Ухвала суду № 53015139, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/940/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 15.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013

у справі № 826/10874/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства „Домобудівний комбінат №3"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний

офіс з обслуговування великих платників податків

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Домобудівний комбінат №3" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000664230 від 25.06.2013; № 0000654230 від 25.06.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду від 02.09.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення: № 0000664230 від 25.06.2013; № 0000654230 від 25.06.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ ?Опорядбуд-сервіс? за період з 01.04.2011 по 30.06.2011, ТОВ ?ПБІ? за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, ТОВ ?Ентхілл? за період з 01.04.2012 по 30.04.2012, ТОВ ?Арх-Ательє? за період з 01.12.2011 по 31.12.2011, ТОВ ?Альтаір Альфа Плюс? за період з 01.06.2012 по 30.12.2012 та складено акт №648/42-30/04012773 від 07.06.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000654230 від 25.06.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов?язання по податку на додану вартість на суму 1276430 грн.: основний платіж 1266926 грн.; штрафні (фінансові) санкції 9504, 50 грн.; № 0000664230 від 25.06.2013, яким збільшено суму грошового зобов?язання з податку на прибуток на суму 1430071 грн.: основний платіж 1428192 грн.; штрафні (фінансові) санкції 1879, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 138.1.1, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на суму 1428192 грн.; пп. 193.1 ст. 193, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 1266926 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Вказаними актами встановлена відсутність підприємств - контрагентів позивача за місцезнаходженням на момент проведення зустрічних звірок та перевірки, відсутність фізичних та технічних можливостей, кваліфікованого персоналу для здійснення задекларованих господарських операцій, відсутність факту поставки товару від контрагентів продавців на користь контрагентів - покупців з врахуванням реального часу, що на думку податкового органу, свідчить про фіктивність діяльності вказаних підприємств та про нікчемність усіх укладених ними правочинів.

Підпунктом ?а? п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Відповідачем не заперечується, що контрагенти позивача ТОВ ?Арх-Ательє?, ТОВ ?Ентхілл?, ТОВ ?ПБІ?, ТОВ ?Опорядбуд-сервіс?, ТОВ ?Альтаір Альфа Плюс? станом на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Посилання на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції в разі спростування таких доводів первинним документами.

Податковим органом не доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

Матеріали справи не містять обвинувального вироку і іншого судового рішення, за результатами розгляду кримінальної справи, як і не містять будь-яких інших доказів (письмових пояснень, актів перевірок, тощо) на підтвердження неможливості вчинення вказаних господарських операцій.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 826/10874/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 у справі № 826/10874/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко