Рішення № 52988248, 28.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/879/15-ц 22-ц/774/2089/К/15

Справа № 214/879/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/2089/К/15 Ткаченко А.В.

Категорія - 43 (ІІІ) Доповідач Митрофанова Л.В

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі : головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Савіної Г.О., Чорнобука В.І.

при секретарі: Голуб О.О.

за участю: відповідача ОСОБА_2;

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 03 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, -

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, обґрунтовуючи свій позов тим, що її донька ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 та є спільними власниками квартири АДРЕСА_1. З серпня 2013 року вона разом зі своїми дітьми та чоловіком мешкали окремо, у зв'язку із постійними суперечками та сварками з відповідача. Однак із неможливістю надалі орендувати квартиру, намагалась повернутися жити до квартири АДРЕСА_1, однак відповідач разом зі своїм онуком ОСОБА_6 перешкоджають вселенню до квартири, яка є спільною сумісною власністю.

У звязку з наведеним просила суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні спільною власністю, а саме квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності, вселити ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1, яка належить останній на праві спільної приватної власності та стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 243 гривні 60 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 2500 грн.

Рішенням суду від 03.08.2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2, 07.01.1959 року не чинити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 перешкод у користуванні спільною власністю, а саме квартирою АДРЕСА_1 у м. Кривому Розі, яка належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності.

Вселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 до квартири АДРЕСА_1, яка належить останній на праві спільної приватної власності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, зокрема судом не враховано, що позивачці ніхто не чинить перешкод в користуванні спірною квартирою, оскільки в неї є ключі від квартири, замки ніхто не змінював, перешкоди не чинив, вона будь якої миті може в'їхати до квартири, таким чином наявність спору щодо вселення позивачки до спірної квартири не доведено.

Також судом не враховано, що відсутні докази наявності чи відсутності домовленості між співвласниками щодо користування спільною квартирою, так як не надано доказів визначення такого порядку.

ОСОБА_7 того вимоги позивача щодо стягнення на її користь витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, оскільки представник позивача участі в судових засіданнях не приймав, а 2500 грн. - вартість складання позовної заяви, є значно завищеною.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної приватної власності належить квартира належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.41-43).

В вищезазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_5 (а.с.22).

Відповідно до акту завіреного майстром «Житлосервіс КР», підтверджується факт, що ОСОБА_3, разом зі своїми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_9, та цивільним чоловіком ОСОБА_7 не мешкають в квартирі АДРЕСА_1 з серпня 2013 року з причин постійних сварок з матір'ю ОСОБА_5 - ОСОБА_2 (а.с.5).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, дав їм належну оцінку та обґрунтовано, у відповідності з нормами матеріального та процесуального права задовольнив вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні 1/3 частиною квартири АДРЕСА_1 та вселив її в дане помешкання.

Так, відповідно до ст. ст. 317, 319, 325, 383 ЦК України власник майна має право володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому на праві приватної власності майном на свій розсуд та вчиняти будь-які дії щодо свого майна, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до частини 3 даної статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до вимог ст. 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Також у статті 41 Конституції України вказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачці ніхто не чинить перешкод в користуванні спірною квартирою, оскільки в неї є ключі від квартири, замки ніхто не змінював та вона будь якої миті може в'їхати до квартири колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки наявність спору між сторонами свідчить про те, що позивач не може скористуватися своїм конституційним правом на користування та розпорядження своєю власністю.

Відповідно до положень ст. 3, 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що відсутні докази наявності чи відсутності домовленості між співвласниками щодо користування спільною квартирою, так як не надано доказів визначення такого порядку не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Таким чином, визначення питання про порядок володіння та користування майном, що знаходиться у співвласності, не є обов'язковим, воно може бути вирішено між співвласниками як за домовленістю, так і за рішенням суду.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не мешкала у спірній квартирі з поважної причини, вона є на законних підставах зареєстрованою у спірній квартирі і потребує захисту своїх житлових прав, що підтверджується матеріалами справи та висновками суду, так як іншого житла і реєстрації позивач не має.

Проте, колегія суддів вважає, що на увагу заслуговують доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Колегія суддів вважає, що позивачем, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що втрати, які вона понесла на правову допомогу становлять 2500 грн.

Договір про надання адвокатських послуг № А-2708-Ц/2014 від 10.12.2014 року не може свідчити про те, що позивачу дійсно надавались такі послуги, оскільки до вказаного договору не надано акту виконаних робіт.

ОСОБА_7 того, з додатку №1 про перелік надання послуг адвоката до Договору про надання адвокатських послуг № А-2708-Ц/2014 від 10.12.2014 року вбачається, що правова допомога позивачу надавалась з приводу звернення до суду з позовом про стягнення 2/3 спільного майна власників квартири АДРЕСА_1, в той час як предметом розгляду справи є позов про усунення перешкод у користуванні власністю.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу в сумі 2500 грн., має бути скасовано з підстав, передбачених п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 п.3 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 03 серпня 2015 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу в сумі 2500 грн., ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: