.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що пільги і компенсації працівникам за важкі та шкідливі умови праці, які надаються роботодавцями в межах трудового законодавства, чим у даному випадку є безоплатна видача молока працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону ?Про податок на додану вартість?, оскільки, здійснюється не в межах цивільного чи господарського обороту, а у зв'язку із врегульованим спеціальним законодавством трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Отже посилання податкового органу по порушення позивачем п. 4.2 ст. 4 Закону України ?Про податок на додану вартість? у даному випадку є безпідставним.

Крім того, за висновками акту перевірки, позивачем в порушення вимог абз.2 п.4.9 ст.4 Закону України ?Про податок на додану вартість? занижено податкові зобов?язання по податку на додану вартість по операціям з ліквідації основних засобів.

Так, відповідач вважає, що платник має подати до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, разом із податковою декларацією за період, у якому відбулася така операція і, відповідно, не нараховувалися податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до п.4.9 ст.4 Закону України ?Про податок на додану вартість?, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Аналізуючи вказану норму, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що податковим законодавством не передбачено обов'язку платника податків подавати до податкового органу документи про знищення основних фондів з метою підтвердження правомірності виключення з об'єкта оподаткування операцій із знищення (ліквідації) основного фонду.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 у справі № 2а-6404/08/0470 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.05.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 у справі № 2а-6404/08/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко