Рішення № 52995347, 15.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-5652/15

№760/13082/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись з позовом до відповідача та просили виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, як тимчасового мешканця, без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що рішенням суду за ними було визнано право власності за кожним по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який був їх дідусем.

Рішення суду набрало законної сили.

Відповідач ОСОБА_3 був знайомим дідуся позивачів ОСОБА_4 і періодично навідувався до нього, а після його смерті відповідач вселився в квартиру, яку незаконно займає до теперішнього часу, незважаючи на рішення суду про визнання за позивачами права власності на спірну квартиру.

Оскільки відповідач користується та займає квартиру АДРЕСА_1 без будь-яких правових підстав, позивачі просили позов задовольнити.

Позивачі та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що ОСОБА_3 з 2006 по день смерті ОСОБА_4 проживав разом з ним у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1, однією сім'єю, а тому у порядку ст. 1264 ЦК України є спадкоємцем четвертої черги та має право на проживання у квартирі АДРЕСА_1.

Також, зазначили, що позивачі не є родичами померлого. Рішення суду від 05.12.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_4 одружувався двічі, а саме перший раз на ОСОБА_5 (тобто бабусі позивачів), а другий раз на ОСОБА_6 було пред'явлено всупереч тому, що є витяг з реєстру про одруження ОСОБА_4, з якого вбачається що єдиною його дружиною була ОСОБА_6 і що ніколи в шлюбі він з ОСОБА_5 не перебував.

На підставі викладеного вважають, що рішення суду від 05.12.2014 року є необґрунтованим і не дає підстав для проживання позивачів у квартирі та визнання за ними права власності.

Просили у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши думку позивачів та їх представника, відповідача та його представника, дослідивши та вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05.12.2014 року було визнано за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визнано за позивачем ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Незважаючи на те, що судом за позивачами визнано право власності на квартиру, відповідач продовжує проживати в спірній квартирі, що підтверджується повідомленням Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 12.06.2015 року.

Квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною, житловою площею 17,2 кв.м., загальною площею 31,51 кв.м.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не сплачує комунальні послуги та у спірній квартирі не зареєстрований, що підтверджується довідкою форми №3 Центру обслуговування споживачів №2 від 22.04.2015 року та довідкою Центру від 29.04.2015 року.

Позивачі просили виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, як тимчасового мешканця, без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що після того, як вони стали власниками квартири, відповідач ОСОБА_3 повинен був виселитись з неї.

Однак, ОСОБА_3 в добровільному порядку відмовляється звільнити спірну квартиру, на що слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 155 Житлового кодексу України жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено право користування жилим будинком.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, незаконно, без відповідної правової підстави того, що заволодів ним.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, на думку суду, позивачі, які в установленому законом порядку набули право власності на квартиру АДРЕСА_1, мають право вимагати виселення з цього приміщення ОСОБА_3, який без відповідних законних підстав проживає у спірній квартирі.

ОСОБА_3 в судовому засіданні, як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог позивачів посилався на те, що він має право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2014 року встановлено факт його проживання разом із спадкодавцем та його визнано спадкоємцем четвертої черги, на що зазначити наступне.

Встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.09.2014 року встановлено факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали разом однією сім'єю більше 5 років, а саме з 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_3, і є спадкоємцем 4 черги за законом ОСОБА_4

Вказаним рішенням було встановлено факт родинних відносин між фізичними особами та цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Проте, вказаним рішенням відповідач не наділений правом користування спірною квартирою.

Встановлено, що на підставі вказаного рішення, відповідачем не було реалізовано свого права на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та інше.

Також слід зазначити, що в статті 401 ЦК України визначено поняття обмеженого користування чужим майном (сервітуту). Зокрема, зазначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний с сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч.1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Тобто, сервітут може бути встановлений в силу прямої вказівки закону.

Для встановлення такого сервітуту не потрібна жодна з перерахованих підстав: договір, заповіт або рішення суду. Зокрема, для виникнення сервітуту, передбаченого ст. 405 ЦК, необхідним є факт проживання члена сім'ї власника житла разом з ним та спільне користування цим житлом.

В той же час статтею 406 ЦК України передбачені підстави для припинення сервітуту. Зокрема, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (п.4 ч.1 ст.406 ЦК).

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинені у зв'язку зі смертю власника квартири ОСОБА_4, а тому, відповідно до положень чинного законодавства, відповідач втратив своє сервітутне право на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася в 1997 році відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності , який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення, будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України,

Об'єктом права власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку квартири визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено вище, рішенням суду від 05.12.2014 року за позивачами було визнано право власності на АДРЕСА_1, за кожним по 1/2.

Рішення суду набрало законної сили та відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Оцінюючи належність, достовірність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що посилання відповідача як на підставу для заперечень проти позовних вимог позивачі є необґрунтованими.

Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на вимогах закону, і відповідач підлягає виселенню з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 99 ст. 109, ч.3 ст. 116 ЖК УРСР

Відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивачів в рівних частинах суми сплаченого судового збору 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України від 17 липня 1997 року № 475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», ст.ст. 317, 319, 321, 387, 391 ЦК України, ст. 116, 150, 155 ЖК України, ст. ст. 10, 27, 28, 30, 57-58, 60, 88, 169, 208-209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, з квартири НОМЕР_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, як тимчасового мешканця, без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, який згідно відомостей Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, судові витрати, які складаються з суми судового збору 121,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, який згідно відомостей Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_2, ІПН невідомий, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3, судові витрати, які складаються з суми судового збору 121,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя