Рішення № 52975121, 16.04.2014, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17583/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Гончарука В.П.

при секретарі Погорілій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату третя особа Об'єднаний профспілковий комітет Київського міського військового комісаріату про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась0 до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату та з врахуванням уточнених позовних вимог просила суд поновити її на займаній посаді, визнавши її звільнення незаконним, стягнути з Міністерства оборони України на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 36 841 грн., а також стягнути з Міністерства оборони України 50 тис. грн. моральної шкоди.

Свої вимоги позивач ОСОБА_1 мотивує тим, що вона працювала на посаді спеціаліста 2 -ї категорії відділення комплектування військового комісаріату Дарницького району м. Києва та була звільнена з займаної посади 30.05.2013 р. на підставі наказу від 28.05.2013 р. з посиланням н п. 1 ст.40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач вважає незаконним та таким, що суперечить чинному трудовому законодавству, так - як на даному підприємстві (військовому комісаріаті) вона працювала тривалий час, а саме з 16 грудня 1991 року є інвалідом 2 групи, а також вона є опікуном та фактично утримує недієздатну ОСОБА_2

Після її звільнення працедавцем не було запропоновано їй іншу посаду, як цього вимагає трудове законодавство, в зв'язку з чим працедавець порушив вимоги КЗпП України та на вивільнені посади були набрані інші особи, а також її було звільнено без погодження з профспілковим комітетом та наполягає на тому, що під час роботи вона виконувала такий же самий обсяг роботи, що й інші працівники.

В ході судового розгляду позивач зі своїм представником наполягав на задоволені позову в повному обсязі надавши пояснення, що викладені в позовних заявах та в письмових поясненнях.

Представник відповідача, що представляла інтереси Київського міського військового комісаріату заперечувала щодо задоволення вказаного позову, зазначаючи, що звільнення позивача було здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме в зв'язку з виконанням вимог директиви Міністерства оборони України від 19 лютого 2013 р. «Про проведення організаційних заходів з місцевими органами військового управління сухопутних військ Збройних Сил України у 2013 р. та проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2013 р.» , відповідно до якої було здійснено скорочення штату працівників та в подальшому відсутністю вакантних посад.

Крім того посада позивача, а саме спеціаліста 2 - ї категорії відділенні комплектування в Дарницькому районному у м. Києві військовому комісаріаті відсутня, а вимоги до посади та функціональні обов'язки посади провідного спеціаліста Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату значно відрізняються за обсягом.

При цьому представник відповідача не заперечував того факту, що звільнення позивача відбулося без погодження з профспілковим комітетом та позивачу не було запропоновану інші посади з меншим чи з більшим обсягом роботи.

Крім того ОСОБА_1 була попереджена та ознайомлена зі списком доведення до особового складу Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату «Про попередження особового складу Дарницького районного у м.Києві військового комісаріату про проведення організаційних заходів щодо скорочення військовослужбовців та працівників».

Представник Міністерства Оборони України позов не визнав та в ході судового розгляду підтримав пояснення представника Київського міського військового комісаріату, зазначаючи при цьому, що представниками Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату виконувалась вище вказана директива Міністерства оборони України та звільнення позивача відбувалось у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник об'єднаного профспілкового комітету Київського міського військового комісаріату в ході судового розгляду позов не підтримала, підтримавши пояснення представників відповідачів, зазначаючи при цьому, що позивач ОСОБА_1 не була членом профспілкової організації в зв»язку з чим питання про її звільнення на засіданні профспілки не розглядалось.

Суд заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матерілаи справи встановив наступне, що дійсно позивач ОСОБА_1 з 16.12.1991 р. працює в районному військовому комісаріаті м.Києва .

З 19.12.2006 р. працювала на посаді спеціаліста 2 категорії відділення комплектування та з вказаної посади була звільнена 30.05.2013 р. з посиланням на п.1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 28.05.2013 р.

За час трутової діяльності позивач неодноразово заохочувався роботодавцем за сумлінне ставлення до своїх професійних обов»язків.

Відповідно до довідки МСЕК позивач є інвалідом 2 групи загального захворювання з ураженням опорно - рухового апарату та може працювати в спеціалізованих умовах.

В ході судового розгляду позивач стверджувала, що під час своєї трудової діяльності в Дарницькому РВК м. Києва вона виконувала роботу на рівні зі всіма іншими працівниками.

Представники відповідача не надали до суду доказів які б підтверджували, що відповідачем створювались спеціальні умови для роботи позивача, що у позивача був менший робочий день чи вона виконувала менший обсяг роботи.

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації від 11.12.2001 р. ОСОБА_1 було призначено опікуном над недієздатною ОСОБА_2

Відповідно до довідко Ф 3 вбачається, що з позивачем також проживає її матір ОСОБА_3 1925 року народження, яка фактично перебуває на утриманні позивача.

Як було встановлено в ході судового розгляду, що роботодавцем позивачу не пропонувались будь - які інші посади після її звільнення або після ознайомлення з наказом про попередження особового складу щодо скорочення від 14.03.2013 р.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Також вказаною статтею передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42 Кодексу передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Також статтею 42-1. КЗпП України передбачено, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Відповідно до п.п. 19 ППВСУ від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 слідує , що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Як вбачається зі штатного розпису, що в період з 01.01.2013 р. по 30.05.2013 р. в Дарницькому районному у м.Києві вйськовому комісаріаті було 34 працівника з них держслужбовців 21 а після виконання директиви МОУ від 19.02.2013 р. кількість працівників зменшилась до 10, з них державних службовців 7.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 235 КЗпП України слідує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ст..60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього Кодексу

Статтею 237-1 КЗпП України передбачені підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач надав суду докази, що неправомірними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, внаслідок видання наказу про його звільнення, внаслідок чого порушилися нормальні життєві зв'язки, переживала моральні страждання.

Суд, виходячи із встановлених на підставі зібраних доказів, вважає, що оскільки вищезазначені наказ виданий з порушенням перелічених норм трудового законодавства та відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе в рахунок відшкодування шкоди стягнути з відповідача суму в розмірі 500 гривень моральної шкоди, з урахуванням вимог розумності і справедливості.

На підставі чого дані позовні вимоги не підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст..88 ЦПК України слідує, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати

Керуючись ст..10, 11, 58,60,88, 208,209,212-215,218 ЦПК України ст.39, 40, 117,139, 147 ,149, 247 237-1 КЗпП України, Постановою №9, від 6 листопада 1992 року ПВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» , ст..23 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату третя особа Об'єднаний профспілковий комітет Київського міського військового комісаріату про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково .

Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 2 - ї категорії відділення комплектування Дарницького районного в м.Києві військового комісаріату.

Стягнути з Міністерства оборони України ідентифікаційний код 00034022 на користь ОСОБА_1 36 841 грн. 20 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу, 500 грн. моральної шкоди, а всього стягнути 37 341 грн. 20 коп.

Стягнути з Міністерства оборони України ідентифікаційний код 00034022 на користь державного бюджету України 368 грн. 41 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги, а особами, що приймали участь у судовому розгляді але не були присутні під час проголошення протягом 10 діб з дня отримання копії рішення.

Суддя