Ухвала суду № 52988124, 26.10.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9145/15 Справа № 192/681/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд» на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд» про стягнення заробітної плати, компенсації, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

29 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та з урахуванням уточнення до позовної заяви від 04 червня 2015 року просив суд стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 24445,27 грн.за період з листопада 2013 року по 11 листопада 2014 року; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; моральну шкоду в розмірі 5000 грн. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він працював машиністом бульдозера 5 розряду ДЗАТ «Трест Дніпродорбуд» з 13 лютого 2007 року, а 14 вересня 2011 року ДЗАТ «Трест Дніпродорбуд» було перейменовано у ПАТ «Трест Дніпродорбуд» і позивача було звільнено 11 листопада 2014 року за угодою сторін згідно наказу № 193-к за ст. 36 КЗпП України, але при звільнені йому не було виплачено заробітну плату за період з листопада 2013 року по 11 листопада 2014 року в загальній сумі 24 445 гривень 27 копійок, а також не було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, у звязку з чим позивач змушений звернутися з даним позовом до суду, оскільки і на період подачі позову наявна на день звільнення заборгованість по заробітній платі та розрахункові йому виплачені так і не були. Вважає, з посиланням на ч. 1 ст. 116, ч.1 ст.117 КЗпП України, що оскільки виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводиться в день звільнення, а відповідач затримує виплату йому заробітної плати з листопада 2013 року по 11 листопада 2014 року, то за весь цей період затримки виплати розрахункових відповідач зобовязаний сплатити йому середній заробіток, а також моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень, оскільки невиплата заробітної плати призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року з урахуванням виправленої описки за ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2015 року ухвалено: позов ОСОБА_2 - задовольнити; стягнути з ПАТ «Трест Дніпродорбуд» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 24445,27гривень, допустивши до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більш ніж за один місяць; стягнути з ПАТ«Трест Дніпродорбуд» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать працівникові при звільненні, в сумі 20020,02 гривень; стягнути з ПАТ«Трест Дніпродорбуд» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень; стягнути з ПАТ «Трест Дніпродорбуд» на користь держави судовий збір в розмірі 444,65 гривні в частині позову про стягнення заборгованості з заробітної плати і середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать працівникові при звільненні та в розмірі 243,60 гривні в частині позову про стягнення моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ПАТ «Трест Дніпродорбуд» просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ПАТ «Трест Дніпродорбуд» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі в сумі 7890,88 грн. а також в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.; розподілити між сторонами судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не повно зясовані обставини справи та висновки суду ґрунтуються на обставинах не доведених належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції встановив, що позивач працював машиністом бульдозера 5 розряду у відповідача з 13 лютого 2007 року і позивача було звільнено 11 листопада 2014 року за угодою сторін згідно наказу № 193-к за ст. 36 КЗпП України, але при звільнені йому не було виплачено заробітну плату за період з листопада 2013 року по 11 листопада 2014 року в загальній сумі 24445,27 гривень. Факт нарахування відповідачем заробітної плати ОСОБА_2 підтверджується довідкою управління Пенсійного фонду України в Солонянському районі Дніпропетровської області, згідно якої за період з листопада 2013 року відповідач нараховував позивачу заробітну плату в наступних розмірах: листопад 2013 року 4 437 гривень 31 копійка, грудень 2013 року 839 гривень 02 копійки, січень 2014 року 1 837 гривень 64 копійки, лютий 2014 року 856 гривень 80 копійок, березень 2014 року 1 702 гривні 89 копійок, квітень 2014 року 1 788 гривень 57 копійок, травень 2014 року 1 709 гривень 87 копійок, червень 2014 року 214 гривень 20 копійок, липень 2014 року 2 187 гривень 76 копійок, серпень 2014 року 1 902 гривні 40 копійок, вересень 2014 року 2 092 гривні 64 копійки, жовтень 2014 року 2 187 гривень 76 копійок, листопад 2014 року 2 688 гривень 41 копійка, а всього 24 445 гривень 27 копійок.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що обовязок довести відсутність своєї вини у непроведенні розрахунку із звільненим працівником у день звільнення покладається на роботодавця, а відповідно до положень ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідачем, на обґрунтування відсутності заборгованості перед позивачем, не надано суду належних доказів виплати заробітної плати ОСОБА_2 за період з листопада 2013 року по 11 листопада 2014 року, як не надано доказів і про відсутність такої заборгованості з виплати заробітної плати в запереченнях на позов. Оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_2 до теперішнього часу заробітна плата, в тому числі розрахункові, нарахована, але ні в день звільнення, ні до дня розгляду справи судом не була виплачена, то позовні вимоги в частині стягнення 24445,27 гривень заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню. Судом враховується для здійснення розрахунку середньомісячної заробітної плати за період затримки виплати розрахункових розмір заробітної плати за останні повні два місяці до звільнення, тобто за вересень 2014 року 2 092 гривні 64 копійки та жовтень 2014 року -2 187 гривень 76 копійок, у звязку з чим середньомісячна заробітна плата позивача становить 2 390 гривень 52 копійки, а середньоденна 99 гривень 54 копійки (розрахована відповідно до п.8 постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні (4 280,40 грн.) на число відпрацьованих робочих днів 43 дні). Суд приходить до висновку, що середньомісячну заробітну плату необхідно стягнути за період з 11 листопада 2014 року по 20 липня 2015 року, тобто за 8 місяців та 9 днів (2 390,52грн.х8=19 124,16 грн.) + (99,54 грн.х9=895,86 грн.) 19 124,16 грн.+895,86 грн.=20 020,02 грн. Як достовірно встановлено судом, відповідач незважаючи на свій обовязок сплачувати працівнику заробітну плату, даний обовязок належним чином не виконував, як не виконує і до теперішнього часу, що в свою чергу призвело до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Судом встановлено, що відповідачем порушувались права позивача на своєчасне отримання заробітної плати як в період знаходження в трудових відносинах з відповідачем, так і після звільнення до дня розгляду справи судом, що є істотним порушенням трудових прав та права на оплату праці, у звязку з чим суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 гривень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки будуть відповідати глибині його моральних страждань та тривалості періоду їх спричинення відповідачем.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір.

Відповідно до ст. ст. 94, 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 115 КЗУпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем дійсно не виплачено позивачу належні йому суми при звільненні, чим завдано позивачу моральні страждання.

Під час встановлення зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки встановлені ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів встановила, що на час звільнення відповідач не розрахувався з позивачем та не виплатив належні та нараховані йому виплати згідно трудового договору, а таким чином, позивач має право на отримання середньої заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні.

Рішення суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку у звязку із затримкою розрахунку при звільненні - апелянтом не оскаржено.

Відповідно до ст. 237-1 КЗУпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі: якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до розяснень у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 25.05.2001 року №5, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У звязку із встановленою судом наявністю несвоєчасної виплати заробітної плати позивачу зі сторони відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив стягнути з відповідача на користь позивача спричинену йому моральну шкоду внаслідок порушення його трудових прав, оцінив її на суму 5000 грн.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доводи апелянта на невірне визначення судом суми заробітної плати, яка підлягає стягненню, оскільки визначена сума заробітної плати без утримання податку та інших обов'язкових платежів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не має сумнівів в тому, що судом першої інстанції стягнута сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а тому підстав для скасування рішення суду за вказаними обставинами не має.

Не зазначення в рішенні суду про те, що заробітна плата стягується без утримання податку та інших обов'язкових платежів є процесуальним порушенням, яке при правильному вирішенні спору по суті не є підставою для скасування рішення суду ( ч.3 ст.309 ЦПК України).

Якщо рішення суду є незрозумілим для виконання, сторони у відповідності до вимог ст. 221 ЦПК України можуть звернутися до суду, який ухвалив рішення суду, за його розясненням.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в рішенні суду необхідно вказувати, що суд «вирішив», а не «ухвалив», а в ухвалі суду «ухвалив», а не «постановив». Однак вказані недоліки носять характер процесуальних порушень та не є підставою для скасування або зміни рішення суду при правильному вирішенні спору по суті.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Трест Дніпродорбуд»- відхилити.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3