Ухвала суду № 53015159, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/51308/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 15.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014

у справі № 826/2633/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер

Інтернешенал (Україна)"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів -

Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000024050, № 0000034050, № 0000044050 від 21.01.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду від 07.05.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення: №0000024050, №0000034050, №0000044050 від 21.01.2014

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Ферко" за період з 01.01.2012 по 31.10.2013 та складено акт № 54/40-50/20027449 від 31.12.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000024050 від 21.01.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на суму 4144656 грн., та нараховані штрафні санкції у розмірі 2072328 грн.; №0000034050 від 21.01.2014, яким зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 1588664 грн. та нараховані штрафі санкції у розмірі 1419684 грн.; № 0000044050 від 21.01.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 79307 грн., та нараховані штрафні санкції у розмірі 39653, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, неправомірно віднесено до складу валових витрат у 2012 році витрати пов'язані з придбанням товарів у ТОВ „Ферко", які не спричиняють реального настання правових наслідків на загальну суму 19736458 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено суми податкового кредиту в розмірі 1667971 грн.; п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в розмірі 1588664 грн.; пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено суми бюджетного відшкодування на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 1588664 грн., яка підлягає зменшенню; п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет за лютий 2012 року в розмірі 79307 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судами, між позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ „Ферко" (Продавець), з іншого боку, було укладено ряд Договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позбавлення платника права на віднесення сум, підтверджених первинними документами, до складу валових витрат та податкового кредиту, можливе лише за умови доведення податковим органом того, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

Однак відповідачем не надано доказів відсутності факту виконання договірних зобов'язань.

Виконання зазначеного договору підтверджено належним чином складеними первинними документами: рахунками - фактури, актами прийому-передачі, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками. податкові декларації, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури, виписки з рахунків, складські квитанції, товарно - транспортні накладні, акти приймання - передачі, тощо.

Коелегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ „Ферко".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014 у справі № 826/2633/14 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014 у справі № 826/2633/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко