Постанова № 53002697, 17.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 січня 2013 р. № 12388/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волкова Л.М.,

при секретарі судового засідання - Сковира Л.Ю.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МАРИН» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова за формою «Р» №0001162212 від 01.11.2012 року про донарахування податку на прибуток в сумі 706700,00 грн., та штрафних санкцій в сумі 149017,25 грн., та податкове повідомлення-рішення за формою «П» № НОМЕР_1 від 01.11.2012 року про зменшення суми відємного значення з податку на прибуток на загальну суму 1248683,00 грн., як таких, що не відповідають вимогам закону.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, в обґрунтування яких зазначив наступне. Посилання відповідача на завищення позивачем валових витрат не відповідає нормам діючого законодавства та фатичнам обставинам справи з огляду на відсутність обєктивних даних, які б підтверджували факт невідповідності відсоткової ставки по Договору позики рівню звичайних цін. Таким чином, представник позивача посилався на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та необхідність їх скасування.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи, причин неприбуття суду не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МАРИН» зареєстровано як юридична особа 17.08.2001р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію (а.с. 8), перебуває на податковому обліку в Західній міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД МАРИН» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, про що було складено Акт перевірки № 2444/22-104/31632468 від 18.10.2012 року (а.с. 31-82).

В Акті перевірки № 2444/22-104/31632468 від 18.10.2012 року відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем, крім іншого, п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп.153.2.3. пп. 153.2 ст. 153, п. 150.1 ст. 150 та п.3. підрозділу 4 Розділу XX Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 706700 грн., у тому числі за 3 квартал 2009 року у сумі 47466 грн., 4 квартал 2009 року у сумі 56712 грн., 1 квартал 2010 року у сумі 55480 грн., 2 квартал 2010 року у сумі 77936 грн., 3 квартал у сумі 2010 грн. у сумі 85052 грн., 4 квартал 2010 року у сумі 85052 грн., 1 квартал 2011 року у сумі 83203 грн., 2-4 квартал 2011 року у сумі 27310 грн., 2 квартал 2012 року у сумі 188489 грн. та завищено відємне значення обєкту оподаткування з податку на прибуток в т.ч. за 2-4 квартал 2011 року у сумі 898185 грн. та за 1 квартал 2012 року у сумі 350498 грн. (а.с. 80-81).

На підставі зазначеного Акту перевірки № 2444/22-104/31632468 від 18.10.2012 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення від 01.11.2012 року № НОМЕР_2, яким з посиланням на встановлене порушення п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 150.1 ст. 150 та п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України, позивачу було збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 855747,75 грн. (за основним платежем 706700.00 грн., штрафні санкції 149047.75 грн.), а також податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 01.11.2012 року, яким з посиланням на встановлене порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1248683 грн. за період 2 квартал 2011 року 1 квартал 2012 року (а.с. 11-12).

Дослідження судом Актів перевірок № 2444/22-104/31632468 від 18.10.2012 року показало, що фактичною підставою для відображення порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Податкового кодексу України та винесення оскаржуваних податкових повідомленьрішень слугував висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу інших витрат витрати по завищених ставках порівняно з середніми відсотковими ставками по кредитних коштах при виплаті нарахованих відсотків по одержаній позиці.

Перевіряючи цей висновок, а відтак і прийняті на його підставі спірні податкові повідомленнярішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та ЗАТ «Компанія з управління активами «Славутич-Інвест» було укладено Договір позики № 20/10/GB від 13.07.09р., з додатковими угодами, предметом якого було передання у власність позивачу грошові кошти, а позивач зобовязувався повернути позику та сплатити проценти за користування у визначений Договором строк, а також Договір позики № 20/10/GB від 16.04.10р., з додатковими угодами, предметом якого було передання у власність позивачу грошові кошти, а позивач зобовязувався повернути позику та сплатити проценти за користування у визначений Договором строк (а.с. 13-30).

Судом встановлено, що позивачем було отримано від ЗАТ «Компанія з управління активами «Славутич-Інвест» позику на загальну суму 8998260 грн., в тому числі за Договором від від 13.07.2009 №56/09/GB в сумі 6000000 грн., за поговором від 16.04.2010 №20/10/GB в сумі 2 998260 грн. Відсоток за користування вказаними позиками становив 40% річних.

За Договором від 13.07.09р. №56/09/GB за період з 16.07.2009 по 31.03.2011 року позивачем нараховано відсотків за користуванні позикою у сумі 4103013,72 грн., сплачено відсотки у сумі 3029676,03 грн., віднесено до складу інших витрат у сумі 4103014 грн.

За Договором від 16.04.2010 №20/10/GB за період З 16.07.2009 по 31.03.2011 року ТОВ „Гранд Марин нараховано відсотки за користування позикою у сумі 1133263,78 грн., сплачено відсотки у сумі 735686,28 грн., віднесено до складу інших витрат у сумі 1133264 грн.

Вказані факти підтверджено в судовому засіданні представниками сторін, а також відображено в акті перевірки.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з приписами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Підпунктами 1.20.3 -1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках субєкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у підпункті 1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у спів ставних умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності однорідних) товарів визнаються спів ставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Методологічні засади формування інформації про операції повязаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо повязаних сторін», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не повязаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення.

Встановлюючи порядок застосування методу співставних цін, законодавець не передбачив пріоритетності використання інформації про договори, укладені субєктом господарювання з іншими, незалежними контрагентами.

Субєкт господарювання може самостійно вибирати коло договорів, умови яких він вважає спів ставними (з належною аргументацією, що ґрунтується на властивостях товару, послуги, умовах продажу, ситуації на ринку тощо).

Судом встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем до позивача запит щодо обґрунтування рівня відсоткової ставки за користування позикою, отриманою у ЗАТ «Компанія з управління активами «Славутич-Інвест», не направлявся.

З дослідженого в судовому засіданні розрахунку звичайної ціни, зробленої відповідачем в акті перевірки, наданих суду копій листів АТ Банк «Меркурій», ПАТ «Мегабанк», суд приходить до висновку, що відповідачем при визначенні звичайної ціни бралася до уваги лише середня відсоткова ставка по кредитах за перевіряємий період, наданих двома банківськими установами, однак на яких саме умовах з акту перевірки встановити не можливо, не надано відповідачем пояснень чи були вказані умови співставними, зокрема, строки виконання зобов'язань, умови платежів, наявність чи відсутність застави, а також інші об'єктивні умови, що могли вплинути на відсоткову ставку.

Крім того, законодавство не містить такого поняття як середня відсоткова ставка (середня ціна) для визначення бази оподаткування.

Судом встановлено, що податковий орган при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п. п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що відсоткова ставка є завищеною порівняно з середніми відсотковими ставками по кредитних коштах при виплаті нарахованих відсотків по одержаній позиці.

Відповідно до пп. 153.2.2, 153.2.3 ПКУ витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Положення цих підпунктів поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку, або сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Згідно з пп. 153.2.4 ПКУ витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Згідно з пп. 14.1.159 ПКУ пов'язані особи юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

В судовому засіданні відповідачем не надано доказів укладення позивачем угод з повязаними особами, а також завищення відсоткової ставки за Договорами позики, укладеними з ЗАТ «Компанія з управління активами «Славутич-Інвест».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку невідповідність подат кових повідомлень-рішень №0001162212 від 01.11.2012 року та № НОМЕР_1 від 01.11.2012 року дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, з огляду на що вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ч. 1, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" до Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова за формою "Р" № НОМЕР_2 від 01.11.2012 року про донарахування податку на прибуток в сумі 706700,0 грн. та штрафних санкцій в сумі 149017,25 грн., та податкове повідомлення-рішення за формою "П" № НОМЕР_1 від 01.11.2012 року про зменшення суми від'ємного значення з податку на прибуток на загальну суму 1248683,0 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" (ідентифікаційний код - 31632468, місцезнаходження: вул. Селянська, 124, м. Харків, 61157) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2146,0 (дві тисячі сто сорок шість грн.) грн.

4. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2013 року

СуддяВолкова Л.М.